З'явилися нові вороги і нові друзі. Незнайома дівчина підхопила ту ниточку, яку впустив Лайн-Еу. Щасти тобі!..

Лють розросталась, тоскнота минала. Небезпека не лякала Айта, навпаки, мобілізувала, надавала йому рішучості. Боротьба вступила в гостру фазу. Ну що ж, хай буде так.

Айт поніс Кейз-Олу перший сніданок. Трильйонер глянув на нього якось чудно — недовірливо й запитливо. Він ніби порівнював, зважував і не міг дійти певного висновку.

Айт витримав цей пронизливий погляд. Як і личило Псойсові, дужче зсутулився, тривожно заморгав повіками.

— Хто? — Кейз-Ол дістав з шухляди і поклав на стіл записку, в якій Айт одразу ж упізнав свого листа до Мей.

— Я…

— Чому?

— Він помирав і просив передати.

— Що ще доручив тобі зробити отой… — Кейз-Ол з підкресленою байдужістю зазирнув до записки, — отой, як його…

— Нічого.

— Гм… Дивно. А міс Мей скаржиться, що ти вже тричі в'язнув до неї з розповіддю про її колишнього коханця Айта.

Це була правда. І найстрашніше полягало в тому, що зрадницею стала сама Мей. Маючи доступ до всіх звукозаписувальних злагод, Айт після кожної розмови перевіряв усі прилади і знав, що підслухування неможливе.

— Він закляв мене моїм життям розповісти міс усе.

— Гм… Не впізнаю тебе, не впізнаю… — Кейз-Ол хитнув головою, задумливо почухав підборіддя, витяг і поклав на стіл круглу металеву коробочку. — А це?

Коли б не попередження незнайомої «Матері», Айт, мабуть, не втримався б в оцю мить. Перед ним лежала котушка з магнітофонним записом Наради. Братство не тільки відцуралось свого агента, а й зрадило його!

І все ж в Айта вистачило сили волі зіграти найщиріше здивування. Щодо першого, мовляв, винний — каюсь. А оцієї котушки — і в очі не бачив!

— Падлюки! — Кейз-Ол, вже не стримуючи себе, шпурнув коробочку геть і взяв Айта за комір. — Ти, старий дурень, став сліпим, глухим… і доброчесним, як п'яний піп! Свайн був не один. Спільники лишилися! Чуєш? Знайти!

— Знайду… знайду… — злякано хитав головою Айт, а сам мало не реготав: аякже, діждешся!.. — Так, значить, це Свайн утнув таку штуку! Ну, подумайте ж, який мерзотник!

Щасливий збіг обставин допоміг Айтові уникнути провалу. Може, Братство не повідомило про хірургічний експеримент професора Лайн-Еу і не назвало свого агента на ім'я, а може, Кейз-Ол не повірив версії, схожій на байку, — в усякому разі, провина лягла на забитого Свайна. Але Айт уже добре знав Кейз-Ола: неясна підозра мучитиме його доти, доки не будуть розплутані всі ниточки.

І справді, Кейз-Ол їв неуважно. Потім і зовсім одсунув майже повну тарілку.

— А чому Свайн не спробував мене вбити, коли ти був у лікарні?

Айт винувато хитнув головою: звідки ж, мовляв, мені знати, ясновельможний?

— Так, він міг спробувати. Але не зробив цього. Чому? Їм потрібен був ти, бо… Гм, заповіт у малахітовому сейфі… Цифровий замок, секрет якого відомий тільки тобі… — Кейз-Ол здивовано підвів брови, а потім примружив очі. Голос його пролунав вкрадливо. — Гадаю, ти не забув того числа, яке треба набрати на дисках? То принеси мені засургучований пакет. Нашого з тобою нащадка вже немає! Отже, знищимо й заповіт, так? Адже вмирати зарано!

В Айта похололо в грудях. Він підійшов до врізаного в стіну велетенського сейфа, на дверях якого біліли коліщатка з цифрами. Їх можна крутити як завгодно, але з мільйона мільйонів комбінацій тільки одне число ввімкне всі контакти одночасно і електромотори відтягнуть засувки з вольфрамової сталі. Шукати це число наосліп — марна річ. Цілого життя людини не вистачить, щоб перебрати всі можливі комбінації з шістнадцяти цифр. Посилатися на послаблення пам'яті після операції не можна: якщо Псойс це число знав, то забути його він міг би тільки тоді, коли б зовсім утратив розум. Якщо знав… А може, це завдання — провокаційне?

Протягом частки секунди доводилось вирішити, як поводитись.

— Слухаюсь, ясновельможний… — Айт відчув, що першу частину завдання розв'язано правильно, але це зовсім не полегшувало справи. І невідомо, як Айтові вдалося б викрутитись, коли б не пролунав уже знайомий мелодійний голос та не спалахнуло на телевізійному екрані зображення Мей.

— Йди… — незадоволено пробурчав Кейз-Ол. — Потім.

Понуривши голову, Айт вийшов. Він злостився, ревнував і зловтішався водночас, почуваючи себе незрівнянно вищим за Кейз-Ола. На мить закортіло припинити всю цю комедію. Але він вчасно стримався: не варто, рано. Зараз випала досить тривала передишка, бо через п'ять хвилин у містера почнеться нарада директорів компаній. Може, за цей час вдасться щось вигадати. А поки що треба приготуватися до найгіршого.

Айт дочекався, поки містер Кейз-Ол в супроводі комерційного радника зайшов у Залу Рожевих Мрій, і швидко попрямував до покоїв Мей.

Цариця краси свіжа, рум'яна після ванни, наспівуючи пісеньку, крутилась біля дзеркала. На Айта вона глянула здивовано.

— О, Псойс!.. Чому так рано?

Айт закляк на порозі. Він ніколи ще не бачив Мей такою красивою…

— Не рано, Мей… Пізніше буде пізно, — зовсім несподівано вирвалися слова.

— Що?! — Мей примружила повіки, посміхнулась презирливо. — Ти збожеволів!

— Ні, міс! — твердо відповів Айт. — Просто я хотів би сказати вам кілька слів, які можуть коштувати мені життя.

— Ну, що ж, сідай, Псойс! Я цікава, як усі жінки, і коли ти справді розповіси щось незвичайне, я подарую тобі твоє нахабство.

Вона вмостилася на канапі, підклавши кулачок під щоку. Знайома, люба поза! Саме так Мей сиділа, слухаючи розповідь про майбутні мандрівки в далекі зоряні світи, про нові незвичайні машини. Рідна, коли б ти знала, хто стоїть перед тобою!

— Міс, скажіть… скажіть, навіщо ви віддали листа ясновельможному?

— Оце й усе? — Мей підвелась і махнула рукою. — Йди.

— Ні, міс, це не все. Ту записку ви повинні були зберегти навіки, бо вона — остання. Інженер Айт помер на моїх очах.

Він промовив це і в ту ж мить мало не зойкнув: навіщо? Навіщо вирвалися дурні слова?! Мей досі жила пам'яттю про Айта. Кохання допомагало їй жити. Зруйнувати ілюзію було надто жорстоко, і він це зробив.

— Який ти мерзотник, Псойс… — Мей тріпнула головою і простягла руку до кнопки дзвоника. — Мені це набридло… Від сьогодні я не хочу тебе бачити.

— Постривайте, міс, постривайте! — Айт злякався, що Мей зараз піде, не вислухає до кінця. — Я говорю правду. Я говорю від імені Айта. Пам'ятаєте подорож до Синього водоспаду?.. Новорічна весняна ніч… Галявина, вкрита мохом… І ви сказали: «Люблю весну, люблю життя, люблю тебе…»

Він говорив і бачив: очі Мей розширюються, в них загоряється справжній страх. Вона схопилася рукою за горло, немов бажаючи втримати крик, що рвався з грудей.

— Ти — не Псойс… Ти… ти… — якась неймовірна, жахлива гадка пронизала її мозок, примусила здригнутись. — Говоріть… говоріть усе… Ви його закатували?

Воля Мей була зламана: дівчина не витримала і зрадила себе.

Туга, біль, сором сповнювали Айта. Але доводилося знову брехати, щоб пом'якшити вже висловлену раніше напівбрехню.

— Міс, я сказав вам неправду, бо така була його воля. Насправді він не загинув… Але він тяжко скалічений. Йому обпалило обличчя.

Вона вже трохи оволоділа собою. Стиснула руками скроні, поправила зачіску. Сказала сухо, вороже:

— Це — шантаж. Проте хай з вами розмовляє сам ясновельможний. На щастя, зафіксовано ваш кожен рух, кожен звук.

— Зафіксовано?.. — Айт нахмурився і таким неповторним айтівським жестом торкнувся пальцями чола, що Мей аж здригнулась. Але він цього не помітив. — Зафіксовано… Міс, я вимкнув усі мікрофони й телепередавачі. Однак заклинаю вас, не говоріть Кейз-Олу ні слова. На доказ того, що я не ворог вам, вимовлю ще одну фразу: «Я не дозволяю тобі цього, бо ти сама не знаєш, до чого це призведе».

Та Мей вже повністю повернулася до своєї ролі гордовитої коханки Кейз-Ола, яка лише глузливою іронією сяк-так маскує свою зневагу до підлого лакузи.

— І я, як і личить впертій жінці, звичайно, відповіла: «Ні, Айт, дуже, дуже добре знаю!» Адже так, оракуле?