— Ти не звертаєш уваги...

— На кого, Насібе?

— На мене. Я приходжу, а ти поводишся так, немов мене не існує.

— Тобі хочеться їсти? Може, вип'єш напою манго?

— Який там до біса напій! Ти перестала лащитись до мене, а раніше я спалахував од твоїх пестощів.

— Ти приходиш зморений, і я не знаю, чи ти хочеш мене. Ну як мені поводитись? Ти відвертаєшся і засинаєш, а я не хочу набридати.

Габрієла потупилась і м'яла ріжок простирадла. Такою сумною Насіб її ніколи не бачив, вона його розчулила. Значить, вона поводиться так тому, що боїться надокучати йому, жаліє його після важкого робочого дня. Люба Біє...

— За кого ти мене маєш? Нехай я приходжу зморений, але тебе я прагну завжди, я не старий і не...

— Але коли Насіб кивне пальцем, хіба я не з'являюся одразу? Коли я бачу, що ти хочеш...

— Але ж це ще не все... Раніше ти була палаючим смолоскипом, буревієм. А тепер — ранковий легіт.

— Тобі вже не подобається моя любов? Тобі набридла твоя Біє? — Габрієла говорила все це, не підводячи очей на Насіба.

— Я люблю тебе з кожним днем усе більше й більше, Біє. Без тебе я не можу. Схоже, що не ти мені набридла, а я тобі. В тебе немає колишньої пристрасті.

— Не звертай уваги. Я тебе теж дуже люблю. Можеш вірити, Насібе. Але коли я буваю інколи змореною, то це тому, що...

— А хто в цьому винний? Я найняв служницю щоб вона прибирала в хаті, а ти її вигнала. Найняв дівчину на кухню, щоб ти готувала тільки соуси, але ти продовжуєш варити все. Чому ти намагаєшся робити все, наче ти служниця?

— Ти, Насібе, такий хороший, ти для мене більше, ніж чоловік.

— Я не завжди такий. Інколи я лаю тебе. Я думав, що саме тому ти так змінилася. Але ж я зичу тобі добра. Мені хочеться, щоб у суспільстві тобі теж належала певна роль.

— Я згодна виконувати всі твої бажання, Насібе. Тільки ж є речі, яких я не вмію робити. Як я не стараюся, в мене не лежить до них серце. Будь милостивішим до своєї Біє. Ти мусиш їй дещо вибачати.

Насіб обняв Габрієлу. Вона притулилася головою до його грудей і розплакалась.

— Чим я тебе образив, Біє. чого ти плачеш? Я більше ніколи не говоритиму про це, якщо це завдає тобі прикрощів. Повір, я й на думці не мав тебе скривдити.

— Нічого ти не зробив... Це я погана, а Насіб такий гарний...

І з того часу вона почала чекати його приходу, сповнена колишньої пристрасті, і готова не склепляти очей до ранку. Спершу Насіба заполонив цей спалах. Габрієла виявилася кращою, аніж він думав. Варто було поговорити з нею, і вона знову не давала йому заснути і зморитись. Проте власну втому їй все важче було приховувати, вона все зростала. Якось вночі Насіб сказав Габрієлі:

— Біє, з цим пора кінчати.

— З чим, Насібе?

— Цією роботою ти себе убиваєш.

— Та ні, Насібе.

— Ти не витримуєш вночі...— Він усміхнувся.— Чи не так?

— Ти, Насібе, надто сильний...

— Отже, слухай: я вже найняв поверх над баром. Для ресторану. Тепер лише доведеться зачекати, поки виїдуть мешканці, потім вичистити, пофарбувати і добре обладнати приміщення. Гадаю, що на початку року ресторан можна буде відкрити. Сеньйор Мундіньйо хоче увійти в пай. Він збирається виписати з Ріо холодильник, якусь незвичайну плиту і посуд, що не б'ється. Я згодився.

Габрієла від радощів заплескала в долоні.

— Я випишу звідки-небудь двох куховарок. Хоча б із Сержіпе. Ти лише керуватимеш ними, показуватимеш, що і як. Варитимеш тільки для мене. І завтра ж знайди служницю для прибирання в будинку, займатимешся поки що кухнею, але це до того часу, поки каброша все засвоїть. Я хочу, щоб уже завтра в нас була покоївка.

— Навіщо, Насібе? Не треба. Я зморилася тому, що ходила допомагати доні Армінді.

— Цього лише бракувало.

— Вона занедужала, ти ж знаєш. Я не могла залишити бідолашну стареньку саму. Але їй уже краще, тож ніякої служниці нам не треба. Я не хочу, Насібе.

Насіб і не сперечався, і не наполягав. Його думки заполонив ресторан. Йому вдалося найняти поверх в будинку, де містився бар «Везувій». Раніше там був кінотеатр, поки Діоженес не збудував свій «Ільєус». Пізніше залу перегородили на невеличкі кімнатки, в яких поселялися молоді прикажчики. В двох кімнатах, трохи більших, діяла лотерея «жого до бішо»[72]. Але господар будинку, араб Малуф, вирішив тепер здати увесь поверх одному орендарю і ліпше всього Насібу, який уже орендував низ. Малуф дав мешканцям місяць для переїзду. У Насіба відбулась довжелезна розмова з Мундіньйо Фалканом. Експортер палко висловлювався за створення ресторану, і вони обговорили можливість об'єднання. Мундіньйо дістав із шухляди свого столу журнал, аби показати Насібу найрізноманітніші види холодильників і різноманітні новинки в іноземних ресторанах. Звичайно, для Ільєуса це занадто, але все одно вони обладнають справжній ресторан, кращий за будь-який баїйянський. В ті дні, коли обговорювалось і обмірковувалось безліч проектів, Насіб забув про пасивність Габрієли в години їхнього кохання.

Тоніко, який постійно з'являвся в барі після сієсти, десь о другій годині, щоб випити для травлення гіркий аперитив (більше він не записував випите в кредит: тепер він пив безкоштовно, користуючись правом весільного батька власника бару), якось тихо запитав Насіба:

— Ну, як ваші справи?

— Краще. Тільки Габрієла надто зморюється за день. І все одно не хоче наймати служницю, все робить сама. Та ще й сусідці допомагає. Надвечір вона до того вибивається із сили, що засинає на ногах.

— Ви не повинні йти проти її характеру. Якщо ви, всупереч їй, наймете служницю, вона знову буде невдоволеною. А з іншого боку, арабе, ви немовби не розумієте, що дружина не повія. Кохання дружини має бути скромним, адже ви самі прагнете того, щоб Габрієла була шановною сеньйорою? Тож розпочніть з ліжка, мій любий. А для розваг жінок у Ільєусі вистачить... їх навіть надміру багато, і трапляються чарівні... А ви записалися в ченці, не з'являєтесь навіть у кабаре...

— Мені не треба інших жінок...

— Оце тобі так, а потім ще й скаржитесь, що Габрієла зморилася...

— Треба найняти прибиральницю. Моя дружина не повинна займатися хатньою роботою.

Тоніко поплескав Насіба по плечу, останнім часом він не затримувався довго в барі і не чекав більше на Жоана Фулженсіо:

— Поки що нічого не робіть, я на днях завітаю і порозмовляю з нею. Пораджу їй все ж таки найняти покоївку. А до того часу хай все лишається, як є.

— Ну що ж, згода. Вона вас поважає. Вас і дону Олгу.

— Знаєте, кому дуже сподобалась Габрієла? Жерузі, моїй небозі. Вона тільки й говорить, що про неї. На її думку, Габрієла — найвродливіша жінка в Ільєусі.

— Так воно і є...— зітхнув Насіб.

Коли Тоніко збирався йти, Насіб пожартував:

— Ви тепер у нас не затримуєтесь... Мабуть, не без підстав... Свіжа молодичка, як водиться? І тримаєте все це в таємниці від свого давнього друга Насіба?

— Коли-небудь розповім...

Тоніко вийшов і рушив в напрямку порту. Насіб почав думати про ресторан. Яку йому дати назву? Мундіньйо запропонував — «Срібна виделка». Не дуже оригінально, та ще до того й незрозуміло, що це означає. Насібові більше до смаку «Комерційний ресторан», це значно вишуканіше.

І чого він тільки одружився з нею? Даремно... Колись було їй краще. І все цей сеньйор Тоніко, який сам гострив на неї зуби, та ще дона Армінда, що підлила масла у вогонь, бо дуже любила влаштовувати весілля. Насіб наважився на шлюб від страху втратити її, остерігаючись, що вона його залишить. Це було нерозумним кроком з його боку. Чого б вона кудись ішла, коли була задоволена, як ніколи в житті? Він боявся, що вона поміняє його кухню, його ліжко і його обійми на будинок однієї з пустельних вулиць і на рахунки в крамницях, які відкриє для неї перший-ліпший фазендейро, нікчемний дідуган в чоботях, з револьвером за поясом і з повними кишенями грошей.