Ця історія трапилась у новому кабаре «Ельдорадо», що відкрилося в січні і склало серйозну конкуренцію «Батаклану» і «Тріанону», бо в «Ельдорадо» естрадних акторів і жінок привозили прямісінько з Ріо. Нове кабаре належало Плініо Арасі, власнику «Золотої горілки», і розмістилося в порту. Відкрилася також лікарня доктора Демосфенеса, освячена єпископом і промовою Маурісіо Каїреса. В операційній залі, куди було занесено Арістотелеса (за збігом обставин йому вдалося минути дону Армінду), першим пацієнтом після офіційного відкриття лікарні був славнозвісний Лойріньйо, якого привезли із «Бате-Фуйдо» з кулею в плечі. Було відкрито також віце-консульство Швеції і в одному приміщенні з ним агентство судноплавної компанії з довжелезною і дуже складною назвою. Інколи в барі Насіба можна було бачити височенного, мов жердина, іноземця, що розмовляв з Мундіньйо Фалканом і пив «Кану де Ільєус». Це й був агент шведської компанії і віце-консул. У порту споруджувалось величезне п'ятиповерхове приміщення нового готелю. На шпальтах «Діаріо де Ільєус» студенти виступили із закликом до виборців віддати свої голоси за того кандидата, котрий гарантує, що, зайнявши посаду префекта, збудує муніципальну гімназію, стадіон, притулок для старих і жебраків, прокладе шосейну дорогу до Піранжі. Наступного дня Капітан у тій же газеті узяв зобов'язання виконати названі умови і ще цілу низку інших.

Окрім того, колишній тижневик «Жорнал до Сул» почав виходити щоденно. Щоправда, це тривало недовго, і за кілька місяців він знову почав виходити по-старому. «Жорнал до Сул» цікавився винятково політичними питаннями і в кожному номері на чім світ стоїть лаяв Мундіньйо Фалкана, Арістотелеса і Капітана. «Діаріо де Ільєус» теж не залишалася в боргу.

Було оголошено про те, що найближчим часом відкриється ресторан Насіба. Майже всі мешканці горішнього поверху вже виїхали. Тільки лотерея «жого до бішо» та два прикажчики залишались в помешканні, оскільки ще не підшукали для себе нічого пристойного. Насіб поспішав. Він уже здійснив через Мундіньйо кілька замовлень у Ріо. Божевільний архітектор зробив ескізи залів ресторану. Насіб знову повеселішав. Але це була вже не та безмежна радість перших днів його життя з Габрієлою, коли Насіб не боявся, що вона ще покине його. Це не турбувало Насіба й зараз, але він не міг бути до кінця щасливим, доки Габрієла не буде поводитись у товаристві, як личить заможній сеньйорі. Він уже не скаржився на її байдужість у ліжку. Насіб зараз сам відчутно зморювався: на свята в барі було багато роботи. Насіб уже звик до того, що Габрієла любить його, як дружина,— не так бурхливо, спокійніше і ніжніше. От тільки вона, правда пасивно, але продовжує опиратися в питанні спілкування з вищим світом Ільєуса, незважаючи на успіх, якого вона зажила новорічної ночі після відомої історії з процесією. Тоді Насіб думав, що все загинуло, але трапилось диво — всі почали танцювати на вулиці і навіть він сам. А хіба потім, бажаючи зазнайомитись з Габрієлою, не прийшли до них з візитом сестра і її чоловік? Чому ж тоді вона ходить по господі, одягнена в якесь лахміття, в хатніх капцях, грається з котом, варить, прибирає, співає свої пісеньки і голосно регоче при чужих людях?

Насіб сподівався, що відкриття ресторану допоможе йому прискорити виховання Габрієли. Тоніко дотримувався такої ж думки. Для ресторану він найме кількох помічниць, щоб Габрієла була там господинею, давала вказівки і наглядала за готуванням приправ. У ресторані вона спілкуватиметься лише з пристойними людьми.

Найбільше Насіба пригнічувало те, що Габрієла не хоче найняти покоївку. Будиночок був невеличкий, але все ж завдавав їй чимало клопоту. До того ж вона продовжувала варити для чоловіка і для бару. Служниця-каброша скаржилася, що дона Габрієла нічого не дозволяє їй робити. Дівчина тільки мила посуд, стежила, аби не википіли каструлі, та різала м'ясо. Але варила, по суті, Габрієла — вона не відходила від плити.

Нещастя скоїлося в таку пообідню годину, коли Насіб насолоджувався цілковитим спокоєм і радів із щойно одержаної звістки про виїзд контори «жого до бішо» в одне з приміщень торговельного центру. Тепер залишається тільки прискорити виїзд прикажчиків. Незабаром пароплавом компанії «Костейра» або «Ллойд» мають прибути замовлення з Ріо. Насіб уже найняв муляра і маляра для ремонту і перебудови горішнього поверху, поділеного перегородками. Він хотів обернути це брудне приміщення в світлу, затишну залу з першокласно обладнаною кухнею, але Габрієла і чути не хотіла про металеву плиту. Вона вимагала, щоб плита була великою, цегляною і топилась дровами. Насіб щойно про все домовився з муляром і маляром і раптом на місці злочину впіймав Біко Фіно, який саме цупив гроші з каси. Це не було для Насіба новиною, він уже давно не довіряв йому, та все ж таки араб не стримався і дав йому кілька потиличників:

— Злодюга! Шахрай!

Проте цікаво, що Насібу й на думку не спало вигнати хлопчиська з роботи. Він просто вирішив дати йому прочуханки для науки на майбутнє. Але Біко Фіно, розлютувавшись, забіг за прилавок і почав вигукувати різні лайки:

— Ти сам злодій! Брудний турок! Розбавляєш вино! Дописуєш до рахунків!

Насіб змушений був ударити Біко ще кілька разів, але все одно звільняти його з роботи наміру в нього не було. Він ухопив Біко за сорочку, підняв і боляче вдарив по обличчю:

— Це тобі наука, щоб не крав більше!

Коли Насіб відпустив Біко, той вибіг з-за прилавка і, розмазуючи сльози по щоках, вигукнув:

— А чому б тобі не побити свою матір або дружину?

— Замовкни, а то я справді відлупцюю тебе.

— Спробуй!..— Біко побіг до дверей.— Турок, козел, син повії! Ти б краще за своєю жінкою дивився! Роги в тебе ще не болять?

Насіб примірився і схопив хлопчиська:

— Ти що плетеш?

Вираз обличчя араба налякав Біко Фіно:

— Нічого, сеньйоре Насібе. Відпустіть мене...

— Ти щось знаєш? Розповідай, бо я з тебе шкуру спущу.

— Мені Шіко Молеза казав...

— Що?

— Що вона з сеньйором Тоніко...

— З Тоніко? Розповідай все і якомога швидше! — Насіб стиснув Біко з такою силою за руку, що в того тріснула сорочка.

— Щодня, вийшовши з бару, сеньйор Тоніко іде до вас.

— Брешеш, наволоч.

— Це знають усі і кепкують з вас... Відпустіть, сеньйоре Насібе.

Насіб ослабив пальці, Біко Фіно підхопився і побіг. Насіб закляк на місці, нічого не помічаючи, не реагуючи, не здатний ані думати, ані щось чинити. В такому стані його і побачив Шіко Молеза, повернувшись із фабрики льоду.

— Сеньйоре Насібе, що трапилось? Сеньйоре Насібе...

Сеньйор Насіб плакав.

Завівши Шіко Молезу в кімнату для гри в покер, він примусив його розповісти все і слухав, затуливши обличчя долонями. Шіко назвав імена і перерахував подробиці, почавши з того моменту, коли Насіб найняв Габрієлу на невільницькому ринку. Тоніко був останнім, уже після їхнього одруження. Всупереч всьому Насіб не вірив, йому хотілось, щоб почуте виявилось брехнею, він хотів мати докази, він не повірить, доки не побачить на власні очі.

Найстрашнішою була ніч з Габрієлою в тому ж самому ліжкові. Він не міг заснути. Коли Насіб прийшов, Габрієла прокинулась і, усміхнувшись, поцілувала його в губи. З поранених грудей вирвалось:

— Я дуже зморився.

Насіб відвернувся і погасив світло. Улігся на краєчку ліжка і відсторонився від її гарячого тіла. Габрієла спробувала покласти його ногу на своє стегно. Насіб не спав цілісіньку ніч, ледве стримуючи бажання допитати її, довідатись про все з її вуст і вбити одразу, як це належало зробити кожному порядному ільєусцю. Але хіба після того, як він уб'є Габрієлу, йому полегшає? Насіб глибоко страждав, відчуваючи страшенну порожнечу в душі. Немовби в нього вирвали серце.

Наступного дня Насіб раненько прийшов у бар. Біко Фіно ще не було. Шіко Молеза, відводячи погляд від господаря, шастав по кутках. Біля другої дня з'явився випити свій аперитив Тоніко. Він помітив, що Насіб не в настрої.