Сестра Леома повернулася до увійшлих:

— А! Рада, що ти приєдналася до нас, сестра.

— Це те, про що я подумала? — Запитала Верна. На зморшкуватому лиці Леоми промайнула легка усмішка.

— Якщо ти подумала про світловий кокон, то так. Мало хто з нас володіють даром або могутністю, щоб виткати його. Вражаюче видовище, чи не так?

Сестра Верна примружилася, намагаючись розгледіти, що лежить на постаменті.

— Я ніколи раніше не бачила цього постаменту, у всякому разі, тут.

Що це? І звідки?

Сестра Філіпа подивилася на білий стовп кокона. Її незворушність кудись пропала.

— Коли ми повернулися з похорону, він уже стояв тут, чекаючи нас.

Сестра Верна знову вдивилася в загадковий предмет.

— Що там лежить?

— Перстень аббатиси. — Сестра Леома сплела сухі пальці. — Уособлення влади.

— Перстень аббатиси?! А що, в ім'я Творця, він там робить?

— Справді, що? — Підняла брову сестра Філіпа.

В її темних очах Верна вловила відблиск занепокоєння.

— Так що ж…

— Просто підійди і спробуй його взяти, — сказала сестра дульче. — Хоча навряд чи тобі це вдасться, — додала вона собі під ніс.

— Ми не знаємо, що тут відбувається, — повідомила Леома. Її голос звучав спокійно і дружелюбно. — Коли ми повернулися, постамент вже був тут. Ми намагалися розглянути його трохи краще, але не змогли наблизитися. Враховуючи особливі властивості цього кокона, ми вирішили, що, перш ніж приступати до справи більш грунтовно, буде розумно перевірити, чи не може хто-небудь з нас підійти впритул до кільця і, таким чином, вирішити проблему. Ми все робили спроби, але жодна не увінчалася успіхом. Ти — остання, хто ще не пробував.

Сестра Верна поправила шаль.

— А що відбувається, коли намагаєшся підійти? Сестри Дульче і Марена відвели погляд, а сестра Філіпа, дивлячись Верні в очі, відповіла:

— Неприємне відчуття. Вельми неприємне. Чомусь сестру Верну це анітрохи не здивувало. Швидше їй здалося дивним, що ніхто серйозно не постраждав.

— Це майже злочин — встановити кокон там, де непосвячений може випадково в нього увійти.

— Навряд чи, — заперечила Леома. — У всякому разі, це не таке місце. Його виявили прибиральниці. І у них вистачило розуму триматися подалі. Але те, що ніхто з сестер не зміг пройти крізь нього і взяти. кільце, — нехороша ознака. Та, хто буде здатна дістати перстень аббатиси без усякої допомоги, здійснить видатне діяння.

Верна глянула на сестру Леому:

— А ви не пробували створити відтягуючі волокна і прибрати кокон в сторону?

Сестра Леома похитала головою:

— Ми вирішили, що спочатку кожній з нас повинна бути надана можливість довести свою обраність. Досить імовірно, що цей щит налаштований лише на одну конкретну сестру. Правда, ми не знаємо, навіщо все це затіяно. Але якщо це дійсно так, то спроба зрушити кокон може привести до знищення предмета, який ним охороняється. Ти — єдина, хто ще не пробував взяти кільце. — Сестра Леома втомлено зітхнула. — Ми приводили сюди навіть сестру Симону.

— Їй краще? — Знизивши голос, запитала Верна. Сестра Леома спрямувала погляд на фігуру Творця.

— Вона все ще чує голоси, а минулої ночі, коли ми всі були на пагорбі, їй знову наснився дивний сон.

— А тепер іди і спробуй взяти кільце, щоб ми могли приступити до виборів аббатиси, — заявила сестра Дульче. Вона глянула на Філіпу з Леомою поглядом, який ясно говорив, що розмов достатньо. Сестра Філіпа мовчки витримала цей погляд. Сестра Марена нетерпляче глянула на м'яке світло, що прикриває перстень, і сестра Леома махнула рукою в бік постаменту.

— Верна, дорога, якщо можеш, принеси нам перстень. Ця затримка не дозволяє нам зайнятися іншими справами. Ну а якщо тобі не вдасться, доведеться спробувати зрушити кокон. Іди, дитино.

Глибоко зітхнувши, сестра Верна подумки дала клятву більше нікому не дозволяти назвати її «дитя» і рішуче рушила вперед. Тишу порушував тільки звук її кроків та віддалений бій барабанів. Поміркувавши, Верна вирішила, що сестра Леома набагато старша і все ж заслуговує на повагу. Подивившись на балкон, вона побачила своїх подруг, сестер Амелію, Фібі і Джанет. Вони несміливо їй посміхнулися. Зціпивши зуби, сестра Верна пішла далі.

Вона не мала уявлення, як кільце аббатиси могло опинитися під таким небезпечним захистом. Щось тут все ж не так. При думці про те, що це влаштувала якась із сестер Тьми, дихання її почастішало. Вирішивши, що вона, Верна, надто багато знає, хтось цілком міг налаштувати згубний щит на неї. Верна мимоволі сповільнила крок. З іншого боку, якщо комусь прийшло в голову позбутися її, це цілком можна було зробити і без подібних ефектів.

Сестра Верна була вже біля зовнішньої межі захисного поля. Крім звуку власних кроків, всі інші звуки зникли. Вона розрізнила золоте мерехтіння кільця і приготувалася до «вельми неприємних відчуттів», які, судячи з усього, пережили всі інші, але відчула лише тепло, як під променями літнього сонця. Повільно, крок за кроком, вона просувалася вперед, але ставало тільки тепліше.

По приглушеному аханню, яке долинуло немов з неймовірної далини, Верна зрозуміла, що до неї нікому не вдалося пройти так далеко. Разом з тим це ще не означало, що їй вдасться дійти до кінця або вчасно втекти. Крізь м'яке біле мерехтіння вона бачила сестер, що стежили за нею широко розкритими очима.

А потім Верна опинилася перед постаментом. Світло тут був таким яскравим, що вона вже не могла розрізнити облич. Перстень аббатиси лежав на пергаменті, запечатаному червоним сургучем за допомогою цього ж персня. Зсунувши перстень, сестра Верна перевернула пергамент і побачила напис.

Сестра Верна в потрясінні втупилася на пергамент. На мить їй здалося, що написані на ньому слова теж дивляться на неї. Вона не знала, що робити.

Звичайно, вона одразу впізнала почерк аббатиси, але при цьому добре розуміла, що підробити його неважко. Якщо все це придумано якоїсь сестрою Тьми, схильною до зайвої театральності, то послідувати цим інструкціям означає вірну загибель. Але якщо сестри Тьми тут ні при чому, то не послідувати їм — теж смертельно. Верна завмерла, намагаючись знайти вихід, але нічого розумного в голову їй не приходило.

Нарешті вона зважилася і взяла кільце. За стіною яскравого світла почулися здивовані вигуки. Сестра Верна покрутила перстень в руці, розглядаючи печатку із зображенням сонця, що сходить. Перстень, покритий патиною часу, був теплим на дотик, ніби черпав тепло з якогось внутрішнього джерела, і, безсумнівно, належав аббатисі. Внутрішній голос підказував Берні, що помилки тут бути не може. Вона знову подивилася на пергамент.

Важко дихаючи, сестра Верна наділа перстень на середній палець лівої руки.

Потім піднесла руку до губ і поцілувала його, подумки благаючи Творця послати їй розуму і додати сил. Промінь світла, вдаривши з висоти з фігури Творця, висвітлив сестру Верну теплим м'яким сяйвом, повітря навколо неї ледь відчутно здригнулося. Сестра Верна теж здригнулася — від несподіванки, а потім тремтячими пальцями взяла пергамент. Повітря затремтіло сильніше. Придушивши бажання втекти, вона зламала печатку. Сяйво, що виходило від фігури Творця, стало майже нестерпним.

Розгорнувши пергамент, сестра Верна глянула туди, де стояли невидимі їй сестри.

— Під загрозою смерті мені велено зачитати цей лист. — Вигуки замовкли, і запанувала тиша як в могилі. Верна приступила до читання.