Ще раз Сивий Капітан спинився, погрозливо вигукнувши останні слова. Олесь затамував подих. Він чув, як поруч з ним важко дихає вражена Марта.

А Ернан Раміро — чи та людина, яка народилась останніми днями замість колишнього Ернана Раміро, — вів далі:

— Щоб уникнути зайвого кровопролиття, я пропоную Фернандесові і його міністрам, поліції і жандармерії негайно припинити боротьбу зі мною. А всім, хто слухає мене, наказую, щоб вони своїми діями допомагали мені, а не виконували розпорядження фалангістів. Бо я тепер буду безжалісним. Це стосується насамперед солдатів і офіцерів, яких я закликаю не виконувати наказів командування, а слухати мене, провісника великої помсти. Я принесу народові волю і щастя, допоможу встановити демократичну владу, уряд, який він сам обиратиме. Але для цього треба насамперед знищити фалангістське кубло, і я вимагаю, щоб усі ви підтримали мене в боротьбі з урядом. Обіцяю мою подяку і щедру нагороду всім, хто негайно перейде на мій бік. І водночас востаннє попереджаю: неминуча смерть, загибель чекає тих, хто стане на перешкоді здійсненню моїх намірів. Пам’ятайте, люди, що тепер я єдиний, хто має право наказувати, і розповідайте про це один одному!

Здавалося, що останні слова своєї промови Сивий Капітан сказав в абсолютній тиші. Та чи не було так і насправді? Чи не всі, хто слухав його, завмерли від несподіванки біля репродукторів, вражені страшними погрозами, приголомшені тим, що Сивий Капітан оголосив себе єдиним володарем країни? Що ж тепер буде? Громадянська війна? Проте ні; адже в громадянській війні клас воює проти класу. А тут було зовсім інше: Ернан Раміро, користуючись могутністю свого «Люцифера», його смертоносною зброєю і справді непереможністю, своїми власними силами збирався помститися фалангістам. Правда, він закликає народ стати на його бік, обіцяючи йому волю і щастя, обіцяючи демократичний лад. Та, зрештою, хто з попередніх диктаторів Іберії не обіцяв того ж самого, захоплюючи владу? Хіба ж не обіцяв такого красномовними словами і теперішній володар Іберії, кривавий генерал Фернандес?..

Це пам’ятали всі. Хіба ж можна вірити словам людини, яка прагне влади? Та ще й такої, що з перших кроків починає проливати кров?.. Адже це обіцяє мало доброго, тим більше, що Сивий Капітан з перших своїх кроків уже оголошує себе по суті повновладним диктатором. Ні, все це виглядає дуже погано…

2. ЯК ЖЕ БУТИ ТЕПЕР?

Ще страшнішим, ще загрозливішим здалося все це Олесеві, який не пропустив жодного звуку із сповненої гніву й образи промови Капітана. І хоч у тій промові не було слова «диктатор», воно само собою виникло в свідомості юнака. Та й як інакше можна зрозуміти Капітана? Який інший висновок можна було зробити з усього, що він сказав?

Сивий Капітан — диктатор! Ернан Раміро, саме ім’я якого після розповіді Валенто Клаудо стало звучати для Олеся символом благородних поривань, незламної мужності, втіленням найкращих людських рис і непоборної стійкості, — Ернан Раміро — диктатор! Яке огидне, чуже слово! За ним для юнака завжди стояло уособлення жорстокості, свавілля, небажання ні на що зважати, крім власної пихи і самолюбства, сп’яніння владою. Диктатор…

Ні, це неймовірно… але ж Олесь чув це на власні вуха!

Так, Ернан Раміро свого часу зазнав багато лиха від фалангістського уряду, від поліції, жандармерії. Тільки залізна мужність допомогла йому врятуватися з фалангістських катівень, тільки надлюдська витримка і наполегливість дозволили йому здійснити свою мрію і збудувати чудесний «Люцифер», стати знов незалежним господарем власної долі. Навіщо він створив «Люцифер»? Чи тільки для того, щоб здійснити свою давню мрію, яку він виплекав разом з Анхело Альваресом і Хуанітою? Певна річ, і для цього теж.

Але, напевне, Ернан Раміро зробив це і для того, щоб довести фалангістському урядові, що він не боїться його і може помститися за себе і за своїх друзів. Усе це так, усе це можна зрозуміти…

А потім…

Потім, з самого початку подій, коли поліція почала переслідувати його, в Раміро з новою силою спалахнула нестримна палка лють проти фалангізму. В ньому, як живі, воскресли нестерпно тяжкі спогади про те, що вчинили фалангісти з ним самим… ні, більше того, що вчинили вони з його другом Анхело Альваресом, вірною дружиною Хуанітою і маленьким сином Лорхе! То були жахливі спогади людини, яка втратила все, що любила, для чого жила. І лють, яка спалахнула в серці Ернана Раміро, перетворилася на всевладну жадобу страшної помсти фалангістам. Адже тепер Ернан Раміро мав для цього необмежені можливості!

Олесеві думалося, що така людина, як Ернан Раміро, яка втратила в своєму житті всіх близьких, мусила полюбити, як живу істоту, своє дивовижне творіння, напівфантастичний «Люцифер». Фалангістська поліція завдала шкоди "Люциферові", в якому для Ернана Раміро скупчилося все те, що залишалося для нього від щасливого минулого, в чому він знайшов для себе відраду і новий зміст життя. Це ще більше розлютило Ернана Раміро. І тоді Сивий Капітан вирішив, що й він мусить вжити зброю! Роздратований і розгніваний, він прийняв на себе роль месника, який має помститися фалангістам за все-все. А що далі розгорталася боротьба, то більше Ернан Раміро втрачав свою звичну стриманість, владу над собою. Він розпалювався більше і більше. Спробувавши могутність своєї зброї на ділі, Сивий Капітан наче сп’янів і кинув думати про все, крім помсти фалангістам. Ця думка цілком оволоділа ним, і вів, захоплений нею, дійшов зрештою до того, що оголосив себе фактичним диктатором.

Так уявляв собі Олесь те, що сталося з Ернаном Раміро. Міркування юнака допомагали зрозуміти ту разючу зміну, яка сталася з Сивим Капітаном. Зрозуміти — так, але не примиритися з тією зміною! Надто-бо вже поважав Олесь свого рятівника, надто багато симпатій викликав у нього Ернан Раміро, щоб можна було лишатися спокійним, стороннім у цій справі! А що ж робити?..

Тільки одне: як чесна людина, Олесь зобов’язаний допомогти Капітанові зрозуміти те, чого той, засліплений гнівом, не помічає. Хай Капітан спочатку, можливо, і не схоче прислухатися до таких слів. Але все одно треба зробити це! Він зрозуміє, він замислиться, він побачить, що обрав помилковий, безперспективний шлях! Але як, яким чином підійти до Капітана, умовити його вислухати те, що так палко хоче сказати йому Олесь?..

Юнак сидів на своєму вузенькому ліжку, опустивши голову й обхопивши її руками. Він не помічав, як Марта вже кілька разів намагалася привернути його увагу, але даремно. Та ось Олесь підвів голову і сам подивився на Марту, мов збирався щось у неї спитати.

— Щось вирішив, Алексо, нарешті? — лагідно спитала вона.

— А звідки ти знаєш, що я вирішував якесь питання? — здивувався юнак.

— Не так важко догадатися, коли людина сидить чи не півгодини мовчки, про щось міркує і при тому не звертає ніякісінької уваги на тебе, — посміхнулася Марта. Але в голосі її Олесь відчув ледве вловимий докір.

— Ой, пробач, Марто, — винувато мовив він. — Я й справді дуже замислився. І все про те ж саме… Ну, ти знаєш, про що, правда ж?

— Знаю, — ствердила коротко дівчина.

— І я прийшов ось до якого висновку, — продовжував Олесь. — Я мушу поговорити з Капітаном, з’ясувати йому все…

— Та він і уваги на тебе не зверне, — знизала плечима Марта.

— От побачимо. Тобі невідомо, який він був вразливий до всіх цих подій, які так вплинули на нього. І він зрозуміє, він не може не зрозуміти, я певен цього!

Марта мовчала, опустивши голову, як вона завжди це робила, коли уникала відповіді, неприємної співрозмовникові.

— Ти не згодна? Ну, скажи, невже ж можна так і залишити це все? Адже Капітан помиляється, він робить не так, як треба було б! І, крім мене, тут ніхто йому не скаже, навіть Валенто…

Олесь раптом спинився. Валенто… але ж саме Валенто може допомогти йому, попросити Капітана, щоб той вислухав… інакше й справді нічого не вийде. Капітан просто не помічає Олеся, заглиблений у свої похмурі думки…