Електрика!.. Як широко і всебічно використав її Ернан Раміро, створюючи свій «Люцифер»! Хоч Олесь і знав уже багато про надзвичайні властивості цієї дивовижної машини — із розповідей самого Капітана, і з власних спостережень, — але не переставав дивуватися. А головне — електрика, яка тут лежала в основі всього, яка слухняно працювала в незліченних складних приладах і апаратах — від найменших і наймирніших аж до страшної зброї Ернана Раміро, електричних мін, що несли з собою знищення всього довкола…

Або взяти хоча б ті електричні снаряди у формі чорного кільця, що ними Ернан Раміро висаджує в повітря цілі артилерійські батареї і будинки. Ці снаряди «Люцифер» викидає з широкої труби на даху, схожої на короткий міномет; вони створюють після вильоту щось подібне до кулястої блискавки, яка, розриваючись і вибухаючи, знищує навколо все живе і викликає водночас вибухи артилерійських снарядів.

Що то за дивовижні кільця-блискавки, ніхто не знає. Проте ясно одне: і ця зброя «Люцифера» побудована на використанні електрики. Але й це ще не все. Після того, як Сивий Капітан у своїй промові по радіо згадав про те, що в його розпорядженні є ще й інші смертоносні види зброї, крім електричних мін, Олесь спитав про це Валенто Клаудо. І дістав відповідь, яка дуже вразила його.

— В руках Капітана є така сила, Олесю, — з глибоким переконанням сказав Клаудо, — що ти й уявити собі не можеш. Як тобі здається, коли Капітан володіє таємницею водневого перетворення атомів, чи складною справою була б для нього атомна бомба або принаймні атомний снаряд? Повір мені, це дрібниця для нього! Але Капітан відмовився від використання такої зброї, бо вона надто широко діє і, крім того, дуже шкідливо впливає на людей. Ну, ти ж чув про отруйний вплив на людину штучних радіоактивних речовин, що виникають після атомних вибухів?.. Був час, коли Капітан майже вирішив озброїти «Люцифер» гарматою, яка викидала б — за його висловом! — чисті атомні снаряди…

— А це що таке — чисті снаряди? — здивувався Олесь.

— Ну, це такі снаряди, в яких атомні вибухові речовини підібрані особливим способом і тому після вибуху майже зовсім не дають штучних радіоактивних елементів. Значить, вони знищують тільки вибухом, а не наступною дією на людей… Капітан добився такого підбору речовин, але виготовлення подібних снарядів відклав: навіщо вони йому, коли "Люциферові" цілком вистачить електричних мін? А втім, коли б виникла потреба, то ми на "Люцифері" мали б і ті снаряди, і багато чого іншого… Думаю, що Капітан, якби захотів, міг кожного дня дивувати світ якимись технічними новинами…

Та й без того на "Люцифері" було з чого дивуватися, було чим захоплюватися, особливо для юнака, який завжди більше за все цікавився технікою. І Олесь щиро, не ховаючи цього, захоплювався тим, що бачив. Вже пізніше, коли «Люцифер» вибрався із скель і Валенто включив електричну захисну завісу, команда, за винятком чергового, відпочивала. Юнак довго ще лежав на своєму вузенькому ліжку в каюті і перебирав у пам’яті все, що знав про чудесне творіння Ернана Раміро. І не помітив, як заснув.

Йому здавалося, що він тільки на хвилинку заплющив очі, що й не спав зовсім, як почув над своєю головою збуджене шепотіння. Хтось тихо й тривожно кликав його:

— Алексо!.. Алексо!.. Та прокинься ж, Алексо!

Хто це? А, та звісно, Марта. Хто ж інший називатиме його так? Але чого це дівчина така збуджена?

— Що трапилося, Марто? — мовив Олесь, підіймаючись на лікті.

Дівчина нахилилася над Олесем і швидко заговорила, вірніше, зашепотіла, наче побоювалася, що її хтось почує. І дуже важко було зрозуміти зміст її уривчастих слів.

— Алексо, він відмовився!.. Він не хоче! Він каже, що йому не потрібна нічия допомога… що його могутність нездоланна!

— Та хто каже? Про кого ти!?

— Капітан! Фредо, мабуть, хотів його переконати, а він… Ой Алексо, це ж недарма Фредо вирішив переконувати його! А він, Капітан, усе своє та своє, і ніяк…

Остаточно прокинувшись, Олесь сів на ліжку. Це було щось дуже серйозне, хоч юнак поки що й не розумів нічого. При чому тут Фредо? Про що говорить Марта? її вродливе обличчя при світлі маленької лампи, що горіла в каюті, здавалося дуже блідим, очі були розширені, наче з переляку чи від великого хвилювання. І губи болісно скривлені, наче вона ледве стримувалася, щоб не заридати.

— Зажди, Марто. Що сталося? Розкажи не поспішаючи. І заспокойся. Ну, кажи, тільки потроху, щоб я все зрозумів.

Олесь лагідно погладив руку дівчини і відчув, як тонка рука тремтить під його пальцями.

— Ну ж, розповідай. Заспокойся, люба! Я слухаю.

Поступово Марта опанувала себе. Вона почала розповідати все по порядку, як було. І обличчя юнака дедалі більше хмурнішало: так, усе це остаточно з’ясовувало тривожне і невтішне становище…

Ось що розповіла Марта.

Вона вже збиралася лягти спати в своїй каюті, що містилася поруч з каютою Капітана. Було вже пізно, крізь ілюмінатор пробивалося срібне світло місяця. І раптом Марта почула, як по коридору хтось пройшов, постукав у двері каюти Капітана. Потім голос Валенто сказав:

— Капітане, час!

Капітан щось відповів, після чого вони обидва вийшли з «Люцифера». І в світлі місяця Марта побачила, як Капітан спинився біля машини, а Валенто Клаудо швидко пішов до великої скелі, звідки назустріч йому хтось вийшов. Хто?.. За хвилину Марта ледве не скрикнула: то був Фредо Вікторе! Спочатку дівчина не повірила своїм очам: звідки може взятися тут, у цій пустелі, Фредо Вікторе? Але то був він, його швидка хода і особливе, властиве тільки йому розмахування однією рукою. А коли він підійшов ближче, Марта виразно розгледіла при місячному світлі і його обличчя.

Фредо разом з Валенто Клаудо підійшов до Капітана і привітався з ним. Капітан і Фредо почали розмовляти, а Валенто став трохи осторонь, не втручаючись у бесіду, навіть відвернувся і лише час від часу обертався, мов почувши щось, що вразило його.

Про що говорили Капітан і Фредо Вікторе, Марта не могла довідатися, бо товсте скло ілюмінатора, крізь яке вона дивилася, не пропускало звуків. Але вона бачила, що спочатку говорив Фредо Вікторе, а Капітан тільки коротко відповідав йому. Потім заговорив Капітан, не так, як він звичайно говорив, а якось наче збуджено, неспокійно. І тепер уже Фредо Вікторе тільки коротко щось зауважував, бо Капітан говорив наполегливо, не даючи йому змоги й часу заперечувати.

Розмова тривала досить довго. І Валенто не брав у ній ніякої \ часті, хоч Марті й здавалося, що він кілька разів немов поривався щось сказати. Але наче стримував себе.

А потім Капітан знизав плечима, отак, як він уміє це робити, презирливо і незадоволено, сухо кивнув головою і пішов. Фредо Вікторе сказав іще щось у спину Капітанові, наче вигукнув. Але той не обертаючись пішов до машини. Фредо Вікторе якось сумно (це Марта добре бачила!) подивився йому вслід, похитав головою, потиснув мовчки руку Валенто Клаудо і пішов назад, до великої скелі, де його хтось чекав. А Валенто рушив слідом за Капітаном.

За хвилину Марта знов почула в коридорі кроки двох людей. Перед дверима каюти Капітана вони спинилися. Було тихо, так тихо, що Марта, здавалося, чула, як пульсує кров у її скронях.

Раптом збуджений, якийсь неприродний голос Капітана промовив:

— Скільки ж то треба було б чекати, поки вони підготуються? І це він називає спілкуванням, і допомогою! Ні, це мені не потрібно! Він, як і раніше, не розуміє, яка в мене сила!

Валенто Клаудо мовчав. Але Капітан, мабуть, і не чекав ніякої відповіді, він немов просто думав уголос, наче радячись сам з собою. За мить він сказав іще:

— "Люцифер" нездоланний, а вони не розуміють цього. Бачте, вони вирішили переконати мене! В чому? Зайва балаканина! Їх справа — підкоритися і виконувати те, що скажу я. А не радити мені і, тим більше, не ставити своїх умов. Досить!

Після цих роздратованих, гнівних слів знову настала коротка пауза. Валенто Клаудо так само мовчав. І тоді Капітан сказав іще, вже трохи іншим тоном: