Щоб уникнути зайвих свідків, злочинний вибух було влаштовано тоді, коли більшість наглядачів і техніків відпочивали. І це сприяло успіху повстання. Караульне приміщення, склад зброї та обмундирування повстанці захопили без жодного пострілу. Вони миттю переодягнулись у досконалі скафандри і відразу ж з безсилих стали могутніми: тепер вони могли вільно пересуватися з допомогою ракетних пристроїв, оборонятись і наступати, підтримувати зв'язок по радіо.

Наступ був такий несподіваний і навальний, що приголомшені охоронці та техніки не встигли скористатися зброєю, а герметичні двері кают та перебірок у коридорах глушили щонайслабший зрадливий звук.

За годину все було скінчено. Космодром опинився в руках комуністів, а на Зорі Кейз-Ола, за якихось тридцять-сорок миль, про це навіть не знали.

Не підозрював про повстання і командир космічної бази генерал Спік. Він повертався на Зорю з Пірейї в чудовому настрої: за успішне закінчення побудови штучного супутника його було нагороджено орденом та солідною грошовою премією.

Можна уявити здивування і переляк генерала, коли в його ракету, як тільки вона пришвартувалася до космодрому, вдерлись озброєні люди, зв'язали його і кудись потягли. А ще за кілька хвилин генерал брав участь у найнезвичайнішій у своєму житті військовій «нараді».

Грізний генерал Спік, дізнавшись про становище на базі, вирішив будь-що врятувати своє життя. Він охоче й докладно відповідав на всі запитання тих, які годину тому були його рабами.

Повстанців насамперед цікавило питання, чи можна захопити Зорю Кейз-Ола або хоч завдати їй непоправної шкоди.

Ні, генерал Спік такої можливості не бачить. Навіть коли використати його ракету, то захопити охорону Зорі Кейз-Ола зненацька не вдасться. Досить тривожного сигналу — і ввімкнуться автомати захисту кожного сектора. Обстріляти штучний супутник з дрібнокаліберних гармат протиметеоритного захисту космодрому? Але це все одно, що кидати камінці в танк. У шановних панів повстанців є тільки одна можливість: замкнути генерала Спіка в якійсь з кают космодрому і, скориставшись його ракетою, чкурнути на Пірейю… Звичайно, він, генерал Спік, просив би не розголошувати цієї шляхетної угоди…

Генерал мав рацію: спроба захопити Зорю Кейз-Ола була заздалегідь приречена на невдачу. Повстанський комітет дав наказ готуватися до вильоту. Але вкрай перевантажена ракета не змогла б опуститися на Пірейю, не вистачило б пального для гальмування, тому повстанці вирішили податись у напрямку Зорі Надії, щоб попросити притулку у Союзу Комуністичних Держав.

Як не благав, як не крутився генерал Спік, але йому все одно довелося викликати локаційну станцію Зорі Кейз-Ола і заявити, що за дорученням Генштабу вилітає в напрямку Зорі Надії для виконання важливого завдання. Обов'язки командира бази генерал Спік тимчасово передає головному інженерові, полковникові Крайну.

Ракета з повстанцями та генералом Спіком на становищі заложника спокійно вирушила в напрямі Зорі Надії.

І тільки коли радіостанція космодрому замовкла і не відповідала протягом довгого часу, туди було послано людей, які дізналися про повстання від ув'язнених в каютах інженерів та наглядачів.

— Ви що — збожеволіли?! — інженер Проут різко відштовхнув полковника Фредді Крайна і захлопнув пластмасову кришку пульта керування ракетним захистом Зорі Кейз-Ола.

— Геть! — Фредді вихопив пістолета і наставив його на Проута. — Я — командир бази!

Проут байдуже махнув рукою, сів на стілець біля пульта.

— Якщо ви командир бази — не робіть дурниць! Там — люди. А ви на них — атомну бомбу!

— Там — утікачі-каторжники!

— А генерал Спік?

— Генерал, який зрадив, уже не генерал!

— Згоден. Тоді зважте: ракета з втікачами надто близько від Зорі Надії. Ви пам'ятаєте попередження комуністів? — Проут зловтішно посміхнувся. — І ще одне: містер Кейз-Ол власноручно підписав закон про заборону атомної зброї.

Фредді Крайн аж сіпнувся, але не сказав нічого і роздратовано поклав пістолет до кишені. Справді, Проут має рацію. І тому, що оцей похмурий чоловік виявився розсудливішим і витриманішим, неприязнь до нього враз перетворилася майже на зненависть.

«Кляті нерви! — думав Крайн, намагаючись виправдатись хоч перед самим собою. — Але що ж робити, кінець кінцем?..»

Коли б це хоч годину тому — можна було б послати навздогін утікачам кількасот реактивних снарядів-крихіток, які, зрештою, зламали б протиметеоритний захист ракети і знищили б її. Зараз це міг зробити тільки атомний вибух снаряда-перехоплювача.

«Невже вони таки втечуть?»

Полковник Фредді Крайн не хотів думати про ті неприємності, які, безперечно, чекають його в Генштабі Монії. То — неістотне. Головне — виконати свій обов'язок.

В новоспеченому командирові бази раптом прокинувся не знаний досі войовничий дух, гоноровите відчуття власної значимості й відповідальності. Як головний інженер Зорі Кейз-Ола Фредді Крайн поставився б до втечі каторжників досить байдуже. Але тепер полковник Крайн був керівником бази і волів краще зазнати кари, ніж усвідомити, що командир з нього — поганий.

Тессі Торн збагнула суть Фредді Крайна ще тоді, коли він сам себе не знав. Його уявний пацифізм викликався підсвідомим небажанням бути пішаком у небезпечній грі. Але досить було йому відчути себе неабиякою фігурою, щоб він відразу ж покінчив з пацифізмом.

— Гаразд! — Фредді нахмурився, зробив багатозначну паузу. — Інженер Проут, негайно вилітайте на космодром і готуйте все до повної евакуації. Я зараз викличу з Монії ракети. На жаль, генерал Спік знав надто багато. Слід покинути Зорю Кейз-Ола, щоб ввімкнути абсолютний захист.

— Скоряюсь, пане полковнику! — сказав з глузливим викликом Проут. — Дозвольте виконувати?

— Виконуйте! — сухо кинув Фредді Крайн.

Це було єдине правильне рішення. Коли ввімкнути абсолютний захист, до Зорі Кейз-Ола не наблизиться жоден предмет. І чим раніше це зробити, тим краще.

За наказом Крайна, евакуація штучного супутника почалася через кілька хвилин. Невеликими групками наглядачі та інженери проходили через шлюзову камеру і, ввімкнувши ракетні злагоди скафандрів, прямували до космодрому, який сяяв на фоні чорного неба разком червоних ліхтарів.

Як і личило командирові, Фредді Крайн покидав Зорю Кейз-Ола останнім.

Він ще раз перевірив дію електронного мозку та захисних пристроїв штучного супутника, зазирнув у кожне приміщення. Надів скафандр і через шлюзову камеру повільно виплив у міжпланетний простір.

— Ну, прощай, моя Зоре!.. — на мить йому стало шкода залишати цей величезний тороїд. На ньому зараз не світилося жодне віконце, тільки криваво сяяли кільце та стрижень маяка, що вказував напрямок космодрому. — Прощай, моя Зоре! — Фредді Крайн рішуче обернувся і, відштовхнувшись од поверхні штучного супутника, полетів до ракетної злагоди, що висіла в порожнечі.

Раптом його увагу привернуло щось темне за ґратчастою кабіною ракети.

Полковник прицілився з пістолета, вмонтованого в рукав скафандра. Але в ту ж мить із-за ракетної злагоди блиснув спалах, і Крайн відчув тупий поштовх у груди.

Мабуть, куля вдарила в пластелітовий балон з киснем, і це врятувало Крайна. Він вистрілив теж, але, мабуть, не влучив, бо з-за ракети блиснуло знову.

«Це — Проут! — чомусь промайнула думка. — Ну, то начувайся!»

Полковник розумів, що шукати порятунку на Зорі Кейз-Ола марна справа: його супротивник, маючи прикриття, стрілятиме влучніше за нього; до того ж він може скористатися з ракетної злагоди, щоб кинутися в погоню. Треба заманути його в міжпланетний простір.

Ввімкнувши на повну силу ракетниці, Фредді Крайн метнувся вбік, щоб сховатися в непроникній тіні від Зорі Кейз-Ола. Супротивник кинувся слідом.

— Ага, мерзотнику, мені тільки цього й треба!

Але полковник торжествував надто рано. Вже через кілька секунд він переконався, що до рятівної темряви добратися не встигне. Отже, швидше назад, до ракети!