Професор задумливо барабанив пальцями по столу.

— Треба відшукати якнайбільше вразливих місць у цієї машини… Ви сказали вчора: «Крихітка» збожеволіла…» Так от, треба знайти спосіб викликати таке «божевілля» в першої-ліпшої електронно-обчислювальної злагоди з самопрограмуванням.

— Гаразд, професоре. За скільки часу треба виконати завдання?

— Якнайшвидше. Залучіть до роботи весь відділ. Насамперед дослідіть і складіть докладну інструкцію, яким чином найлегше вимкнути атомний реактор і замінити барабани пам'яті іншими.

— Розумію, професоре! — Дейв рвучко підвівся, взяв теку з фотокопіями і попрямував до лабораторії.

Мелодійно дзенькнув будильник. Айт розплющив очі, схопився. Його погляд упав на циферблат автоматичного календаря.

Нуль годин одна хвилина шостого дня Другого місяця Шістнадцятого року. До наміченого Кейз-Олом моменту атаки на Союз Комуністичних Держав лишилося три доби.

Тоскно стиснулося серце. В душу заповзав холодок безнадії, огидне відчуття власного безсилля, неспроможності зупинити оте лихо, що насувається на планету.

Ой, як не вистачає зараз Айтові підтримки й поради спільників, однодумців! Минули ті часи, коли месник-одинак був сам собі вчителем і суддею, звітував тільки перед собою за свої успіхи і вдачі. Нині інженер Айт відчуває себе солдатом переднього краю… але солдатом, який втратив зв'язок з товаришами та командуванням.

Мей уникає Айта. Спроби відновити ті багатозначні бесіди, які давали змогу порозумітися раніше, не мали успіху. Можливо, ця надмірна обережність і була виправдана. Але як передати цілий ряд надзвичайно важливих даних, добутих протягом останніх днів? До Цариці краси тепер не зайдеш: обов'язки камердинера взяла на себе її обер-фрейліна.

— Гм… Обер-фрейліна…

Айт мимоволі пригадує вчорашню розмову Мей з Кейз-Олом за сніданком.

— Ясновельможний, я бачу, період демократії в Уранії скінчився. Ви так налякали наших дурних наймудріших своєю сколопендрою, що вони залюбки погодяться з диктатурою якого завгодно типу, навіть монархією.

— Що ж, — самовдоволено посміхнувся Кейз-Ол. — Не схотіли президента — хай буде монарх.

— А коли так, — підхопила Мей, — то майбутня імператриця повинна мати свій почет. Ясновельможний, ви подбали про моїх фрейлін?

— Ви матимете їх скільки завгодно, але не зараз.

— Ні, зараз! — вередливо заперечила Мей. — Мені дуже не сподобалася Тессі Торн — оте гоноровите дівча, заради якого ви ганяли ракети в Космос.

— Не сподобалася?

— Так. Я хочу мати її за обер-фрейліну.

— Яка ж тут логіка?

— Звичайна жіноча, мій любий. Зустрівши мене в салоні «Монії», вона зиркнула так, що… Ні, я мушу поставити її на місце!

— Я вважав вас за розсудливу жінку, Мей! — засміявся Кейз-Ол.

— А я — дурненька, ясновельможний! Я тільки чомусь запам'ятала, що академік Торн продав свій пацифізм за можливість урятувати дочку. І мені здалося, що обер-фрейліна її величності міс Тессі Торн зможе вблагати свого розумного й чуйного татуся виготувати для захисту Уранії крихітну бомбочку з антиречовини… — Мей хитнула головою і сказала вже іншим тоном: — Ви — хороший дипломат, ясновельможний, проте забуваєте, що літні мужчини здебільшого не продаються. Їх тільки продають дружини, коханки і дочки. Словом, я сама візьмуся за цю справу… Псойс!

— Слухаю, міс…

— Приготуєш покої для міс Тессі поруч моїх. Ви не заперечуєте, ясновельможний?

Кейз-Ол повільно похитав головою. В його очах світилися вогники зацікавленості й захоплення: ні, це дівча таки заслуговує на вензель «Місіс Кейз»! Розуму їй не позичати! А характер!.. О, це буде справжня імператриця!

«З Тессі Торн вийде така обер-фрейліна, як з мене камердинер!» — кепкує у думці з трильйонера Айт.

Він побачив Тессі вчора надвечір. Її великі карі очі глянули на нього так пильно… Ні, Айт не може визначити, що було в тому погляді. Тільки чомусь захотілося скинути з себе машкару старика, випростатися на весь зріст, стати сильним і красивим, вартим уваги й кохання.

Вони стояли поруч, Мей і Тессі, не схожі, навіть протилежні в усьому. Звичайна краса Тессі не витримала б змагання з витонченою, довершеною красою Мей. Але, на противагу спокійній і холодній Мей, Тессі була душевною і ніжною. Вона вмить засліпила, підкорила Айта щирим поглядом великих очей…

— Тобі сподобалась моя обер-фрейліна, Псойс? — почувся насмішкуватий голос Цариці краси.

Айт здригнувся, машинально відповів:

— Так, міс.

Його очі стрілися з очима Мей.

— Сподіваюсь, ви з нею будете друзями…

Ця сценка тривала кілька секунд, а інженер Айт і досі не може заспокоїтись, якась тривога терзає йому душу… Айта дедалі дужче охоплює бажання побачити Тессі, почути її голос, зустрітися з нею поглядом.

Перед його очима перебігають картини минулого. Перша зустріч з Мей. Подорож до Синього водоспаду. Останній поцілунок.

Поблякла гострота тодішніх відчуттів, лишилась тоскна занепокоєність, невиразний смуток… Саме те, що сприймалося тоді як другорядне, тепер набувало характеру головного.

Чи була ж то справжня любов, коли вони з Мей не наважились шукати одне в одному спільників, коли кожен віддавав не всього себе, а тільки частинку? Їх кинула в обійми одне до одного весна. Але вона триває недовго. Облетіли б, обсипалися ніжні пелюстки первоцвіту, і Айт та Мей розійшлися б у різні боки. Для спільного життя замало любити. Треба бути однодумцями.

Тепер старий Псойс усе частіше стоїть перед дзеркалом, пильно й допитливо розглядає своє відображення.

Торжествуй, друже Айт: молодість повертається! Зморшки на обличчі, рожева, блискуча лисина зникли разом з непевністю рухів, тьмяним поглядом, подагричним болем у суглобах. Слово честі, Айт починає сам собі навіть трошки подобатися! Звичайно, цьому худорлявому підстаркуватому чоловікові, який поглядає з дзеркала трохи розгублено, далеко до стрункого красеня Айта. Але й псойсівського в ньому дуже мало. День за днем юний мозок відновлював, перебудовував клітини старечого тіла, повертав до життя амортизовані ендокринні залози, налагоджував взаємодію всіх частин організму. Айтові дедалі важче було вдавати з себе старого.

І це радісне відчуття повернення молодості витісняло з душі Айта неспокій і зневіру. Ні, він не самітний у боротьбі проти Кейз-Ола.

По обіді за наказом трильйонера Айт поїхав до порту Уранії зустрічати дружин та служників наймудріших, яких привезла другим рейсом «Монія». Після закінчення офіційної церемонії Айт затримався на пристані, і тут до нього підійшов огрядний чолов'яга у формі служника короля хімії Хейл-Уфа.

— Як тут чудово!.. — він пильно глянув в очі Айта, зробив ледве помітний знак. Айт здригнувся: то був умовний знак Братства Синів Двох Сонць. Майже машинально він повторив той жест.

— Палите? — братчик подав йому коробку з цигарками.

Мимохіть довелося взяти її, а разом з нею — клаптик паперу з лаконічною фразою: «Виконуй свою справу!»

За кілька довгих місяців перебування в машкарі старого Псойса інженер Айт почав забувати про свою належність до Братства Синів Двох Сонць. Здавалось, і Братство забуло про нього. Але ні, воно тільки не надокучало. «Справа» була аж надто ясна: треба знищити Кейз-Ола, і негайно, бо братчики не подарують зволікання.

Не встиг Айт обміркувати ситуацію, як його викликав Кейз-Ол.

Трильйонер був чимось стурбований і роздратований. Він довго сидів мовчки, задумливо барабанячи пальцями по столу, потім підвів голову.

— Отже, ти вважаєш, що його слід усунути?

Айт добре знав манеру Кейз-Ола міркувати вголос, тому лише кахикнув.

— Звичайно, він знає багато. Надто багато!

Айт догадався, що йдеться про головного інженера Уранії Стун-Айя.

— А ти пам'ятаєш, Псойс, оту ампулку з отрутою, яку дала тобі Кетті?

— Так, ясновельможний.

— Вона й досі лежить у шухляді в моєму кабінеті. Завтра запросиш Стун-Айя на обід до себе. Вип'єте з ним по чарчині доброго вина. Він заслужив такої честі.