— Гратч, у тебе з'явилася кохана? Як у мене Келен?

Гратч розплився в усмішці і постукав себе в груди обома лапами.

— І ти хочеш жити з іншими гарами? — Гратч знехотя кивнув. Його усмішка злегка зів'яла. Річард змусив себе посміхнутися якомога сердечніше.

— По-моєму, це просто чудово, друже! Ти заслужив щастя жити зі своєю коханою і з новими друзями. Але ти все-таки прилітай до нас у гості. Ми будемо раді бачити тебе і твою подругу в будь-який час. Та й взагалі всіх вас! Вам тут завжди будуть раді.

Гратч знову почав усміхатися.

— Гратч, чи не міг би ти зробити для мене ще одну річ? Будь ласка. Це дуже важливо. Чи не міг би ти попросити їх більше не їсти людей? Ми не станемо полювати на гарів, а ви не будете їсти людей. Добре?

Гратч повернувся до своїх і заговорив дивною гортанною мовою. Вони забурчали у відповідь, і зав'язалася свого роду дискусія. Гарчання Гратча стало трохи голосніше, і він ударив себе в груди. Нарешті згода була досягнута. Гратч повернувся до Річарда і кивнув.

Келен знову обняла волохатого звіра.

— Будь обережний, Гратч, і прилітай до нас частіше. Я в тебе у вічному боргу.

І я люблю тебе. Ми обидва тебе любимо.

Наостанок Гратч ще раз обняв Річарда. Гари злетіли і розчинилися в нічному небі.

Річард стояв разом з Келен, оточений своїми охоронцями, своєю армією і тілами полеглих.

Річард прокинувся миттєво. Келен, згорнувшись калачиком, спала, притулившись до нього спиною. Рана в плечі, нанесена королевою мрісвізов, боліла жахливо. Армійський хірург перев'язав її, і Річард, абсолютно змучений, впав на ліжко, навіть не спромігшись зняти чоботи. Біль у стегні говорила про те, що Меч Істини він теж не зняв і зараз лежить на ньому.

Келен потягнулася, і Річард відчув прилив радості. Але тут же він згадав про тисячі загиблих. Загиблих з його вини. І радість пропала.

— Доброго ранку, Магістр Рал! — Пролунав зверху радісний голос Кари.

Насупившись, він буркнув вітання. Келен відкрила очі і моргнула від того, що сонячне проміння вже било в вікно.

— Це набагато зручніше робити без одягу, — помахала над ними рукою Кара.

Річард нахмурився ще сильніше.

— Що?.. — Голос його нагадував вороняче каркання.

Кара, здавалося, була здивована.

— О духи! — Вона вперлася руки в боки. — Я думала, що хоч це-то вам повинно бути відомо!

— Кара, що ти тут робиш?

— Вас хоче бачити Докас, але боїться зайти, так що довелося мені. Для такого здорованя він іноді на рідкість сором'язливий.

— Йому варто було б дати тобі урок-другий. — Річард сів і негайно скривився. — І що йому потрібно?

— Він знайшов труп.

Келен сіла і потерла очі.

— Ось це вже зовсім не дивно! — Кара посміхнулася, але швидко заховала посмішку, зауваживши, що Річард її побачив.

— Він знайшов труп на дні прірви біля підніжжя замку.

Річард скинув ноги з ліжка.

— Так що ж ти відразу не сказала?! Він вилетів в коридор, де чекав Докас.

Келен помчала за ним.

— Ти його знайшов? Ти знайшов труп старого?

— Ні, Магістр Рал. Труп належить жінці.

— Жінці?! Який ще жінці?!

— Ну, він не в дуже-то хорошому стані, адже минуло багато часу. Але я впізнав щербатий рот і рване покривало. Це та стара, Вальдор. Та сама, що продавала медові пряники.

Річард потер ниюче плече.

— Вальдор. Дивно… А дівчинка, як там її?..

— Холлі. Ніяких слідів. Більше ми нікого не знайшли, але зона пошуків не дуже велика, та й звірі могли… Одним словом, ми можемо нічого і не знайти.

Річард тільки кивнув, не знаходячи слів. У нього було таке відчуття, що його оточує пелена смерті.

— Скоро розпалять похоронні вогнища, — співчутливо промовила Кара. — Ви підете?

— Зрозуміло! — Він різко змінив інтонацію, відчувши на плечі заспокійливу долоню Кален. — Я зобов'язаний там бути. Вони загинули з моєї вини.

— Вони загинули з вини Захисників пастви! — Насупилася Кара. — І Імперського Ордену.

— Ми знаємо, Кара, — м'яко сказала Келен. — Ми прийдемо, як тільки я зміню пов'язку у нього на плечі і ми трохи відмиємося.

Похоронні вогнища горіли кілька діб. Загинуло двадцять сім тисяч чоловік. Річарду здавалося, ніби ці вогнища забирають з собою і його душу разом з душами полеглих. Він виголошував разом з усіма положені слова і стояв по ночах в почесній варті, поки все не закінчилося.

«Від вогнів цього багаття до світла. Спокійної подорожі в світ духів.»

З плечем у Річарда стало гірше, воно опухло, почервоніло і здорово боліло.

І настрій у нього був до пари.

Він бродив коридорами, зрідка поглядаючи у вікна, і майже ні з ким не розмовляв. Келен трималася поруч, намагаючись втішити його своєю присутністю, і не дошкуляла його розмовами, якщо він не починав розмову сам. Річард ніяк не міг викинути з пам'яті гори трупів. Його постійно переслідували слова пророцтва, в якому його називали «Несучий смерть».

В один прекрасний день, коли плече почало заживати, він сидів за столом, втупившись в нікуди. Раптово в кімнату увірвалося світло. Річард підняв очі.

Виявляється, увійшла Келен, а він навіть і не помітив… Вона відвела фіранки, впустивши в кімнату сонячні промені.

— Річард, ти починаєш мене турбувати.

— Знаю, але я ніяк не можу змусити себе це забути.

— Мантія владики завжди важка, Річард, але ти не повинен дозволити їй розчавити себе.

— Легко тобі говорити! Стільки людей загинули через мене!

Келен, сівши на край столу, підняла йому пальцем підборіддя.

— Ти справді так вважаєш, Річард? Чи тобі просто їх шкода?

— Келен, я був круглим дурнем. Я просто діяв. Якби я попрацював мізками, можливо, ці люди залишилися б живі.

— Ти діяв інстинктивно. Ти ж сам казав, що саме так працює чарівний дар. Іноді, у всякому разі.

— Але я…

— Давай зіграємо в гру «що, якщо…». Що, якби ти вчинив інакше, так, як ти зараз вважаєш було б правильно?

— Ну, тоді ці люди не загинули б.

— Невже? Ти граєш не по правилах гри «що, якщо…». Подумай як слід, Річард. Що, якби ти не послідував своєму інстинкту і не пішов до Сильфіди? Яким був би результат?

— Ну, давай подивимося… — Він погладив її по нозі. — Не знаю, але напевно все було б по-іншому.

— Так, по-іншому. Ти був би тут, коли б почалася атака. Ти почав би боротися з мрісвізами з самого ранку, а не в кінці дня. І тебе би вбили задовго до появи гарів, що прилетіли під вечір. Ти б загинув. І ці люди втратили б свого Магістра Рала.

Річард схилив голову набік.

— У твоїх словах є резон. — Він подумав. — І якщо б я не перемістився в Старий світ, Джеган захопив би Палац пророків. Він заволодів би пророцтвами. — Піднявшись, Річард підійшов до вікна, за яким радісно грав теплий весняний день. — І всі виявилися би беззахисними перед Соноходцем, якби я загинув.

— Ти дозволив почуттям заглушити голос розуму. Річард підійшов до неї, взяв її руки в свої і тільки зараз по-справжньому побачив, що вона буквально сяє.

— Третє Правило Чарівника: пристрасть править розумом. Коло попереджав, що воно дуже підступне. Я порушив його, вважаючи, що вже порушив третє правило раніше.

Келен обняла його.

— Ну, тепер тобі легше?

Поклавши руки їй на талію, він вперше за багато днів посміхнувся.

— Ти допомогла мені розібратися. Зедд часто так робив. Мабуть, мені варто і надалі розраховувати на твою допомогу.

Вона притулилася до нього всім тілом.

— Та вже, будь люб'язний!

Річард торкнувся губами її губ і вже зібрався було поцілувати, як в кімнату увійшли три Морд-Сіт. Келен притулилася щокою до щоки Річарда.

— Вони коли-небудь стукають?

— Рідко, — шепнув Річард. — Їм подобається дражнити мене. Це їх улюблена розвага. Ніколи їм не приїдається.

Кара встала перед ними, переводячи погляд з Річарда на Келен і знову на Річарда.