— Вам це знадобиться. Солдати говорили, що ці тварюки розпорюють животи своїх жертв кинджалами, у яких три клинка. Не забудьте зробити потрійний розріз.

Кивнувши, Броган подякував Гальтеро. Добре, коли є підлеглий, на якого завжди можна покластися. Герцогиня переводила погляд з одного на іншого, але не вимовила ні слова. — Хочеш, щоб я наказав їй підкорятися тобі?

На зазвичай незворушному обличчі Гальтеро з'явилася зловісна посмішка.

— А який у цьому сенс, пане генерал? Нехай краще вона отримає ще один урок.

— Як побажаєш, — кивнув Броган і подивився на герцогиню. — Дорогуша, я тобі цього не наказую. Ти можеш вільно висловлювати свої почуття.

Гальтеро обійняв її за талію, і герцогиня скрикнула.

— Чому б нам з вами не віддалитися в затишний куточок? Те, що станеться з вашим чоловіком, — видовище не для вас.

— Ні! — Закричала вона. — Я замерзну на снігу! Я повинна виконати наказ пана генерала! А на снігу я замерзну!

— О ні, ти не замерзнеш. — Гальтеро поплескав її по дупі. — Сміття під тобою буде досить теплим.

Герцогиня з вереском спробувала вирватися, але Гальтеро тримав її міцно, а для більшої надійності намотав на кулак пасмо її волосся.

— Тільки будь обережний, постарайся не зіпсувати її красу. І не затримуйся. Їй дійсно потрібно виконати мій наказ. Тільки доведеться позбутися зайвих рум'ян, — хмикнувши, додав він. — Втім, якщо вона без цього не може, я дозволю їй намалювати собі сосок замість відсутнього. Коли я покінчу з герцогом, а ти — з герцогинею, Лунетта накладе на неї ще одне закляття. Особливе закляття. Дуже рідкісне і дуже сильне. Лунетта, дивлячись братові в очі, розгладжувала свої «красотулечки». Вона знала, що він має на увазі.

— Тоді мені знадобиться якась його річ або щось, до чого він торкався.

Броган поплескав себе по кишені.

— Він зволив подарувати нам монетку.

— Годиться, — кивнула Лунетта.

Гальтеро уволок в пітьму верещачу і розмахуючу руками герцогиню.

Броган повернувся і помахав кинджалом перед обличчям кельтонца.

— Ну а тепер, герцог Лумхольц, перейдемо до вашої ролі в моєму плані.

Річард накапав на складений лист трохи червоного сургучу. Гратч з цікавістю дивився йому через плече. Швидко відставивши свічку і відклавши сургучну паличку, Річард вийняв з піхов меч і притиснув руків'я до сургуча так, щоб на ньому відбилося вигравіруване на рукояті слово «Істина». Результат його цілком задовольнив. Тепер Келен з Зеддом будуть точно знати, що лист від нього.

Іган з Докасом сиділи по краях довгого різьбленого стола і оглядали порожній зал так, наче ціла армія готувалася штурмувати подіум. Вони б, зрозуміло, ні за що не дозволили собі сісти, але Річард змусив їх це зробити, розуміючи, що вони теж втомилися. Охоронці заперечували, запевняючи, що стоячи якнайшвидше відбити напад. На це Річард зауважив, що тисяча солдатів, що несуть охорону по ту сторону дверей, у разі атаки піднімуть достатньо шуму, який Іган і Докасом в сидячому положенні теж почують. Їм цілком вистачить часу, щоб схопитися і вихопити мечі. Зрештою він їх переконав, і охоронці з великим небажанням сіли.

Кара з Раїною нудьгували. Річард запропонував їм теж сісти, але Морд-Сіт лише зарозуміло пхикнули, заявивши, що вони витриваліші Докаса з Іганом і тому будуть стояти, Річард був якраз на середині листа, тому не став з ними сперечатися.

Він лише обмежився зауваженням, що, оскільки вони виглядають втомленими і повільними, його наказ — залишитися стояти, щоб вони встигли прийти йому на допомогу в разі нападу. І ось тепер, стоячи біля дверей, Кара з Раїной кидали на нього люті погляди. Але від Річарда не сховалися посмішки, якими вони обмінялися, явно задоволені тим, що зуміли втягти його в свою гру.

Даркен Рал ясно окреслював перед Морд-Сіт межу: він — господар, вони рабині. Тепер, можливо, ними керувало неусвідомлене бажання з'ясувати межі, які встановить для них новий Магістр. А може бути, думав Річард, вони просто радіють тому, що вперше в житті можуть вести себе вільно і розважатися так, як їм подобається.

Втім, Річард не виключав можливості, що за допомогою цих «ігор» вони намагаються з'ясувати, чи не божевільний він. У цьому сенсі глузування і гумор — найкраща перевірка, і Морд-Сід, звичайно ж, це добре розуміли.

Річард сподівався, що Гратч не так втомився, як інші. Гар приєднався до нього лише вранці, тому Річард не знав, чи вдалось йому як слід поспати. Але зелені очі Гратча сяяли ясним вогнем. З іншого боку, гари полюють в основному ночами, і, можливо, саме від цього він виглядає таким бадьорим. Але, як би там не було, зараз Річард міг розраховувати тільки на Гратча.

Річард погладив волохату лапу.

— Йдемо зі мною, Гратч.

Гар піднявся, розправив, потім знову склав крила і рушив слідом за Річардом до сходів, що ведуть на балкон. Охоронці та Морд-Сіт відразу ж стрепенулися. Річард жестом наказав їм залишатися на місцях. Іган з Докасом послухалися. Морд-Сіт, зрозуміло, ні і пішли за ним, хоча і на чималій відстані.

Два світильники ледь освітлювали сходинки. Сходи виходили на широкий балкон, обгороджений поручнями з червоного дерева і обмежений нижньою частиною купола. По всьому куполу уздовж балкона йшли круглі вікна в половину людського зросту. Річард глянув у вікно і скривився.

Заметіль. Як недоречно!

Кожне вікно було закрито на важку бронзову клямку. Річард посмикав одну і з'ясував, що вона легко відкривається.

Він повернувся до гара:

— Гратч, вислухай мене уважно. Це дуже важливо.

Гратч зосереджено кивнув. З верхніх щаблів сходів Морд-Сіт мовчки спостерігали за подіями.

Річард погладив пасмо довгого волосся, що висіло разом із зубом дракона на шкіряній мотузці у гара на шиї.

— Це волосся Келен. — Гратч кивнув на знак того, що пам'ятає. — Гратч, їй загрожує небезпека. — Гар нахмурився. — Ми з тобою — єдині, хто може бачити мрісвізів.

Гратч, загарчав, прикривши розчепіреними кігтями очі — так він позначав мрісвізів.

Річард кивнув:

— Правильно. Гратч, вона їх бачити не може. Якщо вони нападуть на неї, вона їх не побачить. Вони вб'ють її.

В горлі гара заклекотіло гарчання. Взявши в лапу локон, Гратч постукав себе по могутніх грудях.

Річард не зміг втриматися від сміху, в черговий раз здивувавшись здібності гара розуміти, що від нього хочуть.

— Ти читаєш мої думки, Гратч. Я б сам до неї поїхав, але шлях займе багато часу, а вона може виявитися в небезпеці вже зараз. Ти великий, але все ж мене нести не можеш. Єдине, що нам залишається, — це відправити тебе на її захист.

Гратч з натхненням закивав, оголивши в усмішці блискучі ікла.

Немов раптово зрозумівши все до кінця, він стиснув Річарда в обіймах.

— Грааатч люююб Рааач-ааарг! Річард поплескав гара по спині.

— І я люблю тебе, Гратч.

Якось він прогнав Гратча, щоб врятувати йому життя, але Гратч тоді цього не зрозумів. Річард пообіцяв йому, що більше ніколи цього не зробить.

Він міцно обійняв гара, потім легенько відштовхнув від себе.

— Слухай мене, Гратч. — Блискучі смарагдові очі наповнилися сльозами. Гратч, Келен любить тебе так само сильно, як я. Вона, як і я, хоче, щоб ти залишався з нами. Я теж хочу, щоб ми були всі разом. Я залишуся чекати тут, а ти будеш оберігати її і приведеш сюди. — Посміхнувшись, він погладив гара по голові. — І тоді ми троє знову будемо разом.

Гар недовірливо нахмурився.

— А коли ми будемо разом, у тебе з'явиться не один друг, а два. І мій дідусь, Зедд, теж буде з нами. Йому сподобається твоє товариство. І тобі він теж сподобається. — Гратч проявив деяку зацікавленість. — У тебе буде багато друзів, з ким можна поборотися.

Гар моментально вирішив затіяти метушню, але Річард втримав його на відстані витягнутої руки. Після полювання Гратч найбільше любив поборотися.