Невдалим був і цей маневр: супротивникові пощастило відтіснити полковника Крайна і від Зорі Кейз-Ола і від ракетної злагоди. Невідомий пересувався в міжпланетному просторі, як у власній кімнаті: він сновиґав навколо Крайна, наче оса. Але стріляв він погано, тому Фредді вирішив рискнути — підпустив ворога на ближчу відстань.

Двоє людей у міжпланетному просторі мчали назустріч один одному. Фредді Крайн спокійно й зосереджено цілився.

І раптом йому в очі бризнув яскравий спалах світла: хитрий супротивник увімкнув прожектор скафандра. Полковник мимохіть заплющив очі. І це вирішило його долю.

Просто перед собою Крайн побачив злі, сповнені ненависті очі інженера Проута. Він ще помітив, як до важеля на грудях його скафандра метнулася рука… А потім щось нестерпно пекуче ринуло йому в легені, залило очі, врізалось у вуха. Це тривало якусь частку секунди. А потім настала вічна тиша й спокій.

Фредді Крайн не ворушився. Його скафандр був розкритий, шолом відстебнутий. Не ворушився і Проут. Очі інженера були заплющені, губи зціплені. Та ось вони болісно скривилися. Проут труснув головою, підтягнувся ближче. Руками в грубих пластмасових рукавицях почав обмацувати кишені замерзлого. В лівій верхній знайшов те, що шукав — плескату радіостанцію, по якій передавалися сигнали керування автоматам захисту штучного супутника.

Проут висмикнув радіостанцію. Разом з нею з кишені вилетіла і повільно попливла фотографія Тессі Торн.

Проут взяв портрет, довго дивився на нього.

— Ти запитувала, дівчинко, чи я одружений… Яка ти смішна й мила! Пробач, що я знищив твого нареченого… А втім, який він тобі наречений. Лети у космос, у вічність… — інженер підлетів до ракетної злагоди, прикріпив до неї фотографію і ввімкнув ракетниці. Злагода, набираючи швидкість, помчала вперед і незабаром зникла в темряві.

Проут провів її поглядом і попрямував до Зорі Кейз-Ола.

Зайшовши до рубки керування, він сів до стола, витяг аркуш паперу, написав: «Прощайте всі — знайомі й незнайомі…» Замислився. Потім зіжмакав аркушик: кому й навіщо це потрібно?.. Підвівся, пройшовся по рубці керування, знову сів, затиснувши скроні руками. Більш нічого не зв'язувало його з життям. Втративши під час другої всепірейської війни всіх своїх рідних, інженер заприсягнувся присвятити себе боротьбі за щастя людства. Як багато чесних людей Монії, він спокусився на облесливі обіцянки Братства Синів Двох Сонць. Його завербували вже тут, на Зорі. Врятування інженера Айта, каторжника БЦ-105, було першим завданням нового члена Братства.

Проут давно замислив знищити штучний супутник Монії, добре знаючи, навіщо його будують. Але, на щастя, він вчасно збагнув, куди повертає Братство, і не поділився ні з ким своїми планами.

Як тимчасовий головний інженер Зорі і фахівець з радіоелектроніки, Проут свого часу проклав потаємні лінії керування і так їх замаскував, що ніхто ніколи не догадався б про їх існування. Ну, кому спаде на думку, що коли на кнопки, які вмикають чи вимикають вентилятори, нагрівники та інші побутові пристрої, натиснути одночасно, негайно станеться вибух усіх ста двадцяти водневих бомб штучного супутника?!

Проут підвівся, підійшов до пульта. Його рука вже піднялася: ні, треба таки написати листа тій, яка, кохаючи його, й досі не вийшла заміж.

Проут зробив крок до стола… аж раптом у нього все попливло перед очима. Він не знав, що це — кінець, що серце не витримало перенапруження. Засліплений, оглушений інженер кинувся до пульта, почав гарячково намацувати кнопки…

Але пальці вже не корились. Тіло безвільно зсунулось додолу. Ще якась мить — і інженера Проута не стало.

Не вистачило кількох секунд життя… І ось пливе в космічному просторі величезний тороїд, заряджений ста двадцятьма водневими бомбами. Причаїлися ракети, в яких сховані електронні мозки. Кожна ракета націлена на певне місто Союзу Комуністичних Держав і тільки чекає на зашифрований сигнал, щоб почати свій страшний політ.

Надвечір восьмого дня Другого місяця в Залі Рожевих Мрій палацу містера Кейз-Ола в Уранії закінчувалися останні приготування до весілля. Воно мало відбутись аж через сто днів. Проте міс Мей чомусь поквапилась. А втім, служникам до цього немає діла. Їх справа — виконувати накази. І вони виконують.

Машина — дбайлива й ретельна, але там, де йдеться про художній смак, вона виявляється безсилою. Тому Зал Рожевих Мрій прикрашають найвидатніші митці — неперевершені фахівці своєї справи. Вони працюють зосереджено й неквапно. Зате нижні служники гасають як навіжені. Роботою керує головний адміністратор, що тепер виконує обов'язки й камердинера.

Так, старого Псойса вже нема. А його спадкоємець, інженер Айт, міряє з кутка в куток широкими кроками свою крихітну камеру.

Немає нічого гіршого за невідомість. Вона мучить людину, доводить її до нестями. Що діється в Уранії та на планеті?

Довкола мертва тиша. Три кроки вперед — три назад. Металеві стіни, обшиті пластмасою, пластмасовий тапчан і стіл. Немає навіть наглядачів, які можуть зрадити. Замість них — насторожені очі фотоелементів. Хочеш їсти чи пити — натисни на кнопку, одержиш хліб і воду.

Живу людину, повну сили й поривань, замкнули в глуху скриню. Боротьба точиться десь за межами цього каземату, а тут — хоч лобом об стінку бийся…

Невідомість пригнічує Айта, спогади роз'ятрюють душу. Провал напередодні вирішальної боротьби — не просто невдача. Це злочин.

Щоб розвіятись, Айт переключає свою увагу на інше.

Ще перед засланням на каторгу інженера Айта захопила надзвичайно приваблива ідея створення нового типу електронно-обчислювальної машини. Перспективи розвитку кібернетики — безмежні. Проте одна прикра обставина досі стримувала цей розвиток: з ускладненням машини її вага та обсяг зростають у такій мірі, що споруда втрачає здатність пересуватися. А треба ж створити машину вищого класу, спроможну замінити людину на всіх важких роботах.

На Зорі Кейз-Ола, щоб не зрадити себе, Айт жодного разу не взявся за креслярський олівець. Він знав: досить написати першу формулу, прокласти на папері бодай одну лінію — і тоді вже не стримаєш себе. Та Айт часто мріяв про таку машину, пробував робити в думці потрібні розрахунки, уявляв злагоду вже діючою.

Це був інкубаційний період видатного винаходу, який з'явився в повному блиску в найнесподіванішу мить.

— Стривай, — інженер обвів поглядом камеру, шукаючи, що могло б замінити олівець. Схопив алюмінієвий кухоль, відламав ручку, черкнув по пластмасовій обшивці стіни: пише!

Думка, яка щойно виникла, була дивовижною: при побудові машини вищого класу треба до межі спростити електронний мозок споруди. Адже людський мозок теж збудований дуже просто. Але саме це й надає йому величезної стійкості й гнучкості: навіть коли трапляється якесь пошкодження, зруйновані клітинки вимикаються, а їхні функції перебирають на себе інші, сусідні. Цей принцип можна було б використати і в електронно-обчислювальних злагодах. Але як здійснити цілеспрямоване перемикання між сотнями тисяч каскадів електронного мозку?

В голові Айта майнула неймовірна догадка: в машині вищого класу перемикачі непотрібні, бо можна викинути геть усі з'єднувальні дроти!

Айт ошелешено обвів поглядом круг себе, потер рукою чоло. Адже це й справді чудова ідея: замість довжелезного ланцюга обплутаних дротами кристалічних тріодів використати напівпровідниковий стовпчик. Ба, навіть не стовпчик, а тонісіньку шарувату нитку — тригерну лінію. Якщо скрутити в одне пасмо кілька десятків тисяч отаких ниток, між усіма лініями виникне зв'язок на основі самоіндукції. Хай тоді вийде з ладу навіть не одна, а кілька мікроскопічно тонких напівпровідникових волосинок — електронний мозок впорається з пошкодженням самотужки.

Але ж у такому разі машина набуде властивості живого організму: здатності «навчатись», «розумнішати»…