Вальдор знову кольнула її ножем.

— І ти вигнала мене!

— А скільки ти зруйнувала життів? Тебе перестерігали, тебе попереджали, тебе карали. Але ти не зупинилася. І тільки тоді тебе виставили з Палацу пророків.

Плечі Енн розламувалися від тупого болю. Вона лежала гола на дерев'яному столі, руки над головою і ноги в щиколотках були пов'язані магією, і ці узи були жорсткіші будь-якої грубої мотузки.

До того ж Вальдор, щоб блокувати Хань Аннеліни, вдалася до абсолютно незнайомого аббатисі заклинання. Енн відчувала свій Хань, теплий, як багаттячко в зимову холоднечу, але ніби за вікном. Запрошуючий, який обіцяє зігріти, але недоступний.

Енн подивилася у віконце у верхній частині стіни маленької кам'яної кімнати.

Уже майже розвиднілося. Чому ж він не йде? Він вже давно повинен був прийти їй на допомогу, а вона — якимось чином його спіймати. Але він не прийшов.

Втім, ще тільки ранній ранок. Він може ще з'явитися. Благий Творець, хай він прийде швидше!

Якщо тільки вони не сплутали день. Енн охопила раптова паніка. А якщо вони прорахувалися? Ні. Вони з Натаном все вивірили точно. День той. І, крім того, не стільки сам день, скільки події, які відбулися в цей день і були важливі для пророцтва. Те, що її спіймали, доводить, що день обраний правильно. Якби Вальдор схопила її тиждень тому, тоді правильним був би той день. Ця подія — ключова. Пророцтво виконується. Але де ж він?

Раптово Енн усвідомила, що лице Вальдор зникло. Треба було продовжувати говорити. Треба було…

Ніж розпоров ступню лівої ноги. Від гострої, пронизуючої болі Енн вигнулась дугою. Холодний піт проступив на лобі і потік по скронях. Ще розріз, ще біль, і знову безпомічний крик. Голова Енн безвольно схилилася набік.

Малятко Холлі дивилася їй прямо в очі. Енн відчула, як сльози течуть через перенісся, по щоці і скочуються на стіл.

Тремтячи, вона дивилася на дівчинку, думаючи, яким ще паскудствам навчає Вальдор безневинне дитя. Ця відьма перетворить серце малої в камінь.

Вальдор помахала шматочком відрізаної плоті.

— Дивись, Холлі, як легко зрізається, якщо робити так, як я говорила. Чи не хочеш спробувати сама, лапочка?

— Бабусю, хіба це обов'язково потрібно робити? — Запитала Холлі. — Вона ж не заподіяла нам шкоди. Вона не така, як інші. І ніколи нас не ображала.

— Ще й як ображала, лапочка! — Вальдор махнула ножем, як би підкреслюючи свої слова. — Вона образила мене! Украла мою юність.

Холлі дивилася на Енн, тремтячу від нестерпного болю. Для такої малої у неї було напрочуд спокійне обличчя. З неї вийшла б чудова послушниця, а в один прекрасний день — відмінна сестра Світла.

— Вона дала мені срібну монетку. І не хотіла нам зла. Це не забавно. Я не буду цього робити.

— Ну, ми все одно це зробимо, — злобно хихикнула Вальдор і знову помахала ножем. — Слухай бабусю. Ця жінка заслужила покарання.

Холлі спокійно подивилася на стару.

— Те, що ти старше мене, не означає, що ти завжди права. Я не стану більше дивитися. Я піду.

— Як хочеш, — знизала плечима Вальдор. — Це наші з аббатисою справи. Не хочеш вчитися, йди пограй.

Холлі швидко вийшла з кімнати. Енн готова була розцілувати дівчинку за хоробрість. Лице Вальдор знову наблизилося. — Що ж, тепер ми залишилися наодинці, аббатиса. Повернемося до справи. — При кожному слові вона тикала Енн кінчиком ножа. — Скоро настане час тобі померти, аббатиса. Але спочатку я хочу дізнатися, як голосно ти можеш кричати. — Вона подивилася Енн прямо в очі. — Спробуємо?

— Он туди! — Спробував вказати Зедд, затиснутий в лапах гара. — Я бачу вогні в замку Чарівника!

Світанок уже почав потихеньку розгоратися, але було ще досить темно, щоб розгледіти жовті вогні, що горіли в деяких вікнах замку. Гратч теж побачив їх і повернув.

— Прокляття, — пробурмотів чарівник, — якщо хлопчисько вже в замку, я…

Гратч загарчав, зрозумівши, що мова йде про Річарда. Зедд, притиснутий до могутніх грудей гара, швидше відчував це гарчання, ніж чув. Він подивився на далеку землю внизу.

— Я врятую його. Ось що я хотів сказати, Гратч. Якщо Річард потрапив в біду, мені знадобиться спуститися на землю, щоб йому допомогти.

Гратч задоволено курликнув.

Зедд дуже сподівався, що Річард ще не встиг у що-небудь влипнути.

Зусилля, необхідні для підтримки чар, за тиждень майже виснажили сили чарівника. Зедд навіть не був упевнений, що зможе триматися на ногах, не кажучи вже про те, щоб вдатися до магії. Після цієї подорожі йому знадобиться не менше кількох діб відпочинку.

Зедд погладив волохаті лапи, в яких він, був затиснутий.

— Я теж люблю Річарда, Гратч! Ми його визволимо. Ми обидва допоможемо йому. — Очі Зедда розширилися. — Гратч! Дивись, куди летиш! Зупинися!

Він закрив руками обличчя, коли гар пірнув вниз до кріпосного валу. Стіна з величезною швидкістю насувалася на них. Гратч здавив Зедда сильніше і забив крилами, намагаючись уповільнити падіння.

Зедд зрозумів, що втратив чари і став занадто важким для Гратча. У розпачі він спробував схопити чари і повернути їх на місце, як яйце, що котиться по столі.

І вчасно. Зедд ледве встиг зловити і відновити швидко зникаючі чари. Гратч нарешті зумів загальмувати і злетів над стіною перш, ніж вони в неї врізалися. Граціозно змахнувши міцними крилами, гар опустився на бастіон.

Зедд відчув, що волохаті лапи більше не стискають його мокрий від поту балахон.

— Пробач, Гратч. Я мало не випустив чари. Через мене ми обидва ледь не розбилися.

Гратч неуважно курликнул. Його смарагдові очі вдивлялися в темряву. У зламах стін було повно місць, де можна сховатися. Гратч, здавалося, не упускав жодного.

В горлі гара почав наростати низький рик. Смарагдові очі заблищали яскравіше. Зедд теж придивився в темні закутки, але не помітив нічого підозрілого. Однак Гратч щось бачив.

Раптово гар з ревом метнувся в темряву, і Зедд мало не підстрибнув від несподіванки.

Величезні лапи розірвали нічну імлу. Ікла вчепилися в порожнечу.

І тут Зедд почав розрізняти якісь тіні. Плащі відчинилися, замиготіли ножі. Якісь тварюки закружляли навколо гара.

Мрісвізи.

Сичачи, вони нападали на величезного звіра. Гратч рвав їх кігтями, бризки крові летіли на всі боки. Від передсмертного виття мрісвізів у Зедда по спині пробігли мурашки.

Він відчув коливання повітря, коли мрісвіз промчав повз нього до гара. Чарівник метнув вогненну кулю. Спочатку спалахнув плащ, потім вогонь охопив і всього мрісвіза.

Раптово весь бастіон виявився усипаний мрісвізами. Зедд витягнув останні залишки своєї магії і повітряним згустком скинув декількох мрісвізів з парапету.

Старий чарівник був не готовий до жаркої битви, що розгорілася навколо нього.

Отупілий від утоми, він не міг придумати нічого кращого простенької магії вогню і повітря.

Один з мрісвізів раптово обернувся. Блиснули клинки. Зедд метнув у нього гостру як бритва смужку повітря і зніс мрісвізу голову. За допомогою чарівної павутини він відтягнув ще кількох тварин від Гратча і скинув зі стіни. Висота стін в цьому місці була кілька сотень футів.

Але мрісвізи не звертали на Зедда особливої уваги, вони були повністю поглинені сутичкою з Гаром. «Чому вони так відчайдушно хочуть його вбити?» промайнуло в голові у Зедда. Судячи з люті Гратча, між ними панує вікова ворожнеча.

Раптово відчинилися двері, і на бастіон пролилося світло. У дверях стояла крихітна фігурка. При світлі Зедд добре бачив, як мрісвізи всім скопом навалилися на гара. Чарівник викинув сніп вогню і вбив трьох лускатих тварюк.

Пробігаючий мимо мрісвіз збив чарівника з ніг. Він встиг побачити, як мрісвізи перекинули Гратча і клубок тіл, підкотившись до краю стіни, випав назовні. Потім Зедд вдарився головою об камінь і втратив свідомість.

Двері відчинилися навстіж. Вальдор відволіклася від своєї роботи, і Енн, хапаючи повітря ротом, постаралася розсіяти темряву в голові. Але їй це вдавалося насилу. Сили її підходили до кінця. Навіть кричати вона вже не могла. О Творець, їй довго не витримати! Чому ж той, хто повинен прийти, так і не прийшов до неї на допомогу?