— Без зброї я не піду! — Заявив він.

— Краще поквапитися, інакше нам її не догнати. А чекати вона не стане.

Зедд взяв дорожній мішок Келен і швидко покидав в нього дрібне начиння.

— Краще захопити хоча б частину припасів. — Він задумливо провів рукою по набитому мішку, розгладжуючи зморшки на тканині. — Чейз, я не думаю, що ми повернемося з Д'хари. Кон Дар — це самогубство. В Вестланді тебе чекає Емма з діточками. Тобі немає ніякої необхідності йти з Келен в Народний Палац.

Чейз вивчав очима свої черевики.

— Що таке Морд-Сіт? — Запитав він.

Чарівник сковтнув. Довгі худі пальці з силою здавили дорожній мішок.

— Морд-Сіт навчають мистецтву тортур з дитинства. Їх вчать користуватися ейджілом — безжальним знаряддям, яке заподіює нестерпний біль. Це та червона штуковина, що висіла на шиї Даркена Рала. Тільки Морд-Сіт здатна зламати того, хто пов'язаний з магією. Вони володіють владою, достатньою, щоб повністю підпорядкувати собі магію, яка була направлена на них. — Голос Чарівника затремтів. — Річард не міг цього знати. У нього не було ні єдиного шансу. Для Морд-Сіт сенс життя — мучити до смерті тих, хто володіє магією.

Чейз запхав ковдру в дорожній мішок.

— Я йду.

Зедд розуміюче кивнув.

— Я буду радий тебе.

— А ці Морд-Сіт, вони небезпечні для нас?

— Не для тебе — ти не володієш магією, і не для Чарівників — у мене є захист.

— А як щодо Келен?

— Магія сповідниці відрізняється від будь-якої іншої. Її дотик — смерть для Морд-Сіт. Страшна смерть. Я вже бачив це одного разу і не зможу забути. — Очі Зедда ковзнули по кривавому місиву і наповнилися сльозами при думці про те, що ці троє збиралися робити з Келен. — Здається, — прошепотів він, — я занадто багато побачив на своєму віку. Не хотів би я побачити це знову.

Чарівник закинув за плече дорожній мішок Келен. В цю мить беззвучний грім знову струсонув повітря. Зедд з Чейзом бігом кинулися до Сповідниці. Вони здолали зовсім невелику відстань і наткнулися на розпростерте поперек стежки тіло Першого. В його грудях стирчав меч. Обидві руки Першого мертвою хваткою стискали руків'я.

Зедд з Чейзом бігли до тих пір, поки не нагнали Келен. Вона стрімко крокувала по дорозі, дивлячись прямо перед собою, нічого не помічаючи навколо. Легке біле вбрання тріпотіло, розвіваючись на вітрі. Біла одежа Матєрі-сповідники здавалося Чарівникові вишуканим бальним нарядом.

Дощ накрапав не перестаючи. Все навколо наскрізь просочилося вологою. Дрібні краплі падали Річарду на лоб, стікали по щоках, збиралися на кінчику носа. Шукач сердито витер обличчя долонею. Він дуже втомився і не уявляв собі, що робити далі. Одне він знав точно: троє друзів безслідно зникли. Річард прочесав всі ліси вздовж дороги до Народного Палацу, об'їздив з кінця в кінець незліченні стежки. Марно: йому так і не вдалося виявити ніяких ознак Келен, Зедда і Чейза. Він не припиняв пошуків ні вдень, ні вночі, зупиняючись лише для того, щоб дати перепочинок коню. Час від часу Річард спішувался і йшов вперед, ведучи коня на поводі.

Останні дні, з тих пір як йому вдалося вислизнути від брата, стояла сира погана погода. Низькі хмари суцільно затягнули небо, не залишивши жодного просвіту, крізь який Скарлет могла б розгледіти Шукача. Треба ж було статися такому саме зараз, коли йому потрібна допомога драконихи! Річард обурювався на долю.

Здавалося, весь світ налаштований проти нього, і самі духи прийшли на допомогу Даркену Ралу. Люди Рала, мабуть, вже схопили Келен і відвели її в Народний Палац. Гра програна. Марно намагатися що-небудь змінити.

Річард погнав коня в гору по крутому, порослому віковими ялинами схилу. У лісі було темно. Стежку покривав товстий килим моху, що заглушував перестук кінських копит. Дерева розступилися, і холодний пронизливий вітер вдарив подорожньому в обличчя. Вилоги плаща зметнулися і голосно заплескали в нього за спиною, як крила. Черговий порив вітру жбурнув на стежку чорні клапті хмар і туману. Рятуючись від негоди, Річард щільніше загорнувся в плащ і натягнув на голову капюшон. Він нічого не міг розгледіти крізь густий туман, але знав, що вже перевалив вершину і тепер спускається вниз.

Стояла глибока ніч. Світанок принесе з собою перший день зими. Останній день свободи.

Річард зауважив скелю, що нависла над стежкою. Дощ майже не проникав в це природне укриття. Шукач вирішив зупинитися і трохи перепочити. Він втомлено зісковзнув з мокрої кінської спини, прив'язав змиленого скакуна до найближчої сосни і, навіть не потрудившись скинути з плечей лямки дорожнього мішка, повалився на траву. Річард щільніше закутався в плащ і спробував заснути, думаючи про те, що йому належить завтра зробити заради порятунку Келен. Після того як він допоможе Даркену Ралу відкрити потрібну шкатулку, той, звичайно, вб'є його, всупереч всім своїм запевненням. Та й що за життя чекало б Річарда після дотику сповідниці?

Він прекрасно знав, чого варті обіцянки Даркена Рала, і сподівався лише на те, що смерть його буде швидкою. Річард розумів, що рішення допомогти Ралу потягне за собою смерть Зедда. Але лише такою ціною можна зберегти життя всім мешканцям земель. Нехай вони будуть жити під жорстокою владою Дарка Рала, але тим не менш — жити. Річард не вправі брати на себе відповідальність за долю світу. Слова Рала, що його, Річарда, зрадили, вже підтвердилися. Як знати, можливо, Рал говорив правду і тоді, коли стверджував, що знає, яка з трьох скриньок його вб'є? Але навіть якщо він і збрехав, у Річарда залишиться лише один шанс з трьох. Ризик дуже великий, і вибирати нема з чого. Вихід один — допомогти Даркену Ралу.

У Річарда досі не зрослися ребра, переламані Денною. Йому як і раніше було боляче лежати і важко дихати. З тих пір, як він покинув Народний Палац, його щоночі переслідували кошмари. Як Річард і обіцяв, йому снилася Денна, снилося, як він, безпомічний, висить на руках, а Морд-Сіт терзає його, і немає ніякої надії на порятунок. Річард не владний зупинити тортури. Йому снилося, що поруч стоїть Майкл і з інтересом спостерігає, як Денна катує брата. Потім з'явилася Келен. Морд-Сіт катували і її, і знову поруч стояв Майкл і дивився.

Весь в поту, Річард прокинувся від власного крику. Під кам'яний навіс заглянули перші косі промені. Помаранчевий диск урочисто спливав над горизонтом.

Річард встав і потягнувся, розминаючи затерпле за ніч тіло. Він довго дивився з висоти гірського уступу на зорю першого дня зими. Внизу лежала суцільна пелена хмар — сіре море, підсвічене помаранчевими променями. Далеко попереду, на південно-сході, гордо височіла громада Народного Палацу. Палац сліпуче сяяв в ранкових променях, чекаючи Шукача.

У Річарда все всередині обірвалося. Він помилився в розрахунках — до Народного Палацу ще багато миль шляху. Не можна втрачати ні хвилини. Після полудня Рал зможе в будь-яку хвилину відкрити скриньку.

Річард повернувся і краєм ока вловив якийсь рух. Кінь пронизливо заіржав. У відповідь пролунав довге протяжне виття. Гончі серця.

Зграя псів смертоносним потоком хлинула на скелі. Річард вихопив меч і метнувся до коня, але гончі випередили його. Кінь, хриплячи, звалився на землю. Гончі кинулися на Шукача. Здавалося, їм немає числа, під ними не було видно землі. Річард стояв без руху і як зачарований, широко розкритими очима дивився на наближення хижаків. Це тривало не більше секунди. Струсивши з себе заціпеніння, він застрибнув на скелю, що була вночі укриттям від дощу. Гончі кинулися слідом за ним. Злісно ричачи і клацаючи зубами, вони встрибували на скелю, не бажаючи упускати здобич. Річард запекло відбивався мечем.

Море рудого хутра невблаганно насувалася на Шукача. Чарівний клинок срібною блискавкою миготів в повітрі, обрушуючись на спини розлючених хижаків. Хвиля звірів розділилася і покотилася вперед, огинаючи скелю. Хижаки напали зі спини. Річард ледь встиг відскочити в сторону. Два потоки знову злилися воєдино. Гончі зчепилися одні з одними в смертельній сутичці, вирішуючи, кому з них дістанеться право першим вигризти Річарду серце.