Все ж таки їй добре тоді жилося... Вона варила, прала, прибирала оселю. Ходила в бар з судками, з трояндою в косах і усмішкою на обличчі. Вона загравала з чоловіками і відчувала їхні бажання, що прямо витали в повітрі. їй підморгували, жартували з нею, торкались її руки, інколи грудей. Насіб її ревнував, і це було потішним видовищем.

Він приходив пізньої ночі. Вона чекала його і подумки вже належала йому і всім молодим чоловікам, адже варто було їй тільки захотіти... Насіб приносив їй дарунки: дрібнички з базару, з крамнички дядька — брошки, браслети, каблучки із барвистим склом. Приніс пташку, яку вона випустила. Тісні туфлі, які їй не подобались... Вона ходила в хатніх капцях, неохайно одягнена, підв'язавши коси стрічкою. Їй подобалося все: дворище з гуявою, динним деревом і штангою. Подобалося вигріватись на осонні разом з хитрим котом. Розмовляти з Туїскою, подобалось, коли він танцював, коли вона танцювала для нього. Їй подобалась золота коронка, яку Насіб звелів їй поставити. Подобалось співати вранці, клопочучись у кухні. Ходити вулицями, відвідувати кіно з доною Арміндою, бувати в цирку, що давав свої вистави на Уньані. Добрі то були часи, коли вона була не сеньйорою Саад, а просто Габрієлою. Всього-на-всього Габрієлою.

Навіщо він одружився з нею? Погано бути заміжньою, не подобається це їй... У шафі повно гарних суконь. Три пари тісних туфель. У неї навіть коштовності є. Одна каблучка коштувала дуже дорого, дона Армінда взнала: за неї Насіб заплатив майже дві тисячі рейсів. А що їй робити з усіма цими речами? Адже те, що вона любить, робити їй не дозволено... Танцювати на майдані з Розіньєю і Туїскою — не можна. Бігати пляжем з розпущеними косами і шльопати по воді — не можна. Сміятися із сеньйором Тоніко, Жозуе, сеньйором Арі, сеньйором Епамінондасом — не можна. Ходити босою по бруківці біля будинку — не можна. Жартувати, коли їй хочеться і де їй хочеться, при сторонніх людях,— не можна. Отже, нічого того, що вона любила, робити їй — не можна. Вона — сеньйора Саад, і їй нічого не можна. Погано бути заміжньою...

Вона ніколи не хотіла образити його або завдати прикрощів. Насіб гарний. Кращого від нього немає в цілому світі. Вона любить його, це справжня любов. Це божевілля. Він такий статечний, власник бару, з рахунком у банку, і не тямиться без неї... Смішно! Інші прагнули її не тому, що любили. Просто вони хотіли спати з нею, тиснути в своїх обіймах, цілувати її губи, зітхати на її лоні. Всі, всі без винятку: і старі, й молоді, і вродливі, й бридкі, і заможні, й бідні. Так було колись, так було і тепер. Але чи всі? Так, усі, окрім Клементе. Та ще, мабуть, Бебіньйо, але той був хлопчаком, що він тямив у коханні? А Насіб знає, що таке любов. Вона почувала до нього теж щось інше, не схоже на ті почуття, які були в неї раніше до чоловіків. Вони всі без винятку, всі, всі, навіть Клементе, навіть Бебіньйо, були потрібні їй лише для того, аби спати з ними. Коли вона думала про молодого чоловіка, з котрим загравала, чи то був Тоніко, чи Жозуе, Епамінондас чи Арі, вона уявляла лише те, як лежатиме з ним в постелі. До Насіба вона почувала теж нестримний потяг, але не тільки потяг,— вона любила його, їй подобалося бути з ним разом, слухати його голос, готувати його улюблені страви, відчувати вночі його важку ногу на своєму стегні. В ліжку вона любила його за те, що там роблять замість сну. Але любила вона його не лише в ліжку і не лише за це. Вона любила його за інше, за це інше вона тільки його і любила. Для неї Насіб був усім: чоловіком і володарем, родиною, якої вона ніколи не мала, батьком і матір'ю, братом, що помер, ледве народившись. Насіб — усе, що вона має. Погано бути заміжньою. Яке непорозуміння — їхнє одруження. Раніше було значно краще. Обручка на пальці зовсім не змінила її почуттів до Насіба. Але тепер вона змушена сваритися з ним, ображати його і завдавати йому прикрощів. А їй неприємно це робити. Але як цього уникнути? Все, що любила Габрієла, на жаль, все це заборонялося сеньйорі Саад. І все те, що належало робити сеньйорі Саад, на жаль, смертельно ненавиділа Габрієла. Проте все закінчувалось тим, що вона поступалась Насібу, аби лише не завдавати йому прикрощів, адже він такий гарний. А дещо вона робила потай, щоб він не знав і не гнівався.

Раніше було набагато краще, все можна було робити; він ревнував, але це були ревнощі коханця, які швидко минали в ліжку. Тоді вона могла робити що завгодно, без страху образити його. Раніше кожна хвилина дарувала їй радість, вона увесь час співала, а ноги самі просилися в танок. А тепер вона за радість платила сумом. Хіба їй не доводилося робити візити в ільєуські родини? Одягнена в шовк, взута в тісні туфлі, сидячи на твердому стільці, вона відчувала себе закованою в кайдани. Вона навіть не розкривала рота, боячись сказати щось недоречне. Вона більш не сміялася і скидалась на закам'яніле опудало. Не подобалося їй все це. Навіщо їй стільки суконь, стільки туфлів, коштовностей, золотих каблучок, намист, сережок, коли вона не могла бути просто Габрієлою? Ні, не подобалось бути їй сеньйорою Саад.

Але тепер виходу не було... Нащо вона тоді згодилась? Щоб не образити його? А може, через страх втратити його колись? Даремно вона погодилась; тепер вона часто сумувала і робила те, що їй не до смаку. А найгіршим було те, що, аби стати Габрієлою, ходити туди, куди їй хотілося, і робити те, що їй хотілося, вона мимоволі мусила хитрувати, ображаючи Насіба. Її друг Туїска більше не приходив погомоніти з нею. Він обожнював Насіба, і цілком зрозуміло за що. Коли Раймунда занедужала, Насіб посилав їй гроші, аби вона могла купити якусь дещицю. Сеньйор Насіб добрий. Туїска теж вважав, що вона мусить бути сеньйорою Саад, а не Габрієлою. Тому він і не приходив, бо вважав, буцімто Габрієла ображає сеньйора Насіба, завдає йому прикрощів. Навіть друг Туїска не розумів її. Ніхто її не розумів. Дона Армінда не переставала дивуватися, вона твердила, що це злі сили потойбічного світу роблять так, аби Габрієла не хотіла розвиватися і виховуватись. Де таке бачено? Габрієла мала все необхідне, а не хоче викинути з голови різні дурниці. Навіть Туїска не міг її зрозуміти, де ж уже було доні Армінді.

Ось і тепер, що їй робити, як їй бути? Наближається кінець року. Бумба-меу-бой, презепіо... О, як вона все це любить! На плантації вона завжди виконувала роль пастушки. Як весело минали свята! Майже поряд з їхнім будинком, у кравчині Дори (останній будинок на їхній вулиці, де Габрієла міряла і шила свої сукні), почалася репетиція волхвів. З пастушками, ліхтарями і всім, що належить. Дора оголосила:

— Нести прапор зможе лише дона Габрієла.

Три помічниці Дори погодилися з нею. Обличчя Габрієли запромінитось радістю, вона заплескала в долоні. Проте Габрієла все ж таки не наважилась поговорити з Насібом. Крадькома ходила вона вечорами на репетиції рейзадо. Щодня збиралася сказати про це Насібові і все відкладала до наступного дня. Дора шила їй сатинову сукню з блискучими сухозлітками, оздоблену бісером. Габрієла-пастушка танцює на вулицях, несе прапор, співає і веде за собою святкову процесію. Це їй до вподоби, для цього вона, Габрієла, створена! Але сеньйора Саад не може бути пастушкою. І вона ходила на репетиції потай, мріючи танцювати на вулицях у ролі пастушки. Так, їй доводиться завдавати прикрощів Насібу. Але що вона могла вдіяти? Ой, що ж їй робити? 

Надходив кінець року — святкові місяці: різдво, Новий рік, хрещення, шкільні і церковні свята, ярмарки; на майдані перед баром «Везувій» споруджувались балагани, місто наповнювалось веселими, розважними студентами, що приїхали з коледжів і університету Баїйї на канікули. Танцювали в розкішних садибах і в будинках бідняків на пагорбах і на Острові Змій. В місті панували святкові веселощі, в кабаре і шинках на околицях міста почалися пиятика і бійки. В центрі бари і кабаре були також переповнені. Виїздили на прогулянки по Понталу, на пікніки на Мальядо і на пагорб Пернамбуко, звідки можна було спостерігати за роботою землечерпалок. Виникали романи, домовлялися про заручини; свіжоспечені бакалаври, з яких не зводили закоханих очей батьки, приймали вітальні візити. З'явилися перші ільєусці, сини полковників, з кільцями — знаками вищої освіти, перші адвокати, лікарі, інженери, агрономи і вчительки, що одержали освіту в ільєуській монастирській школі. Життєрадісний отець Базіліо хрестив шостого прийомного сина, що з'явився милостю божою з чрева Оталії, куми падре. Старі діви одержали фундаментальний матеріал для розмов.