— Скільки за чайний сервіз?

— Десять рейсів,— гукнув Тоніко.

П'ятнадцять запропонувала Габрієла, поряд з нею вже стояв Насіб, що повернувся з бару. Полковника Амансіо, який міг підняти ціну, вже не було, він пішов у кабаре. На трибуні змореним голосом Арі Сантос повторював:

— П'ятнадцять крузейро... Хто більше?

— Тисяча рейсів.

— Скільки?! Хто назвав цю суму? Прохання не жартувати.

— Тисяча рейсів,— повторив Мундіньйо Фалкан.

— А! Сеньйор Мундіньйо... Звичайно... Сеньйорито Жеруза, коли ваша ласка, передайте ваш подарунок сеньйору. Тисяча рейсів, сеньйори, тисяча рейсів! Святий Себастьян буде довічно вдячний сеньйору Мундіньйо. Як відомо, ці гроші призначаються на спорудження церкви на місті старої. Це буде величезна церква! Сеньйор Мундіньйо заплатив повністю... Щира вам подяка.

Жеруза взяла коробочку з чашками і передала її експортеру. Ошелешені дівчата обговорювали божевільний вчинок Мундіньйо. Що це означало? Цей Мундіньйо, казково заможний, елегантний молодик, бореться не на життя, а на смерть з родиною Бастосів. У цій боротьбі спалювались газети, страждали люди, готувалися замахи. Мундіньйо виступав проти старого Бастоса, виборюючи в нього владу, і довів його до сердечної хвороби. І в той же час віддав тисячу рейсів, два яскравих папірці по п'ятсот рейсів, за півдюжини чашок з дешевенької порцеляни — подарунок онуки свого ворога. Він таки божевільний, ну хто ж іще здатний на подібне? Всі вони, і Ірасема, і Діва, тайкома зітхали за ним, багатим, елегантним холостяком, що любить мандрувати, часто буває у Баїйї і має власний будинок в Ріо... Дівчата знали всі його історії з повіями — Анабелою та іншими жінками, виписаними з Баїйї і з Півдня... Цих жінок, вродливих і незалежних, бачили інколи під час їхніх прогулянок на узбережжі. Проте флірту з неодруженою дівчиною він ніколи не починав. Він взагалі не звертав уваги на них, в тому числі й на Жерузу. Ех, сеньйор Мундіньйо Фалкан, такий заможний і елегантний!

— Сервіз не коштує так дорого,— сказала Жеруза.

— Я грішник. А з вашою допомогою я порозуміюся із святим і виклопочу для себе містечко на небі.

Жеруза не змогла утриматися, усміхнулася і запитала:

— Ви підете на новорічний бал?

— Ще не знаю. Я обіцяв зустрічати Новий рік в Ітабуні.

— Там, мабуть, буде весело. А втім, тут теж.

— Бажаю вам доброї розваги і щастя в Новому році.

— Вам також, якщо ми більше не побачимося до Нового року.

Тоніко Бастос стежив за цією розмовою і не розумів Мундіньйо. Тоніко все ще мріяв про мир, який настане в останню мить, сподівався порятувати авторитет Бастосів. Він з усмішкою вклонився Мундіньйо. Експортер відповів і рушив додому.

Напередодні Нового року Мундіньйо приїхав в Ітабуну, поснідав з Арістотелесом і був присутній на відкритті ярмарку худоби, що став важливою новацією, яка дала змогу перенести торгівлю бичками зі всього району в муніципалітет Ітабуни. Він виголосив промову, зустрінуту аплодисментами, потім сів у машину і повернувся в Ільєус. І не тому, що згадав про Жерузу, а тому, що хотів зустрінути Новий рік з товаришами в клубі «Прогрес». Йому не довелося шкодувати: свято вдалося на диво чудове, говорили, що такий бал можна було побачити лише в Ріо.

Недоладна розкіш, сукні з крепдешину, тафти і оксамиту, сила-силенна коштовностей — все це відшкодовувало нестачу вишуканості і згладжувало провінційний вигляд деяких сеньйор, подібно до того, як кредитки в п'ятсот рейсів, що тугими пачками лежали в кишенях полковників, пом'якшували їхню простонародну мову і прямолінійність манер. Але господарями свята була молодь. Деякі молодики прийшли в смокінгах, незважаючи на спеку. В залах дівчата, кокетливо обмахуючись віялами, сміялися і пили прохолоджувальні напої. Шампанське і найкраще вино лилося річками. Зали були зі смаком прикрашені серпантином і паперовими квітами. Свято мало бути таким розкішним, про нього точилося стільки розмов, що навіть Жоан Фулженсіо, затятий ворог танців, з'явився на ньому. І Доктор теж.

Жеруза всміхнулася, коли помітила Мундіньйо Фалкана, що розмовляв із Насібом і Габрієлою, яка ледве стояла на ногах — кляті туфлі нестерпно давили їй пальці. Так, її ноги не були створені для цього тісного взуття. Але вона була така вродлива, що найпихатіші дами — навіть дружина доктора Демосфенеса, самозакохана потвора,— не могли заперечувати того, що мулатка була найвродливішою жінкою на святі.

— Проста, але дуже гарна,— визнавали вони.

Дочка народу розгубилася від галасу і розмов, яких вона не розуміла і не сприймала, від розкошів, які її не вабили, від заздрощів, пихатості й пліток, які її не спокушали. Десь пізніше на вулиці вийдуть волхви з веселими пастушками, з вишитим прапором. Хід буде зупинятися перед будинками, барами, співатиме пісні, танцюватиме, проситиме дозволу увійти. Двері розчиняться, танці й пісні перейдуть до кімнат, господарі почнуть частувати лікером і солодощами. Тієї новорічної ночі і ночі волхвів понад десять процесій вийшли з Уньану, Конкісти, Острова Змій і Понталу, щоб розважитись на вулицях Ільєуса.

Габрієла танцювала з Насібом, з Тоніко, з Арі, з Капітаном. Вона кружляла граційно, але ці танці були їй не до вподоби. Вона любила «коко мешідо», «самба де рода», «машіше емболадо». Або польку під гармошку. Аргентинського танго, вальса, фокстрота вона не любила. Тим більше, коли туфлі так немилосердно тиснуть пальці.

Свято було веселим. Сумував лише Жозуе. Із склянкою в руках він стояв, прихилившись до підвіконня, і дивився на вулицю. Із свого вікна Глорія також дивилась на юрбу, що заповнила тротуар і бруківку. Поряд з нею, зморений і сонний, стояв Коріолано. Його веселощі, як любив він повторювати, були в ліжку Глорії. Але Глорія не хотіла лягати; розкішно вдягнена, вона стежила за худорлявим обличчям Жозуе у вікні клубу. Було чути, як стріляють пляшки шампанського. Мундіньйо Фалкан мав великий успіх у дівчат, він танцював із Жерузою, Ірасемою, запросив і Габрієлу.

Насіб ходив поміж групами чоловіків, розмовляв. Танцювати він не любив, за увесь вечір лише двічі потоптався в гурті разом з Габрієлою. Потім залишив її за столом разом з лагідною дружиною Жоана Фулженсіо. Габрієла зняла під столом туфлі і стала ворушити затерплими пальцями. Вона ледве стримувалась, щоб не позіхнути. Підходили жінки, підсідали до них за стіл, заводили розмову і весело сміялися, перекидаючись словами з дружиною Жоана Фулженсіо. Досить зверхньо вони віталися з Габрієлою, запитували, як вона живе. Вона сиділа мовчки, не підводячи очей. Тоніко, наче падре, що виконує складний обряд, вів дону Олгу в аргентинському танго. Молодь сміялася, жартувала, танцюючи переважно в другій залі, куди старим вхід було заборонено. Сестра Насіба та її чоловік танцювали манірно, удаючи, що не помічають Габрієли.

Десь близько одинадцятої, коли на вулиці залишилося мало людей — давно вже зникла й Глорія разом з полковником Коріолано,— залунала музика кавакіньйо[76] і гітар, флейт і барабанчиків, голоси, що співали кантіги, якими супроводжуються танці рейзадо. Габрієла підвела голову. Помилитися вона не могла.

Процесія зупинилася проти клубу «Прогрес», оркестр перестав грати, всі побігли до вікон і дверей. Габрієла поспішно взула туфлі і однією з перших опинилася на тротуарі. Насіб приєднався до неї, його сестра з чоловіком були неподалік, але, як і раніше, удавали, що не помічають Габрієли і Насіба.

Пастушки несли ліхтарі, а Мікеліна ішла з прапором. Ніло, колишній моряк, із свистком у роті, диригував піснями і танцями. На майдані Сеабра водночас з процесією з'явилися персонажі вистави — бугай, вакейро, каапора і бумба-меу-бой. Почалися танці. Пастушки співали: