— Так, ну і що ми тут маємо? — Пролунав приємний жіночий голос. — Скажи-но, ти смачний?

Річард схопився на ноги і оголив Меч Істини. Повітря наповнився чарівним дзвоном клинка.

— Мені потрібна твоя допомога!

— Буду тільки рада допомогти тобі, малюк. Тільки спочатку мені доведеться тебе з'їсти.

— Попереджаю тебе, тримайся подалі. Цей меч чарівний!

— Чарівний! — В удаваному переляку ахнула дракониха, присівши на хвіст, і зворушливо доклала лапу до грудей. — О, будь ласка, хоробра людино, не вбивай мене своїм чарівним мечем! — Вона видала гучні звуки, попутно випустивши з ніздрів ще й пару клубів диму. Річарду ніколи не доводилося мати справу з драконами, але він чомусь відразу зрозумів, що тварина глумиться над ним, і відчув себе останнім ідіотом.

— Значить, ти збираєшся мене з'їсти?

— Ну, мушу зізнатися, більше для забави, ніж від голоду.

— Я чув, що червоні дракони дуже незалежні, але ти мало не кімнатна собачка Дарка Рала. — З пащі драконихи вирвався струмінь полум'я. — Я думав, ти хочеш звільнитися від господаря і повернути незалежність.

Голова — більше його самого, як зі страхом зазначив Річард — наблизилася на кілька ярдів. Вуха повернулись у бік співрозмовника. Роздвоєний, як у змії, язик безшумно ковзнув до Шукача і легенько пройшовся по його тілу. Судячи з усього, це був дуже ніжний драконячий дотик, але Річард насилу втримався на ногах.

— І як же такий крихітний чоловічок, як ти, чи зуміє цього добитися?

— Я намагаюся зупинити Даркена Рала, вбити його. Якщо ти допоможеш мені це зробити, то тим самим здобудеш свободу.

Дракониху закинула голову і, здригаючись від реготу, випустила цілий стовп диму. Вона подивилася на Річарда, мигнула, і знову загриміла не в силах стриматися.

Нарешті грім вщух. Дракониха відсміялся. Голова її опустилася до Шукача.

— Не думаю. Не думаю, що було б розумно довірити свою долю такому крихітному створінню. Я віддам перевагу забезпечити собі майбутнє на службі у магістра Рала. — Вона хрюкнула, піднявши навколо Річарда невеличку хмару пилу.

— Концерт закінчено. Пора трохи підкріпитися.

— Добре. Я готовий померти. — Річарду у що б то не стало треба було виграти час. Він гарячково міркував, в ім'я чого червоний дракон міг погодитися носити на собі Дарка Рала. — Але перш, ніж ти мене з'їси, дозволь сказати ще кілька слів.

— Говори, — фиркнула дракониху, — тільки покоротше.

— Я родом з Вестланда і ніколи раніше не бачив драконів. Я думав, вони страшні, і, мушу зізнатися, ти, безсумнівно, наводиш жах. Але все ж я не був готовий до того, що побачив.

— І що ж ти побачив?

— Ти вражаюче красива. Більше того, ти найпрекрасніше створіння з усіх, кого мені доводилося зустрічати на своєму короткому віку.

Річард не брехав: вона насправді була прекрасна.

Дракониху, здивовано кліпнувши, відвела голову. Шия її зігнулася буквою «S». У яскраво-жовтих очах майнуло сумнів. Вона насупилася.

— Це правда, — сказав Річард. — Мені залишилося жити всього кілька хвилин. До чого мені брехати? Я ніколи не думав, що побачу таке прекрасне і величне створіння, як ти. Як тебе звуть?

— Скарлет [червона (англ.)].

— Скарлет. Яке чудове ім'я. Скажи мені, Скарлет, червоні дракони всі такі красивй, чи ти особлива?

Скарлет приклала пазуристу лапу до грудей і опустила очі.

— Не мені судити, — скромно проворкувала дракониха. Її голова по-зміїному метнулася до Шукача. — Ніколи ще не зустрічала людини, яка так говорила би, коли я зібралася її з'їсти.

В голові Річарда майнула здогадка. Він вклав меч у піхви.

— Скарлет, я знаю, таке горде створення, як ти, ніколи не схилилося б перед Ралом Даркеном, якби не жахлива потреба. Ти занадто прекрасна і благородна для цього.

Голова Скарлет підпливла ближче.

— Чому ти мені все це говориш?

— Тому, що я вірю в Істину. Думаю, ти теж.

— Як тебе звуть?

— Річард Сайфер. Я — Шукач Істини.

Скарлет доклала чорний кіготь до зубів.

— Шукач… — Вона задумливо насупилася. — Здається, мені ще не доводилося пробувати Шукача. — Губи її розсунулися в дивній драконячій посмішці. — Це буде ласий шматочок. Бесіда закінчена, Річард Сайфер. Дякуємо за комплімент.

Голова драконихи підпливла зовсім близько до жертви, вона облизнулася і хижо вищирила зуби.

— Даркен Рал викрав твоє яйце, так?

Голова Скарлет відскочила. Ошелешено кліпнувши, вона закинула її, відкрила пащу і видала оглушливий рев. Струмінь рідкого полум'я з гудінням вирвався в небо. Луна багаторазово посилила цей крик. Зі стін каньйону посипалися дрібні камені.

Голова драконихи, як змія, метнулася до Шукача. З ніздрів її повалив дим.

— Що ти про це знаєш?

— Я знаю, що таке горде створіння ніколи з доброї волі не підкорилося б людині. Тим більше такій мерзенній і підлій, як Даркен Рал. Ти могла піти на це тільки заради одного — щоб захистити саму дорогу для тебе істоту. Наприклад, дитинча.

— Так ти знаєш? Але це все одно не врятує тебе, — прогарчала Скарлет.

— Але я знаю, де Даркен Рал ховає твоє яйце.

— Де?! — Річарду довелося відскочити в сторону, рятуючись від чергового потоку вогню. — Скажи мені, де воно!

— Я думав, ти схочеш мене негайно з'їсти.

Палаюче жовте око впритул наблизилося до нього.

— Яка зухвалість! І хто тільки тебе виховував?

— Вибач, Скарлет. Звичка грубіянити вже не раз доводила мене до біди. Послухай, якщо я допоможу тобі повернути яйце, Даркен Рал втратить над тобою будь-яку владу. Так от, якщо мені вдасться звільнити тебе, зможу я розраховувати на твою допомогу?

— Допомогу? Ну, це дивлячись яку.

— Скарлет, ти носиш на собі Даркена Рала. Мені знадобиться від тебе те ж саме. Я попросив би тебе політати зі мною всього декілька днів, щоб розшукати моїх друзів. Над ними нависла загроза, і я повинен врятувати їх. Проблема в тому, що мені невідомо, де саме вони знаходяться. Необхідно прочесати величезну територію. Думаю, з висоти пташиного, тобто, вибач, драконячого польоту, це вдалося б зробити швидше. Тоді в мене ще навіть залишився б час, щоб зупинити Рала.

— Мені не подобається носити на собі людей. Це принизливо.

— Через шість днів все так чи інакше закінчується. Якщо ти погодишся мені допомогти, тобі доведеться носити на собі людину всього шість днів. А скільки років ти повинна будеш служити Ралу, якщо не допоможеш мені?

— Гаразд. Говори, де яйце, і йди на всі чотири сторони. Так вже й бути. Можливо, відпущу тебе живим.

— А як ти тоді дізнаєшся, що я говорю правду? Може, я просто придумаю якесь місце, щоб врятувати собі життя?

— Як і у драконів, у справжніх Шукачів є честь. Це мені відомо. Отже, якщо ти дійсно знаєш, скажи мені, і я відпущу тебе.

— Ні.

— Ні! — Заревіла Скарлет. — Що значить «ні»?

— Власне кажучи, мене мало хвилює моє життя. Як і ти, я турбуюся про дещо більш важливіше і значуще. Якщо хочеш, щоб я допоміг тобі повернути яйце, пообіцяй допомогти врятувати тих, кого я люблю. Спочатку викрадемо у Рала яйце, а потім ти мені допоможеш. Думаю, це більш ніж чесна угода. Життя твого малюка в обмін на політ зі мною протягом декількох днів.

Пронизливі жовті очі наблизилися до його обличчя, вуха нахилилися вперед.

— А звідки ти знаєш, що, отримавши яйце, я стримаю слово і допоможу тобі?

— Тобі відомо, що значить боятися за життя тих, хто дорогий тобі, і у тебе є честь, — прошепотів Річард. — У мене немає вибору. Я не бачу іншої можливості врятувати своїх друзів від жалюгідної долі, схожої з твоєю: прожити залишок днів під п'ятою Дарка Рала. Я піддам своє життя величезному ризику, щоб врятувати твого дракончика. Я вірю, що гордість і честь не дозволять тобі піти на обман, і готовий покластися на твоє слово.

Скарлет фиркнула, відвела голову і з цікавістю подивилася на Шукача. Вона в глибокій задумі забила хвостом, розкидаючи дрібні камені і збиваючи валуни побільше. Річард терпляче чекав. Нарешті дракониха прийняла рішення. Вона кігтем підчепила його за перев'язь і різко потягнула на себе.