Значить, ці космічні ракети помчать на Пірейю. Треба негайно щось зробити… Тільки — що? Електронно-обчислювальна злагода, схована в товстелезній стальній оболонці, реагує лише на шифровані сигнали радіоцентру Кейз-Ола. Установлять бомбу на стартовій злагоді сектора, зачинять герметичні двері — і тоді вже туди не зайде жодна людина.

Мабуть, тільки одна людина зуміла б допомогти Тессі Торн здійснити її героїчний задум. Полковник Фредді Крайн дістав надзвичайні повноваження. Навіть комендант бази не має права заходити до сектора, коли головний інженер встановлює шифровану програму дії перед тим, як замкнути наглухо всю апаратуру. Один із конструкторів Зорі Кейз-Ола, Фредді Крайн міг би заподіяти їй все що завгодно. Але трильйонер розрахував вірно: той, хто створив штучний супутник, навряд чи заміриться на діло своїх рук.

Фредді спочатку не знав справжньої причини свого призначення головним інженером Зорі. Та після прибуття на штучний супутник першої ядерної бомби він схвилювався і заявив, що Тессі мусить негайно повертатися на Пірєйю.

— Любий, — заперечила дівчина, — а чи не думаєш ти, що коли почнеться атомна війна, в Космосі буде безпечніше?

— Так, це, мабуть, вірно, моя люба. Тоді лишайся.

Він не помітив іронії в її словах, не думав про те, що буде з тими, які не зможуть втекти у міжпланетний простір і не мають такого залізобетонного бункера, як під палацом генерала Крайна.

З болем, з жалем дивилася на нього Тессі. І оце вона мало не вийшла за нього заміж?!

— Фредді, але ж ти проти війни!

Він здивовано глянув на неї ясними-ясними очима.

— А хіба я коли-небудь висловлював агресивні думки?

— А оте он?.. — Тессі кивнула головою в бік ракетодрому. — Невже ти гадаєш, що водневі бомби несуть мир?

— Аякже, моя дівчинко! — він засміявся, скуйовдив їй волосся. — Хіба комуністи почнуть війну, якщо в небі над ними висить Зоря Кейз-Ола, заряджена ста двадцятьма найпереконливішими в світі аргументами?!

— А якщо війну розпочне Кейз-Ол?

— Цього не може бути, моя люба!

— Ну, гаразд. Я дам прослухати тобі один запис.

Тессі досі вагалась. У своїй коротенькій приписці Люстіг попереджав: можна звірятись тільки на справжніх друзів. Але зараз уже не можна гаяти жодної хвилини.

Фредді навіть не дослухав запис Наради до кінця.

— Люба моя, не знаю, як потрапила до тебе ця небезпечна річ. Прошу, викинь її і забудь про все. Це незграбна комуністична фальшивка.

Збігло ще кілька днів. Вранці п'ятдесят четвертого числа Першого місяця, коли в останню вільну стартову злагоду була встановлена сто двадцята ядерна бомба, Тессі покликала нареченого в свою каюту і суворо сказала:

— Заприсягнись своїм життям, що жодна з цих бомб не полетить на Пірейю, якщо на Монію не нападуть першими!

— Ти знову про своє?.. — Фредді незадоволено поморщився. — Це від мене тепер не залежить.

— Неправда!.. Присягайся!

— Ні, я цього не можу зробити. Трапляються випадки, коли саме превентивна війна дає можливість уникнути…

— Присягайся!.. — стиснувши кулаки, Тессі дивилася на нього з жахом і ненавистю. — Якщо ти цього не зробиш, я ніколи не стану твоєю дружиною.

— Ну, заспокойся, моя люба. Я…

— Іди геть! — вигукнула дівчина, вже не стримуючись. — Шлюбний контракт розірвано!.. Ти не почуєш урочистого хору на своєму весіллі. Тоді вже на весь світ гуркотітимуть атомні бомби!

І він пішов. Пішов з міною ображеної в найсвятіших почуттях людини, абсолютно переконаний у своїй правоті.

Тессі збирала речі. Вона вирішила вилетіти з Зорі Кейз-Ола першою ж ракетою.

Але до від'їзду Тессі вирішила неодмінно побувати на ракетодромі, щоб якось порозумітися з комуністами-каторжниками, попередити їх про смертельну небезпеку. Вже кілька разів вона поривалася туди, але виконати цей намір їй перешкоджав страх перед тривалою подорожжю у безповітряному просторі. Тільки в останні дні Тессі трохи навчилася керувати ракетницею скафандра і досить вільно пересувалася від ободу штучного супутника до його центральної частини.

Дівчині щастило. Ніхто не перестрів її на шляху до повітряного шлюзу, ніхто не перепинив, коли вона помчала до ракетодрому. І навіть там ніхто не звернув уваги на те, що до одного з каторжників на мить підлетіла людина в скафандрі, щось передала йому і одразу ж полетіла назад.

Тессі навіть не встигла роздивитись, кому віддала свою зброю. Запам'ятались очі, які дивилися на неї крізь віконце скафандра здивовано й розгублено. Вони були чорні, як у інженера Айта, і це її чомусь порадувало.

«Любий, як ти там? Ось уже багато-багато днів ти не чуєш голосу «Матері».

Засмучена, заглиблена в думки дівчина й не помітила, що взяла надто вбік. Замість наближатись, Зоря Кейз-Ола чудно поверталася боком, зводилась на ребро.

Коли Тессі, нарешті, зрозуміла, в неї аж в серці похолонуло. Негайно назад! Дівчина добре запам'ятала: щоб не збитися з маршруту, треба стежити за ліхтарем, який мав стояти точно в центрі червоного кільця на протилежному боці Зорі.

Тессі стріляла і з основних, і з бічних дюз скафандра, гальмувала і, нарешті, набрала потрібного напрямку. Тепер уперед!

Вона натиснула на кнопку і раптом відчула: щось трапилося. Дівчина глянула на лічильник ракетних зарядів. Стрілка стала на нулі! Тепер ні зупинитись, ні звернути. Може, пощастить схопитися за сигнальний ліхтар чи кільце маяка?

Все ближче рятівна Зоря Кейз-Ола. Дівчина у безповітряному просторі пливе повільно-повільно. Ліхтар пройшов стороною, далеко. Але кільце… Та ось же воно!

Крутнулася Тессі, рвонулася, знаючи, що зараз її життя залежить від частки секунди.

Тільки ні, не вистачило довжини рук, пропливло мимо товсте алюмінієве кільце з палахкотливими неоновими трубками. Воно все віддалялося, все ближче зсувалися одне до одного круглі віконця — ілюмінатори на поверхні Зорі Кейз-Ола. Нарешті вони перетворилися на світні цяточки, на ледве помітну пунктирну лінію.

Не затримаєш, не зупиниш повільного льоту. Може, мільйони й мільярди років мчатиме оцей скафандр зоряним простором, доки зіткнеться з якимсь небесним тілом. Але що з отакої зустрічі дівчині, яка сумно й тоскно дивиться на Всесвіт через прозоре віконце скафандра? Налякана й розгублена, вона в першу мить забула про радіозв'язок, потім покликала на допомогу і, не діставши відповіді, замовкла.

Вже не було ні страху, ні болю. Тільки прискорено стукало серце, відлічуючи секунди життя.

Перед очима в Тессі на чорному з блискітками оксамиті неба краплинкою крові жевріє Маррі — планета, названа так на честь древньопірейського бога війни.

А Тессі не хоче думати про війну, про смерть. Їй чомусь пригадується, що пірейські астрономи і досі не розкрили таємницю загадкових каналів на поверхні сусідньої планети. Їй хочеться вірити, що й на Маррі є життя.

Минула доба. Крихітна піщинка загубилася в космічному просторі… А в тій піщинці ще горить життя, стукає серце, снуються думки. В ній досі палає любов, палахкотить зненависть.

Байдуже й вороже дивиться Всесвіт на цю піщинку своїми гострими промінчиками-зірками.