Тільки що ж — пізно гукати до тебе, монійко! Ти навіть не підозрюєш, що перший день твого сина, може, стане для нього й останнім, що ось-ось спалахне полум'я, яке спопелить весь світ.

Коли б ти знала про це, ти схопилася б з ліжка, вибігла б на вулицю, кричала б на ґвалт, тілом перетяла б шлях танкам, які сунуть на висхідні позиції. Адже ти — мати, і для тебе життя дитини — найдорожче в світі!

Тривожною була вона, ота остання мирна ніч планети!

Ще ввечері підпільні радіостанції передали умовний знак Єдиного центру повстанців Монії — сигнал негайного збору бойових дружин.

Не кожен з дружинників знав справжній зміст цього сигналу, але всі догадувалися: надходить вирішальна мить, від якої, можливо, залежить доля цілого світу.

Кожен з дружинників дістав чітко окреслене завдання. Часом це були, здавалося б, доручення зовсім незначні: вимкнути електричний струм там-то, перетнути кабель радіорелейної лінії номер такий-то, захопити пожежну машину з драбиною і переправити туди-то. Але саме ці деталі й визначали успіх чи неуспіх загального плану повстання, розробленого Єдиним центром.

Власне, те, що готувалось вночі з восьмого на дев'яте, не можна було назвати повстанням. Йшлося зовсім не про повалення капіталізму, не про революцію. Потрібно було тільки перетяти шлях війні, не допустити, щоб зі стартових злагод злетіли смертоносні атомні та водневі бомби.

Коли б дружинникам довелося мати справу з людьми, оце незвичайне повстання можна було б здійснити далеко легше. Але люди свою справу зробили та й пішли. А тепер доведеться боротись проти машин, які не схиляються на умовляння, не бояться погроз. З холодною байдужістю вони виконають перший-ліпший наказ і покірно загинуть, якщо цього вимагатиме вкладена в них програма дій. Щоб перемогти машину, її слід або позбавити джерела енергії, або зіпсувати керівні пристрої. А добратись до цих машин дуже важко. Замкнені в стальних бункерах, озброєні автоматами захисту, вони не підпустять нікого.

Так, кожна з трьох тисяч трьохсот стартових злагод неприступна. Але кожну з них проектували, виготовляли і монтували люди. А людина може зробити з машиною що завгодно. І дещо вже було зроблено: оце повстання мало стати не початком, а завершенням важкої, довгої боротьби за мир.

Професор Ейр Літтл, «консультант з вищої техніки», як він жартома називав сам себе, сидить над великою картою Монії і старанно вимальовує якісь значки.

Ні, йдеться не про майбутній циклон. Ці значки на карті страшніші за метеорологічні. Деякі з них обведені червоним і перекреслені. Це означає, що контроль над стартовою злагодою перебуває в руках Єдиного центру і балістичні ракети звідти не вилетять. Над частиною позначок поставлено знаки запитання: хто знає, як повернеться справа, коли пролунає останній, рішучий сигнал.

Їх таки чимало, оцих радісних, забарвлених у червоне позначок. Але втричі більше похмурих, чорних. І серце у професора Літтла тривожно стискається, в душу заповзає тоскнота.

— Що ж робити? — шепоче він майже розпачливо.

Хто-хто, а він добре знає, що станеться з планетою, коли вибухне хоч половина оцих ядерних бомб. Вони знищать все на тисячі миль довкола і отруять атмосферу Пірейї радіоактивним попелом. Стартові споруди Кейз-Ола руйнувати не можна. Їх треба тільки знешкодити.

— Професоре Метті! — гукає Літтл в іншу кімнату. — Будь ласка, погляньте!

На випещеному обличчі сивоголового чоловіка в елегантному костюмі з'являється щось схоже на поблажливість: ну, чого можна чекати від людини, яка продалась комуністам?! Він, професор Метті, — антикомуніст і не приховує цього. Літтл назавжди викреслений з числа його друзів. Але як тимчасовий спільник… Що ж, прошу!

А через хвилину професор Метті вже забуває про свій «антикомунізм», якого тримається тільки з упертості, і професор Літтл теж не відчуває неприязні до свого опонента. Вони схиляються над картою.

— Ну, друже, що ж робити?

— Погано, Ейр. А втім, стривай. Ти кажеш: радіорелейна лінія номер сімнадцять в наших руках?

Професор Літтл навіть не помічає отого турботливого «в наших», яке порадувало б його в інший час. Він зосереджено міркує:

— Гм, ти маєш рацію. Справді, ця лінія замикає кільце. І якщо її перетнути…

Олівець неквапно вимальовує червоні трикутнички біля зображень двох башт радіорелейних ліній, потім обводить і перекреслює три крихітні сигарки, знаки розміщення ракет, коло блакитнуватої змійки невеликої річки. Отже, можна знешкодити ще три батареї стартових злагод. Таким чином, у свій останній політ не піднімуться сто вісімдесят балістичних ракет.

Це тільки останні поправки до плану контрнаступу Єдиного центру.

Швидко-швидко проспівав телеграфний ключ. Той, кому адресовано сигнал, прийме старанно зашифрований наказ. І одразу ж якась невідома не тільки консерваторові Метті, а й комуністові Літтлу бойова група вирушить у район радіорелейних башт номер сімнадцять, щоб захопити їх, коли надійде останній сигнал.

Мовчать, причаїлися бойові групи на висхідних позиціях. Але в такому ж чеканні застигла й гігантська багатоступенева воєнна машина Монії.

З першого числа Другого місяця монійська армія перебуває в стані бойової готовності. Нижнім чинам оголошено: незабаром почнуться маневри. Офіцерів попереджено: за агентурними даними, комуністи, вивівши на орбіту штучний супутник, збираються днями розпочати війну. І тільки вищий генералітет знає: ось-ось буде одержано наказ містера Кейз-Ола про початок операції «Блискавка».

Сплять у казармах напіводягнені нижні чини. Куняють у штабах чергові офіцери. Похмурими круками посхилялись над військовими картами генерали.

Сигналу ще нема. Містер Кейз-Ол сам знає, коли його подати.

За Бурхливим океаном лежить інша країна — Союз Комуністичних Держав. Там кожна мати вчила свого сина з пелюшок бути людяним і чесним, працьовитим і хоробрим. Сини виростали, міцнішали, мріяли про подвиги, про славу, але знаходили їх у боротьбі з природою, в яскравій плідній праці. Вони не хотіли війни, проте знали, що пацифізму — замало. Силі ворога треба протиставити силу. І цю силу було створено.

Зоря Надії звелася над світом дуже вчасно. Вже самою своєю появою в небі над Монією вона примусила замислитись не одного з надто хоробрих монійців. А в ніч з восьмого на дев'яте число Другого місяця з озера Миру стартувала і незабаром вийшла на орбіту Зоря Перемоги — другий штучний супутник Союзу Комуністичних Держав. Третій, Зоря Комунізму, мав піднятись над світом через добу.

Війна ще не спалахнула, але вже давно точиться жорстока потаємна боротьба. Кілька днів тому з невідомих причин стався колосальний вибух в Ядерному інституті СКД. Вчора диверсанти висадили в повітря стартову злагоду антиречовинних балістичних ракет. Спіймані на гарячому, злочинці заявили, що заслані сюди з Монії Братством Синів Двох Сонць. А сьогодні ще один, член Ліги Святого Духа, намагався прилаштувати міну сповільненої дії до гравітонного резонатора Зорі Перемоги.

Два світи стоять один проти одного в напруженому чеканні. Рахунок уже йде на хвилини. Кожна хвилина важить багато: може, саме від неї залежить, чи спалахне третя й остання всепірейська війна, чи її вдасться згасити.

А якщо вирвуться з стартових злагод ракети Кейз-Ола, тоді рахунок піде на секунди!

Пильнуйте ж, бійці комуністичної гвардії біля балістичних ракет-перехоплювачів! Пильнуйте, льотчики реактивних винищувачів, спостережники радіолокаторних станцій, матроси атомних підводних човнів! Пильнуйте, лікарі й зв'язківці, енергетики й металурги, пильнуйте, всі люди країни комунізму! Ворог жорстокий і хитрий, пильнуйте!