— Це ви пан доктор?

— Я.

— Ви би могли мого сина вилікувати?

— Я, — каже, — вилікую.

— Я, — каже, — не цар, а граф, та як вилікуєте мого сина, я дам стільки грошей, як цар. Торбу грошей я вам дам. Аби був мій син здоровий.

Мандрівник каже:

— Я вилікую.

Прийшов він там, поклав свою торбу, підкочує рукави і каже:

— Принесіть діжу.

Налляли води, він відтяв хворому голову і хльоп у діжу. Відтяв праву руку, ліву руку, ноги, всього того хлопця порубав, зметав у діжу і каже:

— Дайте мені вечеряти і випити.

Граф дає йому їсти і випити і каже так:

— Слухай, не буде мій хлопець здоровий, ти будеш повішений серед міста, аби на тебе дивилися, і ніхто не буде мати права тебе зняти. Буде тебе вітер хитати, заки не висохнеш на шибениці, як жаба.

Дав Бог день. Мандрівник устав рано, випив, закусив. А в діжі сама кров, і вже м’ясо відстало від кістки. Підкотив він рукави і зачав складати тото докупи. Та й нічого у нього не виходить. На ті кістки м’яса не ставало. Граф увидів тото, сильно вгнівався і наказав за дві години поставити серед міста шибеницю. Поставили шибеницю, привели його туди, кати поставили його на стілець, і каже йому граф:

— Даю тобі п’ять хвилин говорити. Буде мій син здоровий чи не буде?

А звідки буде, як то вже нічого не осталося, лише кістки.

Стає кат на стілець, петлю йому на шию вдягає, один бере за один мотуз, другий за другий. Як граф махне рукою — ці потягнуть, стілець з-під нього вилетить і все. Граф каже:

— Слухай, докторе, у тебе зосталася ще одна хвилина.

Дивиться мандрівник: іде Учитель Благий.

— Прошу пана графа почекати хвилинку, онде йде, — каже, — мій доктор.

Підходить.

— Слава Ісусу Христу!

— Слава навіки. Чи ви, — каже, — доктор?

— Я доктор. То лише мій помічник. Спускайте його вниз.

Зняли йому петлю, і приходять вони до того пана графа. Видить Благий Учитель, що там нема нічого м’яса на кістці — все відпало. Зачав він то складати, і в нього то вийшло. Хлопець пробудився й каже:

— Няньку, як я сильно спав.

Каже граф:

— Пане, ви дійсно доктор, а той не доктор?

— Він — помічник мій, — каже доктор.

А хлопець такий здоровий і красний. Граф каже:

— Як я казав, так і роблю.

І дав йому граф торбу грошей. І вже є дві повних торби, бо цар дав торбу і граф торбу. Мандрівник каже:

— Брате, одна торба тобі, а друга мені.

А Благий Учитель відповідає:

— Слухай, брате, мені не треба ці гроші, хоч я їх заробив. Бери собі всі, але скажи мені правду, де з того зайця печінка?

— Я тобі казав, брате, заєць був без печінки.

І Благий Учитель пішов направо, а мандрівник наліво. А вилікуваний хлопець остався жити. Як той граф женив сина, я був на свадьбі і пив, гуляв, грав та співав, а вони живуть і будуть ще довго жити.

Був колись чоловік, який не любив ніякої роботи, а освіти не мав. Хотів легко жити і не міг. І пішов він світом шукати, сам не знав чого. У цій дорозі надігнав його другий чоловік, поздоровкався і питає:

— Куди ти йдеш і звідки?

Той сказав:

— Я йду в світ.

— А я йду з села. В селі треба тяжко робити, а я цього не хочу і йду світом шукати легкого життя. А ви чого в світ ідете?

А той каже:

— Я теж так іду, але я ще знаю лікувати слабих людей.

— Це добре. Будемо іти разом. Може, й я би коло вас навчився лікувати.

— Добре.

Зайшли вони до одного села і спитали, хто тут є слабий, їм сказали, і вони пішли в ту хату ночувати. Зайшли до того слабого чоловіка, й цей, що назвався лікарем, каже:

— У мене є у фляшці цілюща вода. Наберіть у склянку простої води і дайте мені, і я дам у ту воду три краплі води цілющої.

Капнув він три рази в склянку з водою, і дали слабому чоловікові це випити. Коли слабий чоловік випив ту воду, через кілька хвилин лікар спитав:

— Як вам? Краще? Якщо краще, вставайте. Ідіть принесіть нам соломи, щоб ми переспали.

Той підвівся, заніс до хати соломи, розстелив і прийняв цих двох людей спати. Переспали вони, рано дали їм снідання. Поснідали вони, і лікар каже:

— Ми йдемо далі в дорогу.

— А скільки заплатити за те, що ви мене вилікували?

Лікар відповів:

— Ми за це не беремо ніякої плати.

Це були бідні люди, але той другий побачив, що в хаті є напечений хліб, і сказав до лікаря:

— Най нам дадуть хліба на дорогу.

Лікар каже:

— Дайте нам на дорогу хліба.

І господар дав їм три паляниці і мішок, щоб було в чім хліб нести. Чоловік, який не був лікарем, взявся той хліб нести, і пішли вони в дорогу.

Вони так довго йшли, що чоловік, який ніс хліб, зголоднів і сказав до лікаря:

— Ми би сіли та пообідали.

А йшли вони через ліс, і не було при дорозі води. Лікар каже:

— За цим лісом є поляна, на ній є криничка з водою і лавочка коло кринички, там ми будемо їсти.

Але то ще було дуже далеко, і той, що ніс хліб, не мав терпіння. Він усе ламав того хліба в мішку, клав у рот і жував. А коли він набирав хліба в рот, лікар знав про це і давав йому якесь питання, той мусив відповідати. І він обертався, випльовував хліб і тоді відповідав лікареві на його питання. І це повторювалось довший час, поки вони йшли до тої поляни. І одну паляницю той чоловік розплював повністю.

Прийшли вони до тої кринички, посідали на лавочку, і лікар каже:

— Викладай з торби на лавочку всі три хліби. Що з’їмо, то з’їмо, а що не з’їмо, то замотаємо і поставимо назад у мішок.

Цей дуже не хотів витягати, хотів ламати хліб у мішку і їсти, а лікар уперся, щоб таки витягнути. І мусив чоловік витягувати. Але хлібів було тільки два.

Лікар спитав:

— А де ж третій хліб?

— Нам дали тільки два хліби.

— Та ж було три, — каже лікар. — Де дівся третій?

— Не було третього, тільки два.

І лікар уже більше не допитувався. Поїли вони, поставили решту хліба в мішок і пішли далі. І дійшли вони до річки. Лікар каже:

– Ідем за ріку. Як не буде там слабих людей, то будем рубати явори та робити корита. Там файні яворові ліси.

На березі ріки витягли вони з мішка рушник, у який був замотаний хліб. Лікар сказав, щоб простелити рушник на ріці і щоб той держав за кінець рушника. Той чоловік держав, а лікар перейшов через ріку та ловить рушник за другий кінець і каже тому чоловікові:

– Іди рушником до мене.

Як той відійшов від берега трохи в ріку, лікар так зробив, що він почав занурюватися у воду. Лікар його опустив у воду аж по коліна, а той почав кричати:

— Чоловіче, я топлюся!

А лікар каже:

— Не втопишся, але скажи, де третій хліб дівся.

А той кричить:

— Не знаю. Третього хліба не було, тільки два!

— Якщо тільки два, то переходи далі.

Цей продовжує йти. Дійшов до середини річки, а на середині пускає його лікар знов у воду, але вже повністю, — той аж посинів. Лікар вихоплює його з води на рушник, а він кричить:

— Я мало не втопився!

А цей каже:

— Не втопишся, але скажи, де третій хліб. А як не скажеш, то втопишся.

І знов починає опускати його в воду. Той кричить із води:

— Докторе, я гину!

— Я вирятую тебе, але скажи, де третій хліб подівся.

А той говорить:

— Най гину, але бігме Боже не знаю. Третього хліба не було.

Коли той забожився, більше його лікар у воду не опускав. Той перейшов на другий край, і пішли вони далі. Та й дійшли до лісу. У тім лісі було дуже багато яворів. Лікар обдивився — з цих яворів можна робити корита і з цього можна жити. Знайшли вони грубого явора, і лікар сказав тому чоловікові рубати його, а сам пішов шукати другого такого явора. Порубав чоловік явора до половини, і з дупла посипалися мідні гроші. А чоловік бере ті гроші і накладає собі в пазуху, а тоді кричить:

— Чоловіче, чоловіче!

— Що є?

— Нам Бог дав щастя!

— Яке?

— Та гроші, — каже, — посипалися з цього явора.