— Моя люба, ви… — Кейз-Ол насупився: поруч Мей сиділа Тессі Торн. — Мей, я запрошував тільки вас!

Цариця краси легко вистрибнула з кабінки, грайливо вклонилась.

— Перепрошую, ясновельможний: сколопендра цього не переказувала… І взагалі, як може місіс Кейз — адже ви так мене назвали? — вирушити на урочисту церемонію без своєї обер-фрейліни?!. Ну, не гнівайтеся, любий! Міс Тессі, вклоніться ясновельможному, бо інакше він позбавить вас права бути присутньою при найзнаменнішій у житті людства події… Просіть уклінно, міс Тессі!

Тессі Торн стояла бліда як смерть. Вона не могла навіть слова вимовити! Тільки п'ять хвилин тому, гарячково орудуючи в нутрощах металевої потвори, щоб замінити загадковий барабан пам'яті, Мей похапцем розповіла, що це за запрошення, і пояснила, як треба діяти. Тессі не встигла ще й оговтатись.

— Ну, ясновельможний, ви вже зглянулися, так? Адже це й справді цікаво: ось навколо такий синій-синій, золотий-золотий ранок… А натиснеш на кнопку — і на планету посуне імла, враз потьмяніє все… Ця мить буде неповторною — хіба не так? Ось тому я й хотіла натиснути на кнопку саме тут, на поверхні Пірейї, а не в гидкій, задушливій Уранії… Ну, де та кнопка, мій любий?

Мей була як п'яна. Її голос вібрував, очі гарячково блищали. Мабуть, ніколи в житті вона не була такою красивою, як зараз. На фоні океану, який при світлі обох Сонць був яскраво-синім, вона стояла золотоголова, в напівпрозорій рожевій сукні нареченої — натхненна й ніжна, справжнє втілення юності.

Кейз-Ол відчув, як по-молодому застукало в нього серце, і пом'якшав. Адже сьогодні Мей стане його дружиною.

— Ну, мій любий, я чекаю…

Повільно, з загадковою посмішкою на вустах, Кейз-Ол витягнув з кишені плескатий пластмасовий апаратик з циферблатами на верхній кришці. В одному вічку виразно проступало 25 годин, а в другому — 00 хвилин.

— Оце й усе?… — розчаровано промовила Мей і позирнула на годинник. — До того ж доведеться чекати аж півгодини. А я ж попередила єпископа Соттау, що…

— Не засмучуйтесь, люба! — турботливо сказав Кейз-Ол. — Якщо вам не терпиться, можете натиснути на оцю ось кнопку хоч зараз. Салют на вашу честь загримить саме тоді, коли Соттау співатиме нам «Хвалу».

— Бр-р-р… Страшно! — Мей боязко простягнула руку, взяла апаратик. — Міс Тессі, подивіться.

Тессі зрозуміла: це — сигнал. Ще кілька секунд — і відбудеться те, заради чого страждала майже два довгих роки Мей, заради чого рискували життям багато, багато інших.

У Тессі напружився кожен м'яз. Перехопило подих. Шалено застукало серце.

— Х-ху, як жарко… Де моя хусточка?

Мей неквапно підняла сумочку, розстебнула її. І в ту ж мить, коли в руках Цариці краси блиснув пістолетик, Тессі Торн з усієї сили вдарила ногою під коліно трильйонера. Одночасно з цим прозвучав різкий голос Мей:

— Руки вгору!

План було здійснено бездоганно. І тільки одного не врахували змовниці: перед ними був не немічний старик, а жилавий тренований спортсмен, людина з міцними м'язами і блискавичними рефлексами. Від несподіваного удару Кейз-Ол упав на коліна, але в наступну мить випростався, різким ударом кулака звалив Тессі Торн і стрибнув до Мей. Дівчина крутнулася вбік, одбігла на крок:

— Стій! Стрілятиму!

Мей хотіла захопити Кейз-Ола живим. І це була її страшна, непоправна помилка. Тільки на якусь частку секунди затрималась вона з пострілом, але за цей час Кейз-Ол встиг схопити її за горло, видер з рук пістолетик і випустив у груди дівчини весь заряд.

Упала дівчина на чорну базальтову скелю. Шарпнулася руками до грудей, намагаючись зірвати з себе легеньку рожеву сукню, на якій біля темних рваних отворів розпливались яскраво-червоні плями. Тессі Торн, яка ледве підвелася після удару, крок за кроком відступала перед Кейз-Олом, який з пістолетом у руках повільно наближався до неї.

Ще один крок, і далі — прірва. Аж ген, глибоко внизу, під кам'яною терасою, видніються гострі, як зуби акули, стрімчаки.

Дівчина зупинилась. Можна було б кинутися на Кейз-Ола, але це означало б неминучу загибель.

— Ну?.. — злісно засміявся Кейз-Ол. — Ставай на коліна, дівчисько, благай про помилування. Я подарую тобі життя… і запроторю до будинку розпусти.

Перед очима Тессі вмить перебіг цілий ряд облич. Виснажена жінка з Комітету Захисту Миру в кафе «Розбите серце». Батько і татусь Кольрідж в лабораторії. Люстіг і Ейр Літтл у затопленому Сан-Клеї. Професор Лайн-Еу — такий, яким вона бачила його востаннє. І над усім — очі Айта, очі коханого.

Пам'ять живих і мертвих не дозволяла їй піти на ганьбу навіть в ім'я порятунку, бодай з метою вихитрувати час.

— Стріляй! — зухвало вигукнула Тессі. — І знай: скільки б ти не натискував на кнопку, твої страшні ракети не зрушать з місця, а тебе все одно повісять. Стріляй!

— Чудово! — вигукнув Кейз-Ол. — Люблю відвертість. Доведеться виконати твоє прохання, дівчинко. Але спочатку я тобі дещо покажу… — він поглянув на годинник. — Зараз двадцять чотири години шістдесят сім хвилин. Отже, дві хвилини тому ракети помчали на північ!

За кілька кроків від металевої потвори лежала Мей. Тессі смикнулась до неї, але Кейз-Ол міцно схопив її за лікоть.

— Постривай! Сколопендро, увага!

Тессі не зрозуміла, що сталося в наступну мить. Сколопендра раптом рвучко окрутнулась, і відразу ж по тому пролунав дикий зойк.

Кейз-Ол борсався в обіймах металевих сяжків, які скручували його все міцніше й міцніше.

— Стоп! Стоп! Виконуй мій наказ! — кричав він.

Ні, сколопендра вже не корилася тому, хто прагнув бути її володарем. Та тільки сталося це надто пізно!

Тессі кинулась до Мей. Ридаючи, впала поруч.

Мей повільно розплющила повіки. Промовила ледве чутно:

— Підведи… мені… голову…

Тессі виконала її прохання.

На відстані двох кроків скручений, неспроможний зробити бодай рух, стояв Кейз-Ол. В його очах не було страху, тільки зненависть. Мей ковзнула по ньому поглядом, як по порожньому місці, і задивилася на море.

— Як я втомилась, Тессі, — прошепотіла вона. — Як я страшенно втомилась…

Повільно заплющилися сумні сині очі, поникла золота голова. Тессі притиснула її до грудей у мовчазному розпачі. Вона володіла секретом чудесних препаратів Ц та КМ, які могли не тільки зберегти життя в тілі, а й відновити його, але тут, на цьому безлюдному острові, дівчина була безсилою.

Цариця краси, міс Мей, а насправді Майола вмирала.

Не поблякли Сонця. Не потьмарилося небо. Не пролунав на весь світ урочистий реквієм. Та й справді: в ім'я чого б ото? Загинула одна з найкрасивіших жінок Монії. Але ж на велетенській планеті щосекунди вмирають і народжуються сотні людей, і, може, саме в цю мить з'явилась та, яка стане з часом ще красивішою за Майолу.

Окремі люди в протилежних ворожих таборах — як клітинки в тілах вояків, що стали на двобій. Загибель однієї чи навіть багатьох клітинок — ніщо. Далеко важливіше те, чи на повну потужність та чи злагоджено працюють всі інші. Перемога чи поразка залежить не від одинаків, а від мільйонів, хоч вагу мають і найдрібніше, і найвеличніше.

Дев'ятого дня Другого місяця Шістнадцятого року Атомної ери Пірейї на терези історії було покладено все.

Далеко-далеко від Монії, на крихітному острівці посеред Бурхливого океану, оскаженілий недолюдок натиснув на фатальну кнопку потай від усіх. Він здійснив свій мерзенний задум.

Існувала тільки одна можливість боротись проти балістичних ракет: пустити назустріч їм такі ж ракети-перехоплювачі, щоб ядерні вибухи сталися десь у стратосфері. Коли б це хоч на рік пізніше — може, вдалося б використати новий вид захисту, чудесні випромінювачі резонансних променів. Тоді б водневі бомби просто порозсипалися б на атоми. Коли б навіть на кілька місяців пізніше — ракети-перехоплювачі було б обладнано антиречовинними зарядами. Тоді при зіткненні двох видів матерії стався б ще сильніший вибух, але після нього не лишилося б смертельної для всього живого радіоактивної хмари.