Він вже майже втрачав свідомість, коли Денна відсторонилася, не розтискаючи руки, що тримала його за волосся. З очей її текли сльози. Вона подивилася на Річарда, перекотила ейдж в інший кут рота, але не випустила, хоча і тремтіла від болю. Здавалося, Морд-Сіт хоче довести, що вона сильніша. Нарешті вона підняла руку і вийняла ейдж. Очі її закрилися, вона глибоко зітхнула.

На її лобі проступили зморшки. З очей все ще текли сльози. Від болю? Чи від чогось іншого? Денна ще раз поцілувала його. Ніжність і дбайливість цього поцілунку потрясли Річарда.

— Ми пов'язані, — слабо прошепотіла вона, — пов'язані болем ейджа. Прости, Річард! — Денна тремтячими пальцями витерла сльози з обличчя. Очі її все ще були каламутними від болю. — Прости за те, що я зараз з тобою зроблю. Ти мій чоловік на все життя.

Річарда потрясло співчуття в її голосі.

— Будь ласка, пані Денна, будь ласка, відпусти мене. Або хоча б допоможи зупинити Даркена Рала. Клянуся, я з радістю буду твоїм чоловіком на все життя, якщо ти допоможеш мені зупинити його. Клянуся, якщо ти допоможеш мені, я залишуся з тобою і так, без магії, якою ти мене утримуєш. Залишуся назавжди.

Вона сперлася рукою йому на груди, випросталась і поступово почала приходити в себе.

— Невже ти думаєш, ніби я не розумію, що роблю? — Її очі стали порожніми і холодними. — Твоє навчання і служіння триватимуть кілька тижнів, а потім ти помреш. Навчання Морд-Сіт триває роками. Все, що я роблю з тобою, і навіть більше, проробляли і зі мною. Проробляли тисячі разів. Знову і знову. Морд-Сіт повинна знати свій ейдж, як саму себе. Мій наставник взяв мене за дружину, коли мені виповнилося п'ятнадцять років. А навчав він мене з дванадцяти. Інакше я б не пережила його жорстокості, його здатності тримати людину на межі життя і смерті. Він навчав мене до тих пір, поки мені не виповнилося вісімнадцять, а потім я вбила його. За це мене карали ейджілом щодня протягом двох років. Цим ось ейджілом. Тим самим, яким я навчаю тебе. Ним навчали і мене. Його подарували мені Того дня, коли проголосили мене Морд-Сіт. Я живу тільки для того, щоб використовувати цей ейдж.

— Пані Денна, — прошепотів він. — Мені шкода.

В її очах знову з'явився металевий блиск. Вона кивнула.

— Тобі буде шкода. Тобі ніхто не допоможе. Навіть я. Ти дізнаєшся, що таке бути чоловіком Морд-Сіт, і зрозумієш, що це не привілей. Це біль.

Річард безсило повис на ланцюгах, вражений ірреальністю того, що відбувалося. Йому нізвідки чекати порятунку. Він чоловік божевільної жінки.

Денна насупилася і знову посміхнулася.

— Чому ти був такий дурний? Чому зробив це з принцесою? Хіба ти не знав, що я тебе покараю?

Річард розгублено подивився на Денну.

— Яка різниця, пані Денна? Ти б все одно покарала мене. Важко уявити, що ти можеш завдати мені більшої муки, ніж вже заподіяла.

Її губи зігнулися в усмішці.

— Ну, любов моя, в тебе дуже обмежена уява.

Річард побачив, як вона схопила кінчик його ременя і ривком розстебнула пряжку.

— Пора нам пошукати нові місця, куди можна вдарити, — сказала вона крізь зуби. — Пора з'ясувати, з чого ж ти зроблений. — Її погляд змусив його похолодіти. — Спасибі, коханий, що дав мені привід зробити з тобою це. Сама я ще ніколи не творила такого з іншими, але зі мною це робили. І не раз. Саме це зламало мене тоді, коли мені виповнилося чотирнадцять. Сьогодні, — прошепотіла вона, — ми не заснемо.

Відро холодної води повернуло Річарда до життя. Немов крізь туман він побачив, що струмочки, які стекли з його спини на кам'яну підлогу, забарвилися в яскраво-червоний колір. Він лежав лицем вниз, і кожен подих коштував йому величезних зусиль. Він гадав, скільки ребер переламала йому Денна минулої вночі.

Звідкись зверху пролунав її голос:

— Одягайся. Ми їдемо.

— Так, пані Денна, — прошепотів Річард. За ніч він захрип від крику. Він знав, що Денна не почує його, знав, що покарає його за мовчання, але нічого не міг вдіяти.

Відчувши дотик ейджа, Річард ворухнувся, потягнувся за черевиком і підтягнув його до себе. Йому ледве вдалося сісти. Він спробував підняти голову, але не зміг. З величезним зусиллям він почав натягувати черевик. Садна на нозі відчайдушно занили, на очах виступили сльози.

Удар коліном у підборіддя, і він знову повалився на підлогу. Денна всілася йому на груди і вдарила по обличчю.

— Що з тобою? Ти що, ідіот? Спочатку штани, потім черевики. Невже тебе навіть цього треба вчити?

— Так, пані Денна. Ні, пані Денна. Вибач, пані Денна. Дякую, пані Денна, що б'єш мене. Дякую, пані Денна, що вчиш мене, — незв'язно бурмотів він.

Денна сиділа у нього на грудях, задихаючись від люті. Нарешті її дихання вирівнялося.

— Гаразд. Давай допоможу. — Вона нахилилася і поцілувала його. — Відпочинеш в дорозі.

— Так, пані Денна, — пробелькотів Річард.

— Давай, любов моя! — Вона знову поцілувала його. — Тепер буде легше: я тебе зламала. Сам переконаєшся.

Річард, спотикаючись, брів за Денною. Вони минули довгий похмурий коридор і вийшли на вулицю. У темряві чекала закрита карета. Від дихання коней піднімалася пара, повільно розчиняючись у холодному нерухомому повітрі.

У Річарда не було ні найменшого уявлення про те, скільки днів, тижнів або годин минуло з того вечора, коли Денна назвала його своїм чоловіком. Втім, яке це мало значення? Стражник відчинив дверцята карети. Денна жбурнула туди кінець ланцюга.

— Залазь!

Річард вхопився за дверцята. До нього долинув неясний звук кроків, які наближалися. Денна злегка смикнула ланцюг, наказавши йому залишатися на місці.

— Денна!

Королева Мілена, захекавшись, підійшла до карети. Слідом за нею з'явився перший радник.

— Пані Денна, — поправила Морд-Сіт.

Судячи з усього, королева перебувала не в кращому настрої.

— Що ти маєш намір з ним робити?

— Тебе це не стосується. Нам пора. Як принцеса?

— Ми навіть не знаємо, чи буде вона жити. — Королева злобно глянула на Річарда. — Я забираю Шукача. Він заплатить мені за все.

— Шукач належить мені і магістра Ралу. Його карають постійно і каратимуть, поки він живий. Поки магістр Рал не вб'є його. Якщо ж його не вб'є магістр Рал, це зроблю я. Тобі не варто турбуватися.

— Я бажаю, щоб він був страчений! І негайно!

— Повертайся до свого замку, королева. Поки тобі ще є, куди повертатися… — В голосі Денни звучав лід.

Річард помітив, як пальці королеви зімкнулися на ручці кинджала. Стоячий поруч з нею стражник відстебнув від пояса бойову сокиру. Запанувала недовга тиша.

Королева відіпхнула Денну і кинулася до Річарда. Денна спокійно приклала ейдж до грудей королеви Мілени.

В той момент, коли стражник, метнувшись до Денни, заніс над нею сокиру, в душі Річарда пробудилась сила. Закликавши на допомогу всю волю, він підпорядкував цю силу собі. І тоді, обхопивши стражника лівою рукою за шию, правою легко всадив в нього ніж. Почувши позаду передсмертний крик, Денна миттєво озирнулася. Вона посміхнулася, погляд її ковзнув по королеві Мілені, яка застигла на місці, тремтячи, як осиковий лист. В груди їй упирався ейдж. Денна легенько повернула ейдж. Королева важко осіла на землю.

Денна перевела погляд на першого радника.

— У королеви відмовило серце. — Вона підняла брову. — Раптово. Передай тамарангському народу мої щирі співчуття у зв'язку з передчасною смертю найяснішої особи. Раджу підшукати нового правителя, який буде більше прихильний до побажань магістра Рала.

Радник чемно вклонився.

Невідома сила зникла. Зусилля, необхідне на те, щоб зупинити стражника, повністю виснажило Річарда. Ноги затремтіли і підкосилися. Земля піднялася й кинулася йому назустріч.

Денна перехопила ланцюг і рвонула на себе.

— Я не наказувала тобі лягати! У тебе не було дозволу! Вставай!

Річард же не міг поворухнутися. Денна ткнула ейдж йому в живіт, провела по грудях до самого горла. Річард здригнувся від болю, але не зміг змусити себе виконати наказ.