Тоніко пожвавішав:

— Габрієла — наш давній друг. Для нас з доною Олгою вона майже за доньку. Ми були весільними батьком і матір'ю на її весіллі.

Дружина Алфредо удостоїла Габрієлу усмішкою. Жеруза запитала:

— Не хочете тістечка? А може, лікеру вип'єте?

— Дякую. Не турбуйтесь.

Габрієла згодилась випити чашечку кави. Із сусідньої кімнати Амансіо погукав Алфредо. Депутат невдовзі повернувся і мовив до Габрієли:

— Ходімо зі мною, будь ласка.

Коли Габрієла увійшла до сусідньої кімнати, Раміро сказав:

— Дочко моя, ви зробили нам велику послугу. Але хотів би бути зобов'язаний вам ще більше. Чи можу я попросити вас ще про одну послугу?

— Якщо я зумію...

— Негра треба вивести від вас так, щоб ніхто не бачив. А це вдасться лише на світанку. Тому до ранку ви маєте його ховати, щоб ніхто не довідався про те, що він у вас. Пробачте, що я кажу вам це, але навіть Насіб не повинен про це знати.

— Він прийде додому після закриття бару.

— Не кажіть йому нічого. Хай лягає спати. Годині о третій, ні, рівно о третій, встаньте і вигляньте у вікно, чи не видно кого на вулиці. Я на той час пошлю туди кума Амансіо з людьми. Якщо вони будуть там, відчиніть двері і випустіть Фагундеса. Ми потурбуємось про нього.

— А його не схоплять? Не заподіють йому лиха?

— Можете не турбуватись. Ми не дамо його вбити.

— Гаразд. Тоді я з вашого дозволу піду. Вже пізно.

— Сама не йдіть. Вас супроводжуватимуть. Алфредо, відведи дону Габрієлу додому.

Габрієла усміхнулась:

— Але чи це зручно, сеньйоре... Ходити нічними вулицями разом із сеньйором Алфредо... Я піду морським берегом, щоб мене не помітили з бару... А коли нас хтось побачить, що тоді подумають, що скажуть? Насіб завтра ж про все дізнається...

— Ви маєте рацію, дочко моя. Я й не подумав про це.— Раміро обернувся до сина.— Скажи своїй дружині і Жерузі, щоб вони приготувались. Поведете дівчину втрьох. Швидко!

Алфредо хотів був щось сказати і навіть відкрив рота, але Раміро повторив:

— Швидко!

Ось як сталося, що тієї ночі Габрієла повернулася додому в супроводі депутата, його дружини і доньки. Дружина Алфредо ішла мовчки, обурюючись подумки. Але Жеруза взяла Габрієлу за руку і всю дорогу щебетала, не вгаваючи. На щастя, двері будинку дони Армінди виявились замкненими. Того вечора відбувався спіритичний сеанс, і акушерка ще не повернулася. Перехожі на вулицях траплялися рідко, полювання на негра тривало.

Насіб прийшов десь за північ. Якусь мить він постояв біля вікна, спостерігаючи, як жагунсо повертаються з пагорба. Але із стежок охорони не забрали. Більшість вважала, що негр упав у прірву. Нарешті Насіб і Габрієла лягли. Вже давно Габрієла не була такою ніжною, гарячою, пристрасною, вимогливою і невтомною, як у ту ніч. Останнім часом Насіб з розчаруванням помітив, що вона стала холоднішою і байдужішою до нього, немовби постійно відчувала якусь втому. Правда, вона не відмовляла йому, якщо він бажав нею володіти, але вже не мучила його, як раніше, не лоскотала, вимагаючи пестощів і близькості, коли він приходив зморений і ліниво розлягався на ліжку. Вона лише сміялася, і він засинав, поклавши ногу на її пружне стегно. Якщо Насіб виявляв ініціативу, вона віддавалась йому з усмішкою і шепотіла «красунчик». Але де поділася її колишня пристрасть? Немовби те, що раніше було божевіллям, народженням і смертю, таїною, яка щодня розкривається, оновлюється і щоразу залишається такою ж, як і в першу мить — дивовижну мить її відкриття,— немов би все те стало тепер приємною розвагою.

Насіб навіть поскаржився Тоніко, якому звіряв свої таємниці. Нотар пояснив, що це явище звичайне для одружених людей: пристрасть коханки згасає, стає тихою любов'ю дружини, скромною і звичною, а не бурхливим почуттям, вимогливим і невситимим. Може, це й було правдою, але воно не задовольняло Насіба. Він почав був уже готуватись до розмови з Габрієлою.

Але в ту ніч Габрієла стала такою, як і раніше. Її пристрасть палила його, непогасним багаттям палали її почуття, палахкотів вогонь без попелу, гоготіло полум'я зітхань. Шкіра Габрієли обпікала шкіру Насіба. Габрієла була для нього дружиною не лише в ліжку. Вона назавжди зайшла в його душу, сполучилася з його тілом, він відчував її усім своїм єством, і не раз йому спадало на думку, що він згодився б померти в її обіймах. Щасливий Насіб заснув, поклавши ногу на стегно змореної Габрієли.

О третій годині крізь ледве прочинені жалюзі Габрієла побачила Амансіо, який курив біля ліхтаря. Віддалік стояли жагунсо. Габрієла пішла до Фагундеса. Минаючи спальню, вона побачила, що Насіб тривожно уві сні шукає її стегно. Габрієла підклала йому під ногу подушку. Насіб усміхнувся, він був такий гарний!

— Хай помагає тобі Господь! — сказав їй на прощання Фагундес.

— Купіть собі з Клементе плантацію.

Амансіо підганяв їх:

— Годі, годі! Швидше в дорогу! — і, звертаючись до Габрієли, додав: — Ще раз дякую.

Пройшовши кілька кроків, Фагундес озирнувся, він побачив, що Габрієла все ще стоїть на порозі. В світі не було жінки, щоб зрівнялася з нею. Хто б міг з нею зрівнятись? 

Ця незабутня ніч, коли знову в їхньому ліжку спалахнула безмежна пристрасть, коли Габрієлу палив вогонь, а Насіб народжувався і помирав у цьому пристрасному і солодкому полум'ї,— ця ніч мала сумні наслідки.

Щасливий Насіб уявив, що після тривалого і спокійного плину неквапливої води повернулися бурхливі ночі минулого, що настав нарешті кінець дріб'язковим і недоречним незлагодам. Тоніко, з яким Насіб радився, не замовчуючи навіть найінтимніших подробиць, пояснював зміну їхніх відносин тим, що вони одружилися, і говорив про охолодження Габрієли як про факт цілком зрозумілий і науково обгрунтований. Адже ж усім ясно, які тонкі і водночас складні відмінності існують між любов'ю дружини й коханки. Можливо, що все це й так, але Насіб не був у цьому впевнений. Чому ж тоді охолодження не відбулося одразу після шлюбу? Адже ж тривали ще якийсь час години шаленого кохання; він пізно прокидався і запізнювався в бар. Зміну в їхніх стосунках Насіб помітив тоді, коли між ними почалися непорозуміння. Габрієла, мабуть, гнівалася значно більше, аніж показувала це зовні. Можливо, він вимагав від неї забагато; забуваючи про її характер і її колишнє життя, він хотів одразу ж зробити із Габрієли світську даму, що належить до ільєуських вищих кіл, майже силою вирвавши з неї звички і уподобання минулого. Насіб був нетерплячим і надто поспішав з її перевихованням. Вона мріяла про цирк, а він силою тягнув її на нудний літературний вечір. Не дозволяв, як вона любила, сміятися з першого-ліпшого приводу і, прагнучи зробити Габрієлу такою ж, як дружини лікарів і адвокатів, полковників і комерсантів, читав їй нотації з приводу кожної дрібниці. «Не розмовляй голосно. Це непристойно»,— шептав їй він у кіно. «Сиди рівно, не простягай ноги, стули коліна», «В цих туфлях не ходи! Одягни пристойну сукню. Ми сьогодні провідаємо мою тітку. Зверни увагу на її поводження», «Ми неодмінно маємо відвідати засідання товариства імені Руя Барбози» (де декламують поети і читають таке, чого вона не може збагнути — нудьга неймовірна), «Сьогодні сеньйор Маурісіо виступатиме в Комерційній асоціації, нам треба сходити» (слухати цю нуднющу біблію!), «Ходімо в гості до дони Олги. Нудно з нею чи ні, все одно вона наша весільна мати», «Чому ти не носиш коштовності, і навіщо я купую їх для тебе?»

Звичайно, Габрієла почала, зрештою, ображатися на нього, хоча і не показувала цього у щоденній поведінці. Правда, вона сперечалася інколи, не підвищуючи голосу, з єдиним бажанням довідатись, чому він вимагає од неї те чи інше, інколи нервувала і просила, аби він її не силував. Але завжди закінчувалось тим, що Габрієла виконувала його примху, слухала його накази і розпорядження. Потім вона перестала сперечатися, а почала поводитись в ліжку так, немов непорозуміння між ними, які ще не вилились у сварку, і вимоги Насіба остудили її запал, її пристрасть, скували її душу. Коли він шукав її близькості, вона відкривалася йому назустріч, немов пелюстки квітки. Але вона вже не була жадібною і невситимою, як колись. Лише тієї ночі, коли він повернувся такий зморений — після славнозвісного дня замаху на полковника Арістотелеса,— Габрієла була колишньою, а може, ще й пристраснішою. Потім знову настав спокій, тихі усмішки; вона охоче і водночас байдуже віддавалась йому, коли він хотів того. Якось Насіб три ночі підряд навмисне не шукав її близькості. Габрієла прокидалася, почувши, що він прийшов, цілувала його в губи, підставляла стегно і засинала з усмішкою. На четвертий день він не витримав і спалахнув: