Тобіас скрипнув зубами.

— Якщо не припиниш чесатися, я зв'яжу тобі руки за спиною.

Лунетта перестала шкребти себе і, ахнувши, зупинилася. Подивившись вгору, Тобіас і Гальтеро побачили з кожного боку алеї насаджені на палі голови.

Підійшовши ближче, Броган зрозумів, що це не люди, а якісь жахливі створіння, які міг створити тільки Володар. Навіть на морозі сморід від трупів був такий, що він затримав подих, боячись отруїтися.

На одні кілки були насаджені лише голови, на інші — цілі або розрубані на частини тіла. Все говорило про те, що ці істоти були вбиті в жорстокій сутичці. Кілька тварюк були буквально посічені, і їх замерзлі нутрощі звисали з того, що від них залишилося.

Це було все одно що йти повз монумент злу, крізь врата Підземного світу.

Гості чим попало прикривали носи. Кілька ошатних дам знепритомніли.

Їх кавалери кинулися на допомогу і почали обмахувати їх носовими хустками і обтирати їм лиця снігом. Частина запрошених застигла в подиві, а деяких пробрало таке тремтіння, що Тобіас чув, як стукають у них зуби. Коли огидне видовище і мерзенний сморід залишалися позаду, гості вже були на межі паніки. Тобіас, який не раз стикався зі злом, дивився на цих ніженок з відразою.

Один з дипломатів приголомшено запитав, що це було; д'харіанський солдат пояснив, що ці тварюки напали на місто і Магістр Рал їх перебив. Настрій гостей помітно покращився. Піднімаючись сходами до головного входу, вони захоплено говорили про те, яка для них велика честь познайомитися з такою видатним людиною, як Магістр Рал, владика Д'Хари. Нервовий сміх далеко розносився в холодному повітрі.

Гальтеро нахилився до Брогана:

— Вранці, до того, як д'харіанці почали виспівувати, вони були досить балакучими і попередили мене, щоб я був обережний, тому що на них напали невидимі тварюки і багатьох убили, в тому числі і просто перехожих.

Тобіас пригадав, що стара також згадувала про мерзенних бестій, які виникали нізвідки і вбивали всіх на своєму шляху. Лунетта підтвердила, що стара каже правду. Мабуть, це вони й були — тільки як вони називаються, Броган забув.

— Дуже вдало, що Магістр Рал прибув саме вчасно, щоб врятувати місто.

— Мрісвізи, — раптом промовила Лунетта.

— Що?

— Стара сказала, що ці тварюки бути мрісвізи.

— Так, здається, ти права, — кивнув Тобіас. — Мрісвізи.

Біля входу до палацу височіли біломармурові колони з золоченими капітелями. По обидві сторони від дверей і вздовж колон стояли солдати. Тобіас Брогану здалося, що його втягує в черево зла. Запрошеним слід було б боятися зараз, вступаючи в живу обитель єресі, а не тоді, перед злом, яке було переможене.

Після довгої подорожі по залах і коридорах, облицьованих такою кількістю граніту і мармуру, що вистачило б на цілу гору, гості, пройшовши через двері червоного дерева, опинилися у величезній залі з куполоподібною стелею. З фресок, якими він був розписаний, на увійшлих дивилися чоловіки і жінки. Через вікна біля основи купола струменіло м'яке світло, і за ними виднілося затягнуте хмарами темніюче небо. На іншому кінці залу за великим різьбленим столом на півкруглому подіумі стояли порожні стільці.

Арочні двері вели на сходи, а ті, в свою чергу, — на балкони з полірованими перилами червоного дерева. На балконах товпився народ — не виряджені аристократи, як внизу, а звичайний робочий люд. Високопоставлені гості, помітивши їх, почали кидати наверх незадоволені погляди, і люди на балконах відступили в тінь, щоб не нажити собі неприємностей, якщо їх хтось впізнає. Звичай вимагав, щоб велика людина в першу чергу постала перед знаттю і лише потім явила себе простолюдинам.

Підкреслено не помічаючи городян на балконах, гості почали розбрідатися по залу, намагаючись триматися подалі від двох Захисників пастви, хоча і робили вигляд, що так виходить випадково. Неголосно перемовляючись, всі чекали появи господаря. У своїх розкішних шатах гості скидалися на частину прикрас залу.

Ніхто не дивувався уголос пишнотою оздоблення Палацу сповідниць, і Тобіас припустив, що більшість запрошених і раніше були тут частими гостями.

Броган ніколи не бував в Ейдіндрілі, але лизоблюдів і підлабузників міг впізнати з першого погляду. При дворі його короля їх було більш ніж достатньо.

Лунетта трималася ближче до брата. Вона майже не дивилася по сторонах і не помічала глузливих поглядів гостей. Втім, ті поступово перестали звертати увагу на жінку, що стояла між двома Захисниками пастви в яскраво-червоних плащах.

Запрошені були більше захоплені бесідою один з одним і обговоренням майбутньої зустрічі з Магістром Ралом, ніж цим опудалом в обносках. Гальтеро обвів зал уважним поглядом, але його цікавила зовсім не розкіш оздоблення. Він оцінював обстановку з тактичної точки зору: де стоять вартові, як розташовані виходи і що робити, якщо раптом виникне небезпека. Мечі, які висіли на поясі у нього і Брогана, не були прикрасою.

Незважаючи на огиду, Тобіас був заворожений і майже захоплений цим місцем. Звідси Матері-сповідниці і чарівники управляли Серединними Землями, тут протягом кількох тисячоліть Рада підтримувала єдність країни, плекаючи і вирощуючи магію. Саме з цього місця тяглися по всьому світу щупальця Володаря.

Тепер єдність дала тріщину. Магія втратила свою владу над людьми і залишилася без захисту. Її час минув. Серединним Землям прийшов кінець. Скоро палац заповниться червоними плащами, і тільки Захисники пастви будуть сидіти на троні. Тобіас посміхнувся. Події невблаганно рухалися до кінця, який легко було передбачити.

До них підійшли чоловік і жінка. Дама, з розкішним чорним волоссям і величезною кількістю фарби на блідому обличчі, звернулася до Брогана:

— Ви тільки уявіть, нас сюди запросили і не запропонували жодних частувань!

В очікуванні зустрічної репліки вона грала атласною стрічкою на поясі свого жовтого плаття, але, оскільки Броган промовчав, заговорила знову:

— Вам не здається, що це дуже вульгарно — не запропонувати навіть келих вина? Сподіваюся, він не розраховує, що наступного разу ми відповімо на його запрошення, після того, як він повівся настільки образливо!

— Ви знайомі з Магістром Ралом? — Запитав Тобіас, заклавши руки за спину.

— Можливо, я зустрічала його раніше, — не пам'ятаю. — Блиснувши чудовими перснями, дама змахнула з оголеного плеча неіснуючу порошинку. — Мене так часто запрошують сюди, до палацу, що мені важко запам'ятати всіх, з ким мене знайомлять. Зрештою, герцог Лумхольц і я скоро самі будемо правити країною, оскільки принц Фірен убитий.

Вона грайливо надула червоні губки.

— Зате я абсолютно впевнена, що ніколи не зустрічала тут Захисників пастви. Рада вважала, що вони занадто часто втручаються куди їх не просять. Не те щоб я була з цим згодна, смію зауважити, — але вона заборонила їм займатися своїми… справами за межами власної країни. Втім, зараз ми, схоже, залишилися без Ради. Як жахливо, що радників вбили прямо ось тут, коли вони обговорювали майбутнє Серединних Земель. Але що привело сюди вас, пане?

Через її плече Тобіас побачив, що солдати закривають двері. Погладжуючи вуса, він в очікуванні подивився на підвищення, де зазвичай засідала Рада.

— Мене, як і вас, «запросили». — Герцогиня Лумхольц теж подивилася на подіум.

— Я чула, що Захисники пастви користуються великою повагою в Імперському Ордені.

Її супутник, владного вигляду чоловік в розшитому золотом убранні, прислухався до бесіди, старанно роблячи вигляд, що його увага зосереджена на чомусь іншому. По темному волоссі і густих бровах Тобіас вже зрозумів, що він уродженець Кельтона. Кельтонці дуже швидко об'єдналися з Орденом. Вони ретельно оберігали свій власний високий статус, але їм було добре відомо, що в Ордені прислухаються до думки Захисників пастви.

— Я здивований, пані, що ви здатні взагалі щось чути — так багато ви говорите.

Лице герцогині стало таким же червоним, як її губи. Від очікуваної обуреної одповіді Брогана позбавило раптове пожвавлення в натовпі. Він був недостатньо високий, щоб бачити хоч щось поверх голів, тому терпляче чекав, розуміючи, що Магістр Рал напевно підніметься на подіум. Тому Броган завбачливо зайняв вигідну позицію: досить близько, щоб добре бачити, і достатньо далеко, щоб самому не кидатися в очі. На відміну від інших гостей він віддавав собі звіт в тому, що це аж ніяк не світський прийом.