Міністр внутрішніх справ обрав свою лінію поведінки…

Наступного ранку всі столичні газети вийшли з сенсаційними новинами.

І так само, як усього тиждень тому газети, захлинаючись повідомляли про загибель Сивого Капітана і перемогу поліції так і тепер вони захлиналися, описуючи в усіх деталях свавільні й криваві дії цього державного злочинця, який намагається пошкодити і урядові, і цілому іберійському народові.

Столиця вирувала від збудження. Люди розхоплювали газети, шукали в кожній з них якихось новин. На перехрестях у садах і скверах, у кафе і ресторанах, в аристократичних кварталах і робітничих передмістях — всюди не вщухали розмови про одне й те ж саме. І раніше про Сивого Капітан говорили чимало, ще відтоді, як він із своїм «Люцифером» уперше з’явився під час військового параду на Авеню-дель Прадо. Проте навіть неупереджений і не дуже уважний слухач одразу помітив би різницю в тих розмовах. Тепер характер і настрій розмов змінився, змінився докорінно.

Якщо раніше, до подій останніх днів, переважна більшість людей так чи інакше виявляла певні симпатії до таємничого Сивого Капітана, то тепер це дивне ім’я здебільшого викликало страх і побоювання. Жандармів і поліцаїв, що їх знищив «Люцифер», не шкодував ніхто. О, тут серед іберійців існувала чи не одностайна єдність! "Собаці — собача й смерть!" — було загальною думкою.

Але, крім жандармів і поліцаїв, крім мерзенних фалангістів, під час нападів «Люцифера» загинуло чимало і мирних людей, молодих іберійців, яких фалангістський уряд змусив зодягти військову форму. За що загинули вони? Хіба винні були вони в тому, що їх примушували полювати на «Люцифер»? А втім, Сивий Капітан, очевидно, не робив ніякої різниці між жандармами і поліцаями, з одного боку, і ні в чому не винною молоддю в військовій формі, яка тільки змушена була виконувати накази командирів, можливо, і внутрішньо протестуючи при цьому.

Люди міркували так: фалангістський уряд генерала Фернандеса приніс їм злидні й жорстокість. Але що кращого можуть дати жорстокі вчинки цього самого Сивого Капітана? Він вийшов на боротьбу з урядом Фернандеса? Добре. Але, якщо він і переможе, що принесе він народові, коли вже й зараз його дії залишають криваві сліди?..

…В невеличкій кімнаті одного з сірих і непоказних будинків на робітничій околиці столиці було тісно й накурено. Фредо Вікторе обвів уважним поглядом присутніх. Обличчя його було похмуре і втомлене. Кілька годин обговорення далися йому взнаки, тим більше, що питання було надто важливе і викликало чимало суперечок. Тепер стало ясно, що втомився не тільки він один. Суперечки потроху вщухали, основні лінії думок намітилися.

Фредо Вікторе підвівся і постукав олівцем по столу, закликаючи до уваги. Та коли б він і не зробив цього, все одно присутні одразу б замовкли, чекаючи, що нарешті скаже голова підпільного комітету патріотів, який досі здебільшого слухав присутніх, лише зрідка вставляючи те чи інше зауваження, наче невтомно вбирав, у себе думки і настрої членів комітету.

— Що ж, товариші, будемо вирішувати справу, — мовив Фредо, не підвищуючи голосу, як завжди, спокійно і рівно. — Ми поділилися думками, висловилися. Здається, можна підвести підсумки обговорення і прийти до спільних висновків. Так?

— Так, — пролунали вигуки.

— Частина товаришів спочатку зайняла непримиренну позицію. Мовляв, у нас немає нічого спільного з Сивим Капітаном, самолюбивим і властолюбним індивідуалістом, який став на шлях терору і тим самим перестав чимсь відрізнятися від першого-ліпшого претендента на диктаторство. На думку тих товаришів, треба забути про можливу користь, яку міг би принести нашому рухові Сивий Капітан з його «Люцифером», бо з ним, мовляв, нема про що говорити, він — чужа і зовсім стороння нам людина. Це — один з крайніх поглядів декого з членів комітету. Але не більшості. Скоріше, меншості, як я помітив. Більшість, на мій погляд, дотримується іншої думки…

— Скоритися і нав’язати собі на шию умови Сивого Капітана, які він пропонував тобі? Так, чи що?

— Ні, не так. І ви знаєте добре, що на це я перший не погодився б, — чітко зауважив Фредо Вікторе. — Більше того, я, як мені здається, можу ще гостріше схарактеризувати ті особливості Сивого Капітана, які заважають йому стати справді прогресивним діячем, що приніс би велику користь трудящим нашої країни… ім’я якого ввійшло б в історію…

— Ану, скажи, скажи, — іронічно зауважив хтось.

Фредо Вікторе знизав плечима:

— Будь ласка. Сивий Капітан, він же Ернан Раміро, насамперед не політичний діяч, він дуже мало тямить у політиці взагалі. Його розум — це розум видатного вченого, фізика, техніка, одне слово, людини науки, яка все своє життя пишалася саме тим, що вона стоїть осторонь від політики, вище її. Життя і трагічна доля його близьких змусили Ернан а Раміро зрозуміти, що за наших часів ніхто не може лишатися поза політикою. І він сам теж, особливо після того, як йому вдалося збудувати свій «Люцифер»… машину, силу й міць якої він, до речі, перебільшує. Але це інша справа. Для самого Ернана Раміро «Люцифер» є втілення могутності й непереможності. Він переконаний, що з допомогою «Люцифера» може досягти всього, чого йому забажається. Чого ж саме? До чого прагне Сивий Капітан? Ви здивуєтеся, коли я скажу: по суті, ні до чого! Він хоче помститися Фернандесові та його кліці, гаразд. Але хіба це — політична мета? Ні! Він хоче, як каже, визволити народ з-під ярма фалангістів. Але — як? Він і сам не знає цього, сподіваючись, що народ, переконавшись у могутності його «Люцифера», підійметься проти фалангістського ладу… а Фернандес і його поплічники, побачивши це, покірно поступляться місцем для іншої, демократичної влади…

— Дитяча витівка! — відгукнувся той самий голос.

— А я хіба кажу, що це розумно? — посміхнувся Фредо Вікторе. — Звичайно, все це нісенітниця. Але чого ж іншого ви хотіли б чекати від Ернана Раміро? Адже він, хоч і видатний, талановитий вчений, не має, як ми бачимо, найменшого уявлення про основні закони розвитку суспільства, про класову боротьбу й її суворі основи. Йому здається, що для виправлення суспільного лиха, для подолання фалангізму досить доброго бажання, підкріпленого силою «Люцифера». Політично мовлячи, це — прекраснодушний лібералізм, відсутність будь-яких чітких політичних позицій. На жаль, з такими дрібнобуржуазними, інтелігентськими поглядами досить часто доводиться зустрічатися саме серед учених… хоч вони й прекрасно володіють своєю спеціальністю, але лишаються іноді політично неписьменними… Сам по собі Ернан Раміро, очевидно, чесна й порядна людина. Але дуже самолюбна, навіть самозакохана, а до того ж і запальна. В усьому, що не стосується науки й техніки, він керується не розумом, а почуттями. В цьому його плутаність і суперечливість, що призвели вже до складного становища… а можливо, і ще більше ускладнять його. Бо без чиєїсь допомоги Ернан Раміро, діючи наосліп, не знаючи справжнього шляху боротьби, в запалі своєї стихійної зненависті до фалангістів може заплутатися ще більше, навіть принести чимало лиха… самозакоханий, засліплений бурхливими почуттями, він і справді може спробувати захопити владу, стати диктатором… замість Фернандеса…

— Що ж тоді робити? Ти й сам бачиш, що він — чужий!

— Не чужий, а плутаний і суперечливий, — відрізав Фредо Вікторе. — І ми мусимо не відмахнутися від нього, а спробувати вплинути на цю плутану людину. Хіба можна недооцінювати тієї користі, яку міг би дати загальній справі Сивий Капітан, коли б пощастило вплинути на нього, коли б він став на справжній шлях боротьби? Хіба ж важко уявити собі, який разючий ефект дав би прихід талановитого і, якщо хочете, по-своєму могутнього Сивого Капітана до наших лав? Припустіть на хвилину, що він зрозумів безнадійність, приреченість своєї запеклої індивідуальної боротьби з фалангізмом. Припустіть, що він з його «Люцифером» не витрачає сили на безглузді бійки з поліцією і жандармерією, на знищення кількох десятків ворогів, на місце яких уряд Фернандеса завтра ж поставить сотні інших. Припустіть, нарешті, що він виступає разом з нами у відповідний момент на вирішальний бій. Хіба ж ви не погодитеся, що це значною, дуже значною мірою допомогло б нашій перемозі?.. Що скажете, товариші?