Настала така тиша, що прослухувався навіть політ мухи. Шіко Молеза, повернувшись після сніданку, повідомив:

— Габрієла звеліла вам переказати, що на часинку вийде з дому.

— Чого?

— Не знаю, сеньйоре. Схоже, їй треба щось купити.

Тоніко слухав, не приховуючи іронії. Насіб запитав його:

— Ви все нагадуєте мені про весілля, ви робите це серйозно чи жартуєте? Ви справді вважаєте, що я маю одружитися з нею?

— Звичайно. Я вже казав вам: якби я був на вашому місці

— Я вже все обдумав і вирішив...

— Вирішили?

— Але є деякі перешкоди, і ви можете мені допомогти...

— Дозвольте я вас обніму... Прийміть мої привітання! Ви щасливий турок!

Після того, як вони обнялися, Насіб, все ще зніяковілий, провадив далі:

— У неї, як мені відомо, немає документів. Немає свідоцтва про народження, і вона сама не знає, коли народилася, не знає імені батька. Батьки її померли, коли вона була ще дитиною, і вона нічого не пригадує. Прізвище її дядька — Сілва, але він був братом її матері. Вона взагалі не уявляє, скільки їй років, і нічого не знає про себе. Як мені бути?

Тоніко нахилився до Насіба:

— Я ваш друг, Насібе, і допоможу вам. Про папери не турбуйтеся. Я все влаштую в нотаріальній конторі: випишу свідоцтво про народження, придумаю імена — для неї, для батька і для матері... Але при одній умові: я хочу бути дружкою на вашому весіллі...

— Вважайте, що ви вже запрошені...— Насіб одразу відчув полегшення, до нього повернувся веселий настрій, він відчув сонячне тепло, лагідний морський вітер.

Увійшов пунктуальний Жоан Фулженсіо, наближалась година відкриття крамниці «Папеларіа Модело». Тоніко гукнув:

— Знаєте новину?

— Я знаю цілий лантух новин... Яку саме ви маєте на увазі?

— Насіб одружується...

Завжди незворушний, Жоан щиро здивувався:

— Це правда, Насібе? Адже ж ви, наскільки мені відомо, не були ні з ким заручені? Хто ж ця щаслива, можна запитати?

— А як ви гадаєте?..— усміхнувся Тоніко.

— Я одружуюсь з Габрієлою,— сказав Насіб.— Я люблю її і одружуюсь з нею. Мені зовсім байдуже, як це буде сприйнято і що будуть говорити...

— А сказати можна лише одне: у вас благородне серце, і ви порядна людина. Нічого іншого ніхто сказати не може. Прийміть моє щире привітання...

Жоан Фулженсіо обняв Насіба, але погляд його був стурбованим, Насіб наполягав:

— То дайте мені пораду: ви гадаєте, що все буде гаразд?

— В таких справах, Насібе, порад не дають. Хіба є такі люди, що можуть усе передбачити? Але я бажаю вам, щоб все було гаразд, ви на це заслуговуєте. Лише...

— Що лише?

— Є квіти,— можливо, ви помітили,— які дуже гарні і пахучі, допоки ростуть у саду. Але варто поставити їх у вазу, навіть срібну, вони в'януть і гинуть.

— Чому ж вона має загинути?

Тоніко втрутився:

— Облиште, сеньйоре Жоане! Облиште ви цю поезію. Це буде найвеселіше весілля в Ільєусі.

Жоан Фулженсіо, усміхнувшись, сказав:

— Я жартую, Насібе. Щиро вітаю вас. Ваш вчинок — взірець благородства, це вчинок інтелігентної людини.

— Давайте хильнемо з такої нагоди,— запропонував Тоніко.

Віє морський вітерець, сяє сонце, Насіб чує, як співають птахи...

Це було найвеселіше весілля в Ільєусі. Суддя, прийшовши з новою утриманкою, для якої найняв будинок у завулку Чотирьох Метеликів, втративши надію дочекатися Габрієли, в кількох словах побажав щастя новому подружжю, яке об'єднає справжня любов, що не боїться забобонів, класових суперечностей і різниці в суспільному становищі. Габрієла з опущеними очима, із ніяковою усмішкою на вустах, в тісних туфлях, одягнена у небесно-блакитну сукню, виглядала дуже спокусливо. Вона увійшла до вітальні під руку з Тоніко; нотар був одягнений підкреслено вишукано, як на велике свято. Будинок Насіба на Лайдере-де-Сан-Себастьян був переповнений. Прийшли всі, кого кликали і кого не кликали. Ніхто не хотів залишитись осторонь такого видовища. Як тільки Насіб сказав Габрієлі про свій намір, він послав її до дони Армінди. Нареченому і нареченій не личило спати під спільним дахом.

— Чому? — запитала Габрієла.— Яке це має значення?

А як же? Тепер вона стала нареченою Насіба, а буде його дружиною, і вона достойна найбільшої поваги. Коли він попросив її руки, вона задумалась:

— Навіщо, сеньйоре Насібе? Не треба...

— Ти що, не згодна?

— Чому ж? Я згодна. Але навіщо? Адже я і так вас люблю.

Він найняв поки що двох служниць: одну, щоб прибирала, іншу, дівчинку, щоб училася куховарити. Згодом слід буде подумати і про інших — для ресторану. Він найняв малярів наново пофарбувати будинок, купив нові меблі, купив придане для нареченої, тітка допомогла вибрати сукню, спідниці, туфлі, панчохи. Дядько і тітка, коли отямились від здивування, стали люб'язними. Навіть запропонували, щоб Габрієла тимчасово пожила в них. Він не погодився, хіба він міг у ці дні обійтися без неї? Стіна, що відмежовувала двір дони Армінди від двору Насіба, була невисокою. Габрієла, підтикавши спідницю, перестрибувала її, мов гірська коза. Вона приходила спати з ним. Сестра і зять не бажали навіть слухати про неї і так і не погодились з його намірами. Ашкари з Ітабуни прислали в дарунок абажур рідкісної краси, зроблений з черепашок.

Всі прийшли помилуватися на Насіба в темно-синьому костюмі, в яскраво начищених черевиках, з хвацько підкрученими вусами і гвоздикою у петельці. Габрієла усміхалася, опустивши очі. Суддя оголосив, що Насіб Ашкар Саад, тридцяти трьох років, комерсант, який народився у Феррадасі, зареєстрований в Ітабуні, і Габрієла да Сілва, двадцяти одного року, хатня робітниця, що народилася в Ільєусі і там же зареєстрована, вступили в шлюб.

Дім Насіба, здавалося, розвалиться від гостей. Прийшло багато чоловіків і мало жінок: дружина Тоніко, свідок шлюбного церемоніалу; білява Жеруза, її небога; дружина Капітана, дуже добра і проста жінка, сестри Дос Рейс, які увесь час усміхалися, і дружина Жоана Фулженсіо, весела мати шістьох дітей. Інші не захотіли прийти — хто ж одружується із служницями? Столи були заставлені закусками і напоями. Гостей було так багато, що не всі могли розміститися в будинку, і тому тротуар перед садибою Насіба нагадував залу в ресторані. Це було найбучніше весілля в Ільєусі. Навіть Плініо Араса, забувши про конкуренцію, приніс шампанське. Вінчання, яке могло бути ще урочистішим, не відбулося. Лише тепер всі довідались, що Насіб магометанин, хоча в Ільєусі він втратив Аллаха і Магомета, не придбавши взамін ані Христа, ані Єгови. Проте падре Базіліо все ж прийшов, щоб благословити Габрієлу:

— Хай розквітне у потомстві моя ієрихонська троянда.

Він насварився на Насіба:

— Що б там не було, а дітей ваших хреститиму я...

— Згода, сеньйоре падре...

Свято, можливо, затягнулось би до пізньої ночі, якби надвечір хтось не гукнув з вулиці:

— Погляньте, землечерпалки йдуть...

Всі кинулися на вулицю. Мундіньйо Фалкан, що повернувся з Ріо, прийшов на весілля і підніс Габрієлі букет червоних троянд, а Насібові срібний портсигар. Потім він теж вийшов на вулицю і задоволено усміхнувся: два буксири тягнули до гавані чотири драги. Прогриміло «ура», ще раз і ще, почали прощатися з молодими. Мундіньйо з Капітаном і Доктором рушили першими.

Свято перейшло на портові причали. Лише жінки, а також Жозуе і швець Феліпе побули ще якийсь час з молодими. Навіть Глорія залишила в цей день своє вікно і вийшла на вулицю. Коли дона Армінда побажала нарешті молодим доброї ночі і пішла, покинувши їх самих в спорожнілому будинку, де все було перекинуте догори дном, серед тарілок, пляшок, келихів. Насіб заговорив:

— Біє...

— Сеньйоре Насібе...

— Чому «сеньйоре»? Я твій чоловік, а не господар...

Вона усміхнулася, скинула туфлі і почала прибирати зі столів, ходячи по кімнаті босою. Він узяв її за руку і докірливо сказав:

— Так більше не можна, Біє...