Один із солдатів озирнувся на пролом в стіні, туди, де раніше були двері, потім окинув поглядом розкидані на підлозі уламки.

— Ти — чарівник?

— Думаю, так. — Річард подивився солдату в очі. Той сховав меч у піхви.

— Тоді це справа чарівників. Не наша справа — кидати виклик чарівникові. Я не збираюся помирати через чужі справи.

Ще один прибрав зброю. Незабаром весь зал наповнився брязкотом ховання мечів і кинджалів. Солдати, один за іншим, вийшли геть. Під високими склепіннями відлуння розносило тупіт чобіт. Буквально в лічені секунди в залі не залишилося нікого, крім Річарда.

Він зістрибнув зі столу і спрямував погляд на центральне високе крісло. Це був чи не єдиний предмет, не залитий кров'ю. Мабуть, це крісло Матері-сповідники, крісло Келен. Вона сиділа в ньому.

Рухаючись як дерев'яний, він прибрав меч у піхви. Все скінчено. Він зробив все, що необхідно було зробити.

Добрі духи залишили його. Вони залишили і Келен. Він пожертвував усім, щоб перемогло добро, а добрі духи не зробили нічого, щоб йому допомогти.

Щоб Володар забрав цих добрих духів!

Річард впав на коліна. Він подумав про меч Істини. Адже меч чарівний. На нього не можна розраховувати для здійснення того, що він задумав.

Він дістав з-за пояса кинджал.

Він зробив усе, що повинен був зробити.

Річард направив кинджал собі в груди.

З холодною рішучістю він подивився на холодне клинок, переконатися, що вістря направлене прямо в серце.

З-під сорочки стирчало волосся Келен. Волосся, яке він забрав у торговця. Річард дістав з кишені локон, який вона тоді дала йому.

Келен дала йому свій локон, щоб він не забував її, щоб знав — вона буде любити його завжди. Річард жадав покласти край мукам.

— Вона прокинулася, — сказав принц Гарольд. — І кличе тебе.

Келен відірвала погляд від вогню в каміні і холодно глянула на чарівника, що сидів на дерев'яній лаві поруч з Еді. До Зедда пам'ять повернулася, а до Еді ні. Вона як і раніше вважала себе Ельдою і як і раніше нічого не бачила своїми сліпими очима.

Келен пройшла через темний обідній зал. Коли вони сюди приїхали, готель був порожній, порожнім було все місто. Люди пішли, рятуючись від кельтонців.

Покинуте місто — найкраще місце для тих, хто шукає усамітнення. Після двох тижнів шляху втікачам був потрібний відпочинок.

Через тиждень після від'їзду з Ейдіндріла Зедд, Еді, Аерн, Джебр, Чандален, Орск і Келен наткнулися на загін принца Гарольда. Зі жменькою людей він зумів уникнути бійні, влаштованої в Ейдіндрілі, і якийсь час сидів тихо, вичікуючи. Коли королеву Ціріллу везли на страту, він зробив відчайдушну вилазку і, скориставшись плутаниною в натовпі цікавих, вирвав сестру з лап ката.

А через чотири дні після зустрічі з принцом Гарольдом вони знайшли капітана Райана з дев'ятьма сотнями солдатів — всім, що залишилося від його війська. Райан зі своїми людьми знищили всіх до єдиного воїнів Імперського Ордена, але перемога далася їм дорогою ціною.

Втім, навіть ця звістка не поліпшила настрою Келен…

Змочивши в раковині рушник, вона присіла на краєчок ліжка, де лежала її єдинокровна сестра. Цірілла то приходила до тями, то знову впадала в прострацію. І тоді вона мовчки лежала, не чуючи і не промовляючи ні слова. Просто лежала, безглуздо дивлячись у стелю незрячими очима.

При вигляді сліз, текучих по її щоках, у Келен болісно стислося серце.

Сльози означали, що Цірілла прийшла в себе. У такі хвилини розмовляти з нею могла тільки Келен. Варто було Ціріллі почути чоловічий голос, як вона тут же починала відчайдушно плакати і кричати.

Келен промокнула лоб сестри вологим рушником, і Цірілла схопила її за руку.

— Келен, ти подумала про мої слова? Келен відклала рушник.

— Я не хочу бути королевою Галеї. Королева — ти, сестра.

— Келен, будь ласка! Нашому народу потрібен вождь. А я… Я більше не годжуся на цю роль. — Цірілла ще міцніше стиснула її руку. Сльози потекли сильніше. Келен, ти повинна. Заради мене. Заради них.

Келен витерла рушником біжать по обличчю сестри сльози.

— Цірілла, все налагодиться, все буде як раніше, от побачиш.

Цірілла стиснула руку в кулак.

— Я не можу тепер бути вождем.

— Я все розумію, Цірілла. Правда, розумію. Хоч їм і не вдалося зробити зі мною те, що вони зробили з тобою, але я теж була в тому колодязі. Я все розумію.

Ти одужаєш. Обов'язково одужаєш, обіцяю тобі.

— А ти станеш королевою? Заради нашого народу?

— Якщо я і погоджуся, то тільки на деякий час. До тих пір, поки ти не видужаєш.

— Ні, — простогнала Цірілла і, схлипуючи, зарилася обличчям у подушку. — Не треба… Будь ласка… Добрі духи, допоможіть!.. Ні…

І вона знову впала в прострацію. Пішла в світ видінь. Тіло її обм'якло, як у мертвої, погляд спрямувався в стелю. Келен ніжно поцілувала сестру в щоку.

За дверима в темряві її чекав принц Гарольд.

— Як моя сестра?

— Боюся, все так же. Але не впадайте у відчай. Вона одужає.

— Келен, ти повинна виконати її прохання. Вона королева.

— А чому б тобі не стати королем? У цьому набагато більше сенсу.

— Я повинен битися за наш народ, за всі Серединні Землі. Якщо я покладу на себе тягар короля, я не зможу повністю присвятити себе своїй країні. Я солдат і хочу просто виконувати свій обов'язок. Мене для цього і виховували. Ти — Келен Амнелл, дочка короля Вайборна. Ти повинна стати королевою Галеї.

Келен машинально потяглася поправити волосся, але рука її спинилась.

Старі звички помирають повільно…

— Я подумаю. — Вона повернулася і пішла геть.

Келен знову сіла біля каміна — єдиного джерела світла в обідньому залі, і втупилася у вогонь, спостерігаючи, як вуглинки перетворюються на попіл. Ніхто не турбував сповідницю, залишивши її наодинці зі своїми думками.

Через деякий час Келен відчула, що в неї за спиною стоїть Зедд.

Вона тільки-тільки починала звикати до його модного одягу.

Зедд простягнув їй чашку.

— Не хочеш випити запашного чаю?

— Ні, дякую, — відмовилася вона, не відриваючи очей від полум'я.

Зедд покатав чашку в долонях.

— Келен, ти не повинна звинувачувати себе. Ти тут ні при чому.

— З тебе поганий брехун, чарівник. Я бачила твої очі, коли розповіла тобі про те, що накоїла. Пригадуєш?

— Я ж тобі вже пояснював. Ти ж знаєш, що ті три чаклунки наклали на мене потужне закляття, і зняти його могло тільки сильне емоційне потрясіння. Наприклад, нестримна лють. Тільки так можна було зняти закляття.

Я ж казав, я дуже шкодую про те, що змушений був з тобою зробити.

— Я бачила твої очі. Ти хотів вбити мене. Зедд глянув на неї спідлоба.

— Я зробив те, що повинен був зробити, Мати-сповідниця…

— Келен. Я вже говорила тобі, я більше не Мати-сповідниця.

— Можеш називати себе, як тобі завгодно, але ти є те, що ти є.

Заперечення нічого не змінює. Я адже пояснював тобі: щоб чари вдаваної смерті спрацювали, людина, на яку накладають ці чари, повинна бути переконаною, що помре. Інакше нічого не вийде. Як тільки гнів повернув мені пам'ять, я відразу зрозумів, що доведеться накласти на тебе чари вдаваної смерті. Я просто скористався ситуацією, що склалася. Це був жест відчаю. Поступи я інакше, люди не повірили б, що тобі дійсно відрубали голову.

Згадавши ці чари, Келен здригнулася. Поки жива, вона ніколи не забуде крижаний подих чар уявної смерті.

— Ти б міг просто-напросто скористатися магією і знищити цю мерзенну Раду. Ти міг би врятувати мене, убивши цих людей.

— Щоб усі дізналися, що ти жива? В Ейдіндрілі всі були охоплені божевіллям ненависті. Якби я вчинив так, як ти кажеш, зараз за нами полювала б вся армія і десятки тисяч жителів Серединних Земель на додачу. А так нас взагалі ніхто не шукає. Тепер ми можемо приступити до того, що повинні зробити.