Усе сталося так, як і передбачав Люстіг: екскурсантів затримали в Уранії спочатку на день, а потім на два, а пізніше було заявлено, що підводний експрес зазнав пошкоджень, і доки його відремонтують, гості — звісно, якщо бажають — можуть тимчасово попрацювати в лабораторіях. Академікові Торну запропонували переселитися з Містечка науки до центру Уранії, який іншим ученим тільки показали.

Академік гордовито відкинув пропозицію, потай сподіваючись, що Кольрідж і Тессі схвалять його принциповість. А через годину, після розмови з дочкою, винувато сказав головному адміністраторові, що погоджується. Тессі трохи навчилася розбиратись у політиці, яка здавалася їй мудрішою за шахову гру. Принциповість, любий академіку, дуже потрібна штука, але зараз далеко потрібніший доступ до машин і джерел енергії та можливість вільно їздити з центру Уранії до Містечка науки!

За далекоглядність у цьому питанні Тессі Торн дістала подяку від Люстіга. Але коли він сказав, що їй доведеться стати фрейліною нареченої Кейз-Ола, міс Мей, дівчина страшенно обурилась.

— Фрейліною?! Нізащо в світі! Ти бачив її, оту міс Мей? Коли я зустріла ту розпусну жінку в салоні «Монії», вона глянула на мене так, ніби я не людина…

— Ні, Тессі. Ти не знаєш її. Виконуй накази міс Мей, нічого не розпитуючи. Так само можеш звірятись і на камердинера Кейз-Ола — Псойса.

— Цього я знаю.

— Звідки? — здивувався Люстіг.

— Я познайомилася з Псойсом півроку тому. Його оперував професор Лайн-Еу.

— Гм, цікаво… Ну, гаразд. Тоді ще одне: в Уранії скрізь встановлено апаратуру для підслухування. Таких місць, як оце, де можна вільно розмовляти, дуже мало. Твоя запальність може зрадити тебе. Отже, тримайся, навіть коли трапиться щось надзвичайно страшне.

— Я триматимусь, Люстіг.

— Ну, щасти тобі!

Наступного дня Тессі Торн уже була «обер-фрейліною».

Мей поставилася до неї лагідно й турботливо. Тессі намагалась відплатити їй тим же і все-таки не могла бути щирою до кінця. Цариця краси їй не сподобалась.

Тессі нетерпляче ждала зустрічі з Айтом. Вона гнала геть образ немічного старика, якого бачила в клініці професора Лайн-Еу. Молодість повернеться до нього, бо хіба ж не омолоджувались тварини, яким Тессі сама пересаджувала мозок молодших організмів?

Бідна дівчина! Вона заздалегідь приймала коханого таким, яким він буде, і все ж мимоволі здригнулась, коли побачила його вперше.

Вони зустрілися несподівано біля кабінету Кейз-Ола. Звідти вийшов та й закляк на порозі скоцюрблений дід.

Тессі мало не зойкнула. На неї дивилися великі чорні пильні очі. Це були ті самі очі, що причарували її півроку тому, підкорили назавжди.

— Тобі сподобалась моя обер-фрейліна, Псойс? — Очі в Цариці краси гострі, гнівні. А в голосі звучить обурення й тривога. Мей, очевидно, незадоволена, що її обер-фрейліна погано грає свою роль.

— Ходімте, міс Тессі.

Тессі зробила кілька кроків і озирнулась.

Услід їм дивився згорблений старик. На його обличчі застигла скептична посмішка, тьмяний погляд напівзаплющених очей був холодним і байдужим. Але тепер Тессі вже не боялась цього. Вона зрозуміла, що Айт значною мірою інсценує старість.

Це було тільки вчора. А сьогодні Тессі Торн лежить на канапі в своїй спальні, дивиться в куток і нічого не бачить. Її серце й думки лишилися там, у кабінеті Кейз-Ола, звідки обер-фрейліну ввічливо вигнали годину тому.

Як там? Що там відбувається? Може, Айта вже немає? Може, ці два рядки цифр та кілька незрозумілих технічних фраз на клаптику паперу — все, що лишилося від нього?

Дівчину так і пориває кинутися на допомогу. Але вона мусить чекати…

Збігла ще одна година. Ні, Тессі більш не може витримати! Якщо Кейз-Ол забив Айта, то…

І раптом лунає довгожданий голос Мей:

— Міс Тессі, прошу, зайдіть до мене.

Схопилася дівчина. Помчала стрімголов. Зупинилась на порозі, в погляді благання: «Що з ним?»

А Цариця краси спокійнісінька.

— Як огидно, міс Тессі! Отак довіряєш, довіряєш своїм служникам, а вони замість подяки тобі напакостять, та й годі! Ви чули, що втнув отой мерзотник Псойс?

— Так, міс.

— І уявіть собі: не зізнався, а почав викручуватись, брехати. Ясновельможний так розлютився, що мало не застрілив його.

— Ну і що?

Мабуть, інтонація голосу Тессі була зовсім не такою, як треба, бо Мей глянула на неї грізно. Але відповіла все так само байдуже:

— Я порадила зачекати. Мабуть, в нього є спільники, і їх треба викрити. Словом, негідника посадили в одиночку.

— По заслузі, міс!

О, Тессі тепер уже не треба було грати, вона по-справжньому рада: Айт — живий!

«Дякую, дякую, Мей!» — «От бачиш, чого ж було хвилюватись?»

Це німа розмова двох спільниць. Навряд чи її зрозуміє хтось третій. Але ж поглядом не передаси зміст записки Айта.

— Міс, у вас закотився комірець.

— Невже?

— Так, ось тут… — цупкий прямокутничок перейшов з рук у руки.

— Мені взагалі не подобається ця сукня, міс Тессі. Зараз я надіну іншу.

Коли Мей через п'ять хвилин вийшла з гардеробної, Тессі з виразу її обличчя зрозуміла: записка — радісна й важлива.

— Міс Тессі, я забула вам сказати: післязавтра відбудеться наше весілля з містером Кейз-Олом.

— Післязавтра?! Але ж ще нічого не приготовано!

— Все приготовано, моя люба! — загадково посміхнулась Мей. — Погана була б з мене місіс Кейз, коли б я не подбала про все заздалегідь.

Вона підійшла до телевізофону і викликала головного адміністратора.

— Весілля відбудеться післязавтра.

— Зрозуміло, міс.

— Псойс несподівано захворів. Усі його обов'язки я покладаю на тебе.

— Слухаюсь, міс.

— Попередь єпископа Соттау, що вінчання розпочнеться о двадцять п'ятій годині.

— Буде виконано, міс.

— Все інше тобі відомо?

— Так, міс.

— Виконуй! — Мей вимкнула телевізофон, постояла кілька хвилин замислившись, потім сказала: — Весілля відбудеться в призначений час. Тессі, ви коли-небудь уявляли собі, яким буде ваше весілля?

Тессі заперечливо похитала головою.

— А я уявляла… — голос Мей здригнувся. — Я ніколи не мріяла бути дружиною трильйонера. Мої батьки були небагаті. Мені здавалось: зберуться друзі, і ми поїдемо до Синього водоспаду. Ви ніколи не були там?

— Дуже часто бувала, міс! Адже це за дві милі від Лос-Алайна, де я народилась.

— Бували?! — Мей кинулася до Тессі, обняла її. — І ви, може, знаєте оту галявинку, вкриту мохом, біля водоспаду, навпроти острівця?

— О, це моє улюблене місце!

— Міс Тессі, я вас дуже прошу: коли ви одружуватиметесь, влаштуйте весілля саме на тій галявинці… І — в ніч на Новий рік. Не треба ні столів, ні стільців — вас обійматиме м'який квітучий мох. Не запалюйте ліхтарів — вам сяятимуть світляки, мільйони світляків! Хай мовчать музики — вам співатимуть весняні птахи. Це буде ніч кохання, справжня весільна ніч, яку ви запам'ятаєте на все життя, пронесете її крізь усі бурі й негоди…

Мей раптом здригнулась, схаменулась. Її очі, які щойно були мрійними й ніжними, враз набули холодного блиску.

— Пробачте, міс Тессі — замріялась… Таким я уявляла своє весілля два роки тому. А потім зустріла ясновельможного, закохалась в нього…

— А той, перший? — співчутливо запитала Тессі.

— Він — помер, — сухо відповіла Мей. — І вже ніколи не воскресне. А втім, досить лірики… — вона стала знову зосередженою й діловою. — Міс Тессі, прошу, поїдьте до Містечка науки, знайдіть там головного радіотехніка, нагадайте йому ще раз, що весілля відбудеться післязавтра, в призначений час. Не затримуйтесь довго — мені буде нудно без вас.

На прощання вона потиснула дівчині руку.

Під час цього потиску в долоні Тессі опинилася записка. Через півгодини дівчина вже була в Містечку науки. Тессі квапилася: вона догадувалась, що записка мала безпосереднє відношення до Айта. І все ж, коли Тессі вийшла з вокзалу, довелося затриматись. Широким тунелем одна за одною повзли металеві страховиська — сколопендри містера Кейз-Ола, тільки замість пасажирських кабінок у них були броньовані башточки з куцорилими, широкими розтрубами. Двигуни кожної машини працювали майже безшумно, але відлуння концентрувало в собі всі звуки, тому тунелем котився глухий, погрозливий гуркіт, до якого приєднувалось зловісне шипіння гумових траків численних гусениць. Сколопендри сунули з боку підводного порту. Мабуть, їх щойно привезли до Уранії.