— Почекай!

— Але…

Жестом звелівши Гальтеро замовкнути, Броган повернувся до Лунетти.

— Кожне слово правда, пане генерал. Вона як водомір, ковзає тільки поверхні. Але все, що вона сказала, бути правдою. Вона знає набагато більше, ніж говорить, але те, що сказала, — правда.

Броган нетерпляче махнув Етторе. Юнак, підлетівши до столу, замір по стійці «струнко».

— Пане генерал? — Очі Брогана звузилися.

— Схоже, нам попалася єретичка. Чи не хочеш ти довести справою, що заслуговуєш право носити червоний плащ, який зараз на тобі?

— Дуже, пан генерал!

— Перш ніж вона вийде з будівлі, перехопивши її і відведи в камеру. Вона підозрюється в єресі.

— А як бути з дівчинкою, пане генерал?

— Ти що, не чув, Етторе? Дівча — родичка єретичка. До того ж нам зовсім не потрібно, щоб вона бігала по вулицях з криками, що її бабусю забрали Захисники пастви. Ту, кухарку, стали б шукати, а цих бродяжок ніхто не вхопиться. Тепер вони наші.

— Слухаю, пане генерал. Я негайно цим займуся.

— Я сам її допитаю. І дівчинку теж. — Броган застережливо підняв палець. — І для них краще, якщо вони будуть готові правдиво відповісти на всі питання, які я задам.

Етторе розуміюче посміхнувся.

— Вони зізнаються, коли ви прийдете до них, пан генерал. Клянуся Творцем, вони будуть готові зізнатися у всьому.

— Відмінно, хлопець, а тепер біжи, поки вони не вийшли на вулицю.

Ледве Етторе рвонувся з місця, як Гальтеро нетерпляче ступив вперед, але не промовив жодного звуку.

Броган впав на стілець і втомлено промовив:

— Гальтеро, ти, як завжди, попрацював відмінно. Свідки, яких ти надав, прекрасно відповідали моїм вимогам.

Відсунувши убік срібну монету, Тобіас Броган розкрив заповітний футляр і акуратно розклав на столі його вміст. Це були відрізані людські соски — з лівого боку грудей, ті, що ближче до серця єретика.

Кожен був зрізаний разом з клаптиком шкіри, щоб витатуювати там ім'я жертви. І належали вони далеко не всім розкритим Броганом поплічникам Володаря, а тільки найважливішим, самим наполегливим і злісним.

Укладаючи їх по одному назад в коробочку, генерал читав імена спалених.

Він пам'ятав кожного, пам'ятав, як спіймав його і як допитував. При згадці про їхні злочини, в яких вони в кінцевому рахунку зізналися, в ньому розгоралася лють. Він нагадав собі, що справедливість торжествувала завжди.

Але йому ще треба отримати найголовніший приз — Мати-сповідницю.

— Гальтеро, — тихо промовив він, — я знайшов її слід. Збирай людей. Ми вирушаємо негайно.

— Думаю, що спочатку вам варто послухати, що мені вдалося дізнатися, пане генерал.

Це бути д'харіанці, пане генерал. — Прибравши останній трофей, Броган закрив футляр і подивився в темні очі Гальтеро.

— І що вони?

— Сьогодні вранці, коли вони почали збиратися, я запідозрив недобре і вирішив подивитися. Саме через них в місті такий безлад.

— Ти кажеш — почали збиратися? Гальтеро кивнув.

— Навколо палацу сповідниць, пан генерал. А опівдні вони почали співати.

Тобіас з ошелешеним виглядом нахилився до Гальтеро:

— Співати? А ти не запам'ятав слова? Гальтеро сунув палець за ремінь.

— Вони співали години дві, не менше. Важко не запам'ятати, коли стільки часу слухаєш одне й те саме. Д'харіанці кланялися, стоячи на колінах, і весь час повторювали одні і ті ж слова: «Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше спасіння. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наша життя служіння тобі. Все наше життя належить тобі». Броган потарабанив пальцями по столу.

— Всі д'харіанці, ти говориш? І скільки їх в Ейдіндрілі?

— Набагато більше, ніж ми думали, пане генерал. Вони заповнили всю площу перед палацом, всі сусідні сквери та вулиці. Яблуку ніде було впасти, так щільно вони стояли. Ніби кожен хотів бути якомога ближче до палацу сповідниць. За моїми підрахунками, їх було близько двохсот тисяч. Поки це тривало, жителі були мало не в паніці. Вони не розуміли, що відбувається.

Гальтеро помовчав, потім продовжував:

— Я проїхав навколо міста, і на околицях їх було ще більше, ніж у палаці.

І всі, незалежно від того, де перебували, кланялися і співали ніби вони разом з тими, що в місті. Я скакав швидко, проїхав чимало миль і не бачив жодного д'харіанця, який би не кланявся і не співав. Їх голоси долинали з усіх навколишніх пагорбів. І ніхто не звертав на нас ніякої уваги, коли ми проїжджали.

Броган задумався.

— Мабуть, він тут, цей Магістр Рал. Гальтеро переступив з ноги на ногу.

— Він тут, пане генерал. Поки вони співали, всі дві години, він стояв на верхній сходинці головного входу палацу і дивився. І йому кланялися, наче він сам Творець.

Рот Броган скривився від огиди.

— Я завжди підозрював, що д'харіанці варвари. Подумати тільки, молитися на звичайну людину. А що було потім?

У Гальтеро, який весь день не злазив з коня, був втомлений вигляд.

— Закінчивши співати, вони почали скакати і кричати, як божевільні, висловлюючи своє радість. Можна було подумати, що їм тільки що вдалося вирватися з лап самого Володаря. Я встиг проїхати дві милі, поки вони веселилися. Нарешті солдати розступилися, на площу винесли два тіла, і настала тиша. Склали величезне багаття, поклали на нього мерців і підпалили. І поки тіла не перетворилися на попіл, цей їхній Магістр Рал стояв і дивився.

— Ти його розгледів? Гальтеро похитав головою.

— Д'харіанці стояли надто тісно, і я вирішив не намагатися протиснутися ближче. Вони могли уявити, ніби я оскверняю їх церемонію, і накинулися б на мене.

Погладжуючи пальцем футляр, Броган поринув у роздуми.

— Правильно. Мені б не хотілося, щоб ти розлучився з життям заради того, щоб подивитися, як виглядає ця людина.

Трохи повагавшись, Гальтеро сказав:

— Ви скоро самі його побачите, пане генерал. Вас запрошують до палацу.

Броган строго подивився на нього.

— У мене немає часу на розваги. Ми повинні відправлятися за Матір'ю-сповідницею.

Гальтеро вийняв з кишені якийсь папір і простягнув генералу.

— Коли я приїхав, делегація д'харіанців якраз збиралася увійти в наш палац. Я зупинив їх і запитав, що їм потрібно. Вони дали мені це.

Броган розгорнув сувій і прочитав:

Він сердито зім'яв папір.

— Я надаю аудієнції, а не прошу їх. І як я вже сказав, у мене немає часу на розваги! Гальтеро вказав у бік вулиці.

— Я так і подумав, і сказав д'харіанцям, що передам запрошення, але ви навряд чи прийдете, оскільки зайняті іншими справами. А вони сказали, що Магістр Рал бажає бачити всіх, і в наших інтересах викроїти час.

Броган відмахнувся.

— Ніхто не розв'яже війну через те, що нас не буде на світському прийомі в честь чергового князька.

— Пане генерал, вздовж усього Королівського Ряду плечем до плеча стоять д'харіанці. Всі палаци оточені. Солдат, який передав мені цей папір, повідомив, що якщо ми не приїдемо, вони нас ескортують до Палацу сповідниць. За ним десятитисячне військо, так він сказав, а це не крамарі і не селяни, які вирішили пограти в солдатиків. Це справжні воїни, і вони налаштовані дуже рішуче. Захисники пастви могли б поборотися з ними, будь тут наші основні сили. Але ми привели з собою лише один полк. П'ятисот чоловік недостатньо, щоб навіть прорватися з міста. Ми не пройдемо і двадцяти ярдів, як будемо порубані на шматки.

Броган подивився на сестру, що стояла біля стіни. Вона розгладжувала свої різнокольорові лахміття і не звертала уваги на розмову. Дійсно, у них всього п'ятсот чоловік, але ще є Лунетта.