Офіцер, який залишився збоку, безпорадно озирнувся. Він мусив виконати наказ командування, спинити дивовижну машину, але як, коли вогнестрільна зброя виявилася безсилою?
Його розгублений погляд спинився на високій людині в цивільному одязі, що швидко наближалась. Офіцер побачив, як незнайомець швидким звичним рухом відвернув лацкан піджака, показуючи малесенький позолочений значок таємної поліції, прикріплений під вилогою. Цей високий горбоносий чоловік з пронизливими очима, мабуть, звик наказувати, бо наступної секунди офіцер уже розчув його владний голос, звернений до нього:
— Накажіть стріляти по шинах! По шинах!
Офіцер одразу зрозумів, що то була вірна порада. Шини ж не бувають броньованими! І якщо пробити гуму кулями, машина змушена буде спинитися — на пробитих шинах не можна рухатися.
На весь голос офіцер гукнув солдатам, які ще лишалися по боках «Люцифера»:
— Стріляти по шинах! Вогонь!
Знову заторохкотіли ручні кулемети і автомати, б’ючи прямо в шини автомобіля. І знов-таки «Люцифер» не спинився. Не було помітно, щоб хоч одна з його шин була пробита якоюсь кулею. Зате по боках його з’явилися нові розсипи куль, що лежали на асфальті, наче це були не смертоносні кулі, а якісь малесенькі мирні іграшки…
Широко розплющеними від здивування очима офіцер поглянув на високого горбоносого незнайомця: що ж тепер робити? Той стояв біля дерева, стискаючи в безсилій люті кулаки. Він теж подивився на офіцера і навіть зробив крок уперед, немов хотів щось сказати. Але не встиг, завмерши на місці.
Голосно і виразно, на всю вулицю, з автомобіля пролунало:
— Я, Сивий Капітан, раджу припинити спроби пошкодити мою машину. Ви вже переконалися, що ніякі кулі неспроможні вразити її. «Люцифер» захищений таким панциром, який вам і не снився. І запам’ятайте ще одне. Кулі відлітають від «Люцифера» назад, не завдаючи йому шкоди. Якщо хтось кине в машину гранату, буде гірше. Це все, що я хотів сказати.
Автомобіль почав прискорювати хід. Великий, здавалося б, неповороткий, він швидко їхав уздовж вузенького коридора, що лишався між зупиненими танками і броньовиками та деревами біля тротуару. Тепер уже ніхто не насмілювався спиняти його. Вершники залишилися позаду, фалангісти і жандарми притискувалися до дерев, ховалися за ними. Люди, що втекли раніше до воріт і під’їздів, з цікавістю виглядали звідти на загадкову машину таємничого Сивого Капітана, який наважився вийти на двобій з озброєними силами диктатора Фернандеса, його поліцією і жандармерією, — і красномовно довів свою перевагу, не зробивши жодного пострілу…
Раптом сталася несподіванка. Якийсь завзятий фалангіст вистрибнув з-за дерева, де він ховався, і жбурнув під колеса автомобіля Сивого Капітана ручну гранату. Хіба ж він не чув виразного попередження власника «Люцифера»? Зразу потому фалангіст кинувся назад і причаївся знову за стовбуром товстого дерева. Що ж, то було добре для нього самого, що він сховався. А для інших?..
Усі, хто напружено, широко розкривши очі, стежив за цією подією, побачили, як граната, перевертаючись у повітрі, полетіла в напрямі до сіро-зеленого велетня. Але вона не долетіла до нього.
Майже біля самого кузова, недалеко від коліс, граната на якусь невловиму мить спинилася, немов задумавшись, повисла в повітрі. І враз потому вона полетіла назад, ніби чиясь міцна рука перехопила її і жбурнула в те саме місце, звідки вона вилетіла на початку. Перевертаючись у повітрі, граната долетіла до товстого дерева, за яким ховався фалангіст, що кинув її, ударилася об дерево і вибухнула. Залунали вигуки переляканих людей, почувся стогін поранених. А непошкоджена машина Сивого Капітана, прискорюючи хід, мчала далі й далі.
Ось вона промчала по майдану Кастелара. Навіть звідси, з Авеню-дель-Прадо, видно було, як, штовхаючи один одного, з балкона до середини палацу кинулися і сам пихатий каудільйо Фернандес, і його генерали. І куди поділися награна поважність і самовпевненість диктатора! Переляканий, він біг, кумедно перебираючи коротенькими ніжками; його чимале черевце трусилося під розшитим золотом парадним мундиром, довга шабля з усипаною діамантами рукояткою ковзнула з піхов, а висока позолочена каска впала з голови. Хтось з почту наскочив на неї і збив ногою з балкона. Каска злетіла вниз і покотилася під колеса «Люцифера», який саме цієї миті проїжджав повз палац. Це була масивна позолочена металева каска з високим султаном. І з нею трапилася теж дивна річ.
Каска котилася ближче й ближче до коліс «Люцифера». Але замість того, щоб скотитися по асфальту під колеса, вона раптом спинилася, хитнулася з боку на бік, ставши сторч на султані, а потім покотилася вже назад до тротуару, геть від загадкової машини, наче її погнав сильний подув вітру. Таємничий «Люцифер» відштовхнув каску каудільйо Фернандеса, навіть не дав їй доторкнутися до своїх коліс, немовби відчуваючи огиду до парадної цяцьки, яка належала кривавому диктатору…
Прискорюючи хід, «Люцифер» мчав далі. Перед ним тепер був вільний шлях.
Сіро-зелена машина швидко повернула за ріг і зникла.
І майже зразу несподівано загуркотіли танки і панцерники на майдані Кастелара і Авеню-дель-Прадо. Включені мотори самі почали працювати, бо Сивий Капітан, мабуть, припинив на них свій вплив. Та далеко не всі мотори були включеними. Деякі танки і броньовики не рухались з місця, а ті, в яких мотори почали працювати, відразу важко посунули і врізалися в сусідів.
Знову почалася паніка. За хвилину парадна Авеню-дель-Прадо була захаращена машинами, які налізали одна на одну. Вигуки водіїв танків, лайка командирів, зойк і стогін поранених — усе змішалося в один незрозумілий дикий гамір. Перелякані люди тікали в напрямі парку Ель-Ретіро. Тепер уже ніхто не спиняв їх, ніхто не думав про наведення порядку. Разом з публікою тікало чимало й фалангістів і жандармів: адже кожен розумів, що першої-ліпшої хвилини може вибухнути якийсь танк, і це накоїть ще більше лиха…
4. АГЕНТИ ПОЛІЦІЇ НЕРВУЮТЬСЯ
А втім, два чоловіки з глядачів на тротуарі не піддалися загальній паніці. Вони все ще стояли, притиснувшись до дверей великого під’їзду, і спостерігали цю жахливу картину. То були Педро Дорілья і Фредо Вікторе. Педро схвильовано говорив:
— «Зірка, що з’являється перед сходом сонця…» Ну, скажи мені, Фредо, як ти розумієш усе це? Видно, що ця дивна машина не боїться нічого, це ясно. Дивись, перед тобою поламані танки й броньовики, які диктор щойно називав непереможними. А цей самий Сивий Капітан спинив їх, як дитячі іграшки. Від його «Люцифера» відлітають назад, не завдаючи йому шкоди, кулі і гранати… Хм… «Зірка, яка з’являється перед сходом сонця…» Але яке ж сонце він мав на увазі, Фредо, говорячи такі слова?..
— Не тут про це треба говорити, Педро, — тихо відповів Фредо Вікторе.
— Але хіба ж важко зрозуміти, що в цього Сивого Капітана одна мета, одна справа з…
Педро на півслові замовк. Прямо в очі йому дивився гострим пронизливим поглядом високий горбоносий чоловік у цивільному одязі. Позаду нього стояв уже знайомий Педро агент поліції, той самий, який свого часу був роздратований голосним сміхом Дорільї. Агент, витягнувши шию, щось тихо говорив високому чоловікові в цивільному одязі. Педро розчув кілька слів:
— Зразу пізнав… тоді, в натовпі… говорив різні…
Високий чоловік з сухим худорлявим обличчям усе ще пронизливо дивився на Педро, мов вивчаючи кремезного робітника. Потім, не виймаючи рук з кишень піджака, він спокійно і навіть дещо глузливо спитав Педро:
— Чого ж ви спинилися? Дуже цікаво знати вашу думку про те, в кого це одна мета і одна справа з державним злочинцем Сивим Капітаном? Прошу, продовжуйте, я готовий слухати!
Педро швидко озирнувся. Вони стояли осторонь від інших людей. З одного боку тротуару, ближче до під’їзду, був він з Фредо; з другого боку, біля мостової, — агент і цей горбоносий чоловік, який теж, очевидно, мав якесь відношення до поліції. Рішення прийшло відразу. Педро знав, що Фредо, як і він сам, готовий до всього.