Шота глибоко зітхнула.

— Боюсь, ти помиляєшся. Вона — реальність, в цьому-то і проблема.

Шота взяла його за руку і підвела до Келен. Самюель побіг за ними. Він неспокійно озирався на всі боки, довгі передні лапи майже діставали до землі, хоча він і стояв вертикально.

Шота задумливо глянула на Келен, немов вирішуючи завдання. Незважаючи на всі її слова про допомогу і союз, Келен як і раніше була в страху. І стежила вона не стільки за зміями, скільки за Шотою, як звірина, що потрапила в пастку, дивиться не наближення ловця.

— Річард, — звернулася до нього Шота, — ти міг би вбити її, якщо повинен був би це зробити? Міг би вбити її, якщо б вона стояла на твоєму шляху до мети, якщо б через неї загинули інші? Скажи мені правду!

Незважаючи на довірчий тон Шоти слова ці немов обпекли його. Він глянув в очі Келен, які розширилися від страху, потім перевів погляд на Шоту.

— Вона моя провідниця, вона потрібна мені, — відповів він перше, що прийшло в голову.

Шота допитливо подивилася на нього.

— Це не відповідь на питання, Шукач.

Річард нічого не сказав, намагаючись не видати себе навіть поглядом.

Шота посміхнулася з жалем.

— Я так і думала. Ось чому ти помилився у виборі бажання.

— Ніякої помилки я не зробив. Поступи я інакше, ти б вбила її.

— Так, убила б, — похмуро сказала Шота. — Образ Зедда був навіяний тобі як випробування. Ти пройшов випробування і отримав нагороду. Але я подарувала тобі бажання не заради того, щоб ти отримав, що хочеш, а заради того, щоб позбавити від важкої і неприємної справи, на яку в тебе самого не вистачило б духу. Це було твоє друге випробування, і його, любий мій, ти не витримав. Тепер я повинна виконати твоє бажання. А твоя помилка в тому, що ти не дозволив мені вбити її заради тебе.

— Ти з глузду з'їхала! Спочатку ти запевняєш мене в тому, що ти не зла і що я повинен судити про тебе по твоїх вчинках. А тепер показуєш, хто ти є, коли кажеш, що я, мовляв, помилився, не дозволивши тобі вбити Келен. І через що?.. Через якусь уявну загрозу… Вона зовсім не загрожувала тобі, і не збиралася. У неї тільки одна мета: зупинити Дарка Рала. Так само, як у мене. Так само, можливо, як і у тебе!

Шота терпляче вислухала його. Її погляд знову був немов спрямований у вічність.

— Хіба ти не слухав, коли я говорила, що не всі дії такі, якими здаються, що деякі можуть бути рятівні для тебе, хоча сам ти цього не бачиш? Ти як і раніше судиш необачно, не знаючи всього.

— Келен — мій друг. Тільки це має для мене значення.

Вона знову зітхнула, як терпляча вчителька, що навчає нетямущу дитину.

— Послухай, Річард. Даркен Рал ввів у гру шкатулки Одена. Якщо він доб'ється свого, то вже ніхто в світі не зможе його зупинити — ніколи. Загине безліч людей, в тому числі ти і я. У моїх власних інтересах допомогти тобі, тому що тільки у тебе є можливість його зупинити. Я не знаю, як і звідки, але є. Це не означає, що ти обов'язково доб'єшся перемоги, але така можливість, нехай і невелика, є тільки в тебе. Знай також, що є сили, здатні перешкодити тобі перш, ніж ти дійдеш до кінця. У старого Чарівника немає влади впоратися з Ралом Даркеном. Ось чому він віддав тобі цей меч. Немає влади впоратися з цим злом і в мене. Але я в силах допомогти тобі. Цього я і хочу. Адже так я допомагаю і самій собі. Я не хочу гинути. А якщо Рал переможе, я загину.

— Все це я знаю. Тому я і сказав, що ти відповіси на моє питання і що моє бажання тут не потрібне.

— Але я знаю й інше, Річард, чого не знаєш ти.

Її прекрасні очі глянули на нього з болем і сумом. Він побачив у них те ж світло, що і в очах Келен, світло розуму. Він відчув, що їй дійсно потрібно допомогти йому. Він раптом відчув, що боїться дізнатися те, що вона знала. Адже це явно не придумано навмисне, щоб пошкодити йому, а швидше за все правда. Річард зауважив, що Самюель дивиться на його меч, і відчув, як опуклі букви слова ІСТИНА до болю вдавилася в його долоню.

— Шота, що таке ти знаєш?

— Почнемо з простішого. Ти пам'ятаєш, як відвів мечем чарівний вогонь? Запам'ятай цей прийом. Випробування це я дала тобі не дарма. Зедд направить одного разу свій чарівний вогонь на тебе. Тільки того разу це буде насправді. Завіса часу не відкриває, чим це скінчиться. Можна тільки сказати, що в тебе є шанс вистояти.

Річард дивився на неї широко розплющеними очима.

— Це не може бути правдою…

Шота перебила його.

— Правда, така сама, як ікло, дане тобі батьком, щоб впізнати власника Книги. Але я не знаю, хто цей власник. — Вона кинула на нього пронизливий погляд. — Ти сам повинен будеш знайти його.

Річард насилу перевів подих, щоб задати наступне питання:

— Якщо це — найпростіше, то що тоді складне?

Шота перевела погляд з нього на Келен, на тілі якої як і раніше звивалися змії.

— Я не знаю, хто вона і чому вона для мене небезпечна.

Шота знову повернулася до нього.

— Ясно, що ти цього не знаєш, інакше навряд чи зважився би йти з нею. Келен володіє чарівною силою.

— Це-то я знаю, — обережно промовив він.

— Річард, — сказала Шота, з зусиллям, мабуть, підбираючи слова, — я відьма, а яка — я вже говорила. Одна з моїх особливостей — уміння заглянути в майбутнє. Це одна з причин, по якій дурні мене бояться. — Вона заглянула йому прямо в очі, так що він відчув себе ніяково. — Прошу тебе, Річард, не будь одним з них. Не треба боятися мене тому лише, що я бачу дещо, але не маю над ними влади. Адже якщо я знаю щось про майбутні події, це ще не означає, що мені все це самій дуже подобається. Тільки своїми діями в сьогоденні ми можемо вплинути на те, що має статися. Будь достатньо мудрий, щоб використати знання правди у своїх інтересах.

— Яку ж правду бачиш ти в Келен? — Пошепки запитав він.

Погляд її ніби обпалив, голос став різким і разючим, як клинок:

— Якщо не вбити Келен, вона застосує проти тебе даровану їй силу. В цьому не доводиться сумніватися. Твій меч може захистити тебе від чарівного вогню, але не від її дотику.

Річард відчув, що йому стало дуже боляче, ніби його вразили клинком в груди.

— Ні! — Вигукнула Келен. Вони обидва подивилися на неї. При словах відьми обличчя її зморщилося від болю. — Ні, Шота, клянусь, я не зроблю з ним цього.

Сльози покотилися по її щоках. Шота простягнула руку, не торкаючись змій, і ласкаво погладила її по обличчю.

— Якщо ти залишишся в живих, дитя моє, я боюся, ти це зробиш. — Вона стерла сльозу зі щоки Келен. — Одного разу ти вже була готова до цього. — Шота говорила з несподіваним співчуттям. — Ти була на волосок від цього. Адже це правда. Скажи йому сама, що це правда.

Келен розгублено подивилася на Річарда. Він заглянув у її глибокі зелені очі і згадав, як три рази торкалася вона його, коли він тримав меч, і як він здригався від цього дотику, що було попередженням. Тоді, у людей Тіни, коли з'явилися тіні, це попередження було таким сильним, що він мало не вдарив її мечем, перш ніж вона б встигла зреагувати. Келен спохмурніла і відвела погляд, намагаючись не дивитися на нього. Вона закусила губу і тихо застогнала.

— Чи правда це? — Пошепки запитав Річард, якому важко стало дихати. — Чи була ти на волосок від того, щоб застосувати свою чарівну силу проти мене, як каже Шота?

Келен, чиє обличчя стало, здається, ще блідіше, ніж було, знову застогнала, на цей раз голосно, як від сильного болю. Вона закрила очі, і немов приглушене ридання вирвалося з її грудей.

— Прошу тебе, Шота, убий мене. Ти повинна це зробити. Я присягнулася захищати Річарда і зупинити Даркена Рала. Прошу тебе, — повторювала вона крізь сльози. — Інакше не можна. Ти повинна це зробити.

— Не можу, — тихо сказала Шота. — Я повинна виконати одне бажання. Дуже дурне бажання.

Річард не міг дивитися, як мучиться Келен, благаючи вбити її. Клубок в горлі, здавалося, ось-ось задушить його.

А Келен раптом закричала і підняла руки вгору, щоб змії почали жалити її. Річард кинувся до неї, але змії зникли. Келен втупилася на свої руки, більше не бачачи на них ніяких змій.