— Вогонь! Вогонь! Негайно!

Це було зайвим. Ще до того, як до вартових біля гармат, скерованих на південь, долинув голос офіцера, вони вже натиснули на механізми затворів. Клацнула сталь. Але… але пострілу не сталося! У мертвій тиші брязнув другий затвор. І друга гармата також не вистрілила! А величезний сіро-зелений автомобіль, страшний «Люцифер» наближався, здавалося, з неймовірною швидкістю, його зображення в окулярах стереоскопічної труби зростало щомиті…

— Вогонь! — люто закричав офіцер. — Під суд! Розстріляю на місці! Вогонь!

Артилеристи заметушилися біля затворів, щоб замінити снаряди, які, очевидно, дали осічки, — обидва водночас. Проте затвори не відкривалися! У складному механізмі скорострільних гармат щось заїло, затвори немов прикипіли. І найдавнішим було те, що це трапилося знову одночасно в обох гарматах.

Повернути в потрібному напрямі дві інші гармати, що були націлені на північ?.. Але на це вже не вистачало часу. Артилеристи стояли як укопані. Вони почули владний гучний голос, що гримів у повітрі, мабуть, підсилений гучномовцями. То був голос з «Люцифера», який наближався до батареї, схованої в стогах.

— Отже, ви готувалися розстріляти мій «Люцифер»? Ви не зважили на мої попередження й продовжуєте допомагати фалангістській поліції полювати на мене? Ну, що ж, ви самі приготували собі смерть!

"Значить, він бачить нас, незважаючи на все маскування!" — промайнула в чергового офіцера блискавична думка. Відчай охопив його, бо він, як і інші, чув тривожні розповіді про долю знищеного Сивим Капітаном міноносця "Сан-Себастіан". Невже ж і з його батареєю станеться щось подібне?..

Офіцер побачив, як з короткої товстої труби, що стирчала над дахом жахливого автомобіля, з’явилося наче голубувате полум’я. Постріл?.. Але слідом за тим полум’ям не показався дим і не чути було ніякого звуку.

На батареї все завмерло. І офіцер, і кожен з солдатів, що невідривно дивилися в бік «Люцифера», бачили, як із загадкової труби вилетіло невелике дивне кільце. Воно крутилося в повітрі, наче кинуте в напрямі батареї. Воно чимось нагадувало невеличку надуту камеру автомобільного колеса і здавалося цілком мирною річчю, такою неприродною в цих загрозливих обставинах. Наче хтось, бавлячись, жбурнув сюди цю камеру.

За мить чорне кільце впало на найближчий стіг сіна і враз розсипалося на дрібнесенькі частинки, на майже невидимий порох. Замість нього у вечірньому небі спалахнула сяюча голуба куля, немов зіткана з іскристого полум’я. І довгі сліпучі іскри летіли від неї в усі боки.

Все, до чого доторкувалася сяюча куля, загорялося жарким полум’ям. Але й це тривало лише кілька секунд, бо куля розірвалася, вибухнула, заливаючи все навколо неймовірно жарким світлом, що проникало крізь очі аж до самого мозку.

Це було останнє, що встигли побачити в своєму житті солдати і черговий офіцер замаскованої артилерійської застави № 314.

За кілька хвилин «Люцифер» уже зник, залишивши за собою тільки палаючі стоги сіна.

Такою була перша поява «Люцифера» в зоні артилерійських батарей, розставлених на підступах до лісу Фонтіверос і по інших шляхах цього великого району, де, на думку фалангістського командування, можна було найскоріше чекати Сивого Капітана. І поява ця була тільки початком тих страшних подій, якими Ернан Раміро відповів на оголошену йому війну.

Виринувши того дня близько від морського берега, «Люцифер» протягом вечора промчав понад триста кілометрів на північ. На його шляху виявилося шість замаскованих батарей. І жодна з тих батарей не встигла зробити по ньому й пострілу, хоча кожна з них тримала гармати заздалегідь наведеними в обидва напрями шосе. Кожну з батарей чекала доля застави № 314.

Незважаючи на встановлений між заставами телефонний зв’язок, жодна з них не попередила дальшу про раптову появу «Люцифера», а тим більше про те, що трапилося з нею самою. Всюди з невідомої причини в найкритичнішу мить псувалися телефони, а гармати відмовлялися стріляти, хоча ще за кілька хвилин до того все було в повному порядку.

Так тривало до пізньої ночі. А ранком «Люцифер» з’явився знову.

Мов не знаючи про небезпеку, Сивий Капітан наче навмисне обрав цього разу шлях, де були розставлені електричні міни, розташовані під проїжджою частиною шосе. Ці міни були з’єднані дротами з добре замаскованими спостережними постами. Досвідчені сапери сиділи на тих постах за кілометр від шосе. Виконуючи суворий наказ командування, вони не зводили очей з білої стрічки великого шосе. Населенню було заборонено навіть підходити до того шосе, яке з’єднувало ліс Фонтіверос з районом столиці. Командування оголосило, що на всій цій відстані провадитимуться великі військові маневри. І цього було, звичайно, досить, щоб ніхто не насмілювався наближатися до заборонених ділянок: іберійці добре знали, чим загрожує кожному порушення розпоряджень фалангістської влади.

Сапери, заохочені обіцянками щедрої нагороди тому, на долю кого впаде знищити «Люцифер», невсипно стежили за шляхом. Досить було в разі появи розшукуваного автомобіля натиснути на кнопку контактів, як враз вибухне міна, з’єднана з саперним постом дротами. Слід було тільки вибрати слушний момент, коли «Люцифер» опиниться саме над закладеною міною, місце якої кожен з саперів добре знав за непомітними для стороннього ока прикметами. Крім того, поміж електричними були розставлені й звичайні фугасні міни, які автоматично діяли від найменшого натиску на поверхню шосе. Поліція і жандармерія, посилені військовими частинами, вжили всіх заходів, щоб знищити зрештою «Люцифер». Вони ніби передбачили все.

Але насправді діло обернулося інакше.

Ось що розповідав потім, під час допиту, чинам вищого командування один з чергових саперів, якому довелося того дня на власні очі побачити таємничий "Люцифер".

— Мій спостережний пост містився в маленькому гайку метрів за шістсот від шляху, що оперізує гайок, а потім знов віддаляється від нього. Отож я бачив дуже далеко, кілометрів на чотири—п’ять в обидва боки.

Змінивши свого попередника, я в польовий бінокль оглянув усе навколо. Нічого підозрілого не помітивши, я поклав бінокль, перевірив акумулятори і контакти. Все було в порядку.

Після цього я знов оглянув свою ділянку. Мені було відомо, що, крім моєї електричної міни, на цій ділянці встановлено ще кілька фугасних мін. Оскільки вони діяли автоматично, я не стежив за ними та й не знав точно місця, де вони розташовані.

Потім я зв’язався з сусідніми постами, як і було передбачено інструкцією, за якою я мусив час від часу повідомляти сусідні пости про обстановку на моїй ділянці, а також дізнавався від них, чи не виникає небезпеки в тому чи іншому напрямі. Телефон працював справно, на сусідніх постах було все гаразд.

Все виглядало спокійно.

Але раптом я помітив у бінокль вдалині, з правого боку шосе, там, де шлях повертав до мого гайка, якусь темну плямку. Вона рухалася вздовж шосе і наближалася до мене. Спочатку я здивувався, бо знав, що в тому напрямі міститься сусідній пост, з якого мене, за інструкцією, негайно мусили повідомити телефоном про з’явлення будь-якого транспорту, та ще й такого, який рухається в мій бік. Але все відбувалося надто швидко, і я не мав часу на міркування.

Пляма хутко зростала, і через кілька секунд я вже розглядів, що то «Люцифер», загальний вигляд якого був мені добре відомий з фотографій. Так, то був він! Я не міг помилитися, бо впізнав його довгастий сіро-зелений корпус! Автомобіль швидко мчав по шосе, наближаючись до того місця, де була закладена моя електрична міна.

Тримаючи руку на контактній кнопці, я вже без бінокля стежив за рухом машини, щоб не прогаяти потрібної миті. Автомобіль рухався зовсім безшумно. Я добре пам’ятаю, як подумав про це, бо близько від мене цвірінькали якісь пташки, і ніщо не заглушало того цвірінькання, так було тихо.

До моєї міни автомобілю лишилося не більше як з півкілометра, як раптом я побачив перед «Люцифером», так метрів за сто перед ним, чорний стовп диму, який виринув з-під землі, грибом розкинувся в повітрі і повільно почав осідати вниз. Тоді до мене долинув і звук вибуху. Я зрозумів, що то вибухнула фугасна міна. І це дуже здивувало мене, бо та міна вибухнула ще перед тим, як автомобіль опинився над нею. Значить, він не встиг натиснути на грунт, чого ж тоді вона вибухнула?..