Здоровий глузд і ясний практичний розум підказали Мігелеві Хуанесу прекрасну ідею. Так, «Люцифер» невразливий для маленьких куль і ручних гранат. У цьому він переконав ся на власні очі. Хай це буде якась там електрика: вона відштовхує від таємничого автомобіля кулі і гранати. Гаразд. Дуже легко збагнути: кулі — малесенькі, хоч і мають велику швидкість. Гранати більші, але позбавлені швидкості. Одне на одне. Але хіба ж може щось протистояти доброму артилерійському снарядові? Електрика? Пхе! Тридюймовий снаряд ніякою електрикою не спиниш! Це дуже переконлива річ, яку слід тільки влучно випустити з жерла гармати.

Ось чому за розпорядженням передбачливого Мігеля Хуанеса по всіх дорогах, які вели з лісу Фонтіверос, перетятих, як ми вже знаємо, непрохідними загородженнями, стояли ще й військові артилерійські гармати. Хай «Люцифер» зможе навіть перестрибнути через ті загородження, припустимо таку нісенітницю, хай! Але, побачивши перед собою гармати, Сивий Капітан, який би він не був нахабний і божевільний, все одно змушений буде спинитись. Адже це — вірна смерть!

Тільки на одній дорозі Хуанес вважав зайвим ставити артилерію, то був уже згаданий раніше шлях, який вів через пустелю Хоравенте, серед її крутих скель до урвища над морським берегом. Там нікуди не звернеш, нікуди не дінешся аж до самого моря. А далі урвища теж не поїдеш, то була безвихідна пастка, створена самою природою. Хай тільки Сивий Капітан поткнеться туди — і він уже не вислизне з рук поліції.

Вся величезна підготовча робота по блокуванню лісу Фонтіверос була зроблена протягом однієї доби. Мігель Хуанес цілком резонно вирішив поспішати, бо, звісно, ніхто не міг передбачити, скільки часу проведе Сивий Капітан у тому лісі. Зараз головне було знати, що «Люцифер» і досі перебуває десь у центрі лісу, не чекаючи нападу. А це Хуанес точно знав: численні спостережні пости поліції і жандармерії, розташовані при всіх виходах з лісу, регулярно сповіщали рапортами, що «Люцифер» проїхав ще вчора кудись усередину Фонтівероса і більше не з’являвся. Прекрасно!

Невідомим лишалося тільки одне: чи присутній зараз на «Люцифері» сам Сивий Капітан. Адже він розмовляв телефоном з начальником поліції в столиці вчора усього за годину до того, як його автомобіль уже в’їжджав до лісу Фонтіверос. Якщо він протягом доби не дістався до свого автомобіля якимсь іншим засобом, то на «Люцифері» зараз немає тієї людини. Що ж, це на краще: якийсь помічник, що керує автомобілем зараз, коли немає самого Сивого Капітана, не зможе проявити великої рішучості… Його легше буде переконати в безнадійності становища.

— Фонтіверос! — стримано вигукнув Хосе Френко.

Мігель Хуанес поглянув у вікно літака. Так, он ясно видно темно-зелену широку смугу. Фонтіверос! Мета їхнього польоту — велика, добре влаштована пастка, де перебуває «Люцифер», команда якого не уявляє навіть про свій стан. Далеко-далеко, на самому обрії, за жовтою плямою пустелі Хоравенте, можна було розрізнити ще й синю смужку моря. Чудово! Гул моторів раптом почав стихати: літак, роблячи широке півколо, йшов на посадку.

2. У ЛІСІ ФОНТІВЕРОС

Щойно Мігель Хуанес поважно вийшов з літака, як до нього підійшли інспектори поліції та жандармерії, що вже чекали його. Один з них, найстарший чином, що легко можна було встановити по вигаптуваному золотом кашкету, шанобливо приклав руку до розкішного головного убору й урочисто промовив:

— Дозвольте доповісти, пане особливо уповноважений: об’єднані збройні загони поліції та жандармерії разом з артилерійськими військовими підрозділами напоготові. Всі ваші розпорядження щодо блокування лісу виконано. Командири загонів і підрозділів чекають наказу про початок дій.

— Наказую починати загальний наступ до середини лісу, — розпорядився Мігель Хуанес. З задоволенням він побачив, як його співрозмовник негайно ж підніс руку, даючи сигнал. Інші інспектори швидкими кроками розійшлися до машин.

— Ось ваш автомобіль, — доповів Хуанесу старший інспектор, вказуючи на потужний всюдихід. — Де саме воліє бути пан особливо уповноважений під час операції?

— На чолі головного загону, бо я особисто провадитиму переговори з оточеними злочинцями.

Старший інспектор ще раз шанобливо підніс руку до кашкета і відступив убік. Мігель Хуанес у супроводі Хосе Френко пройшов до зеленого автомобіля-всюдихода. Сідаючи поряд з шофером, він наказав:

— На головний шлях!

Автомобіль плавно рушив до лісу. Його потужний двигун глухо рокотав, наче незадоволений тим, що йому не дозволяють показати сховані в ньому можливості. Звісно, тих можливостей було значно більше, ніж потребувала лісова дорога, що починалася зараз-таки за аеродромом.

Це був досить широкий шлях, прокладений уздовж просіки. Хуанес занотував, що від нього вбік відгалужувалися тільки вузенькі доріжки, непридатні взагалі для їзди машиною, а тим більше для величезного «Люцифера». Товсті стовбури високих дерев здіймалися по боках просіки: ліс дедалі густішав. Де ж приготовані загородження, що мають перетинати шлях? Де батареї, що мають відкрити вогонь, коли «Люцифер» все ж таки спробує прорватися?.. А, ось вони!

Серед дерев Мігель Хуанес помітив довгі стволи гармат: усі вони були скеровані в глиб лісу, вздовж шляху. Солдати-артилеристи, які чекали біля гармат, тримали шлях під прицілом. Так, тут усе гаразд.

Автомобіль посувався далі. Раптом він стишив хід. Попереду посеред дороги стояв поліцейський, застережливо підвівши руку. Позаду нього виднілася велика загорожа, що перетинала шлях. Зроблена з товстенних стовбурів, навалених від одного краю просіки до другого і переплетених колючим дротом, ця загорожа справді була непрохідною. Тільки в середній її частині замість стовбурів були поставлені міцні «їжаки» із схрещених двотаврових залізних балок, які можна було відтягувати вбік і звільняти вузенький проїзд.

Поліцейський, що стояв посеред дороги, запитливо дивився на всюдихід: він мав суворий наказ не пропускати нікого далі, в глиб лісу. Але це, відчував він, під’їхало начальство.

— Особливо уповноважений поліції! — гукнув йому шофер всюдихода, висунувшись у віконце. — Звільнити проїзд!

Поліцейський слухняно козирнув, повернувся й побіг до загородження. На ходу він робив якісь поквапливі знаки.

З-за стовбурів показалися й інші поліцейські, яких до того не було помітно. Вони вмить відтягли вбік два залізні «їжаки», звільняючи шлях. Автомобіль особливо уповноваженого обережно проїхав через вузенький отвір і знову прискорив хід. Мігель Хуанес озирнувся: «їжаки» вже стояли на місці, перетинаючи шлях. Тут також усе гаразд, механізм пастки, влаштованої ним, працює бездоганно. І Мігель Хуанес задоволено посмоктав свою люльку, наповнюючи кабіну машини ароматним димом.

Тепер із всюдихода було лише зрідка видно невеличкі групи поліцейських радистів, що чергували біля переносних радіостанцій. Це були пости спостереження, які повинні були негайно сповіщати командування операції в разі появи «Люцифера». А втім, приймач всюдихода мовчав, значить, усе було в порядку, донесень не надходило.

Великий ліс справляв враження цілком безлюдного, бо тих радистів можна було побачити, тільки добре придивившись. А крім них, тут уже не було нікого. На якусь хвилину Хуанесові навіть здалося, що в лісі мало живої сили. Але він одразу ж відігнав цю думку, бо й справді, що могли б протиставити солдати чи поліцейські «Люциферові»? Тільки рушниці, кулемети та ручні гранати, які для таємничого автомобіля ніякої небезпеки не становили. Ні, ні, все гаразд, люди тут не потрібні, — хіба що тільки для спостереження. Все зроблять загородження на шляхах, а в разі крайньої потреби — гармати!

Тільки ближче до самої середини лісу, за наказом особливо уповноваженого, було розміщено кілька груп солдатів з частин спеціального призначення, озброєних важкими кулеметами. Цілком можливо, що крупнокаліберні розривні кулі зможуть вразити «Люцифер», подолавши його загадковий невидимий захист.