— То дорубай, най явір падає на землю, та ходи сюди. Тут я знайшов ще одного грубого явора.

Приходить він до другого явора, рубає його, а лікар пішов по лісі шукати третього.

Дорубав чоловік до половини другого явора, і з нього посипалися гроші, але вже не мідні, а срібні.

Тоді він бере викидає з пазухи мідні і накладає срібних. Наклав повну пазуху та й тоді кричить:

— Чоловіче, чоловіче!

Лікар відзивається:

— Що є?

— Нам Бог дав щастя! — кричить цей.

— Яке?

— Гроші сиплються срібні.

— Урубай того явора, а гроші най зостаються в стропі, та йди рубати третього явора.

Цей так зробив: гроші в купі залишив і пішов рубати третього явора. Урубав до половини, і знов посипалися гроші, але вже золоті. Бере він срібні гроші викидає і накладає в пазуху золотих. Наклав і кричить:

— Чоловіче, чоловіче, нам Бог щастя дав!

Лікар обзивається:

— Яке щастя?

— Та, — каже, — золоті гроші висипалися з дупла.

— То дорубай явора, а гроші най стоять у купі. А я шукаю четвертого явора.

Четвертого явора той не знайшов та й вертається:

— Покажи, де ті гроші.

Цей показав. І сказав лікар таке:

— Візьми ці гроші і помішай усі на одній купі. Але викинь і ті з пазухи, помішай усі і розділи на три купи. Але щоб розділив порівну, бо котра купа буде менша, та буде твоя.

Цьому стало дивно: звідки той знав, що в нього в пазусі є гроші? Хитрувати вже не було куди, розділив він усі гроші на три однакові купи, та й сказав лікар:

— Ото твоя купа, а це моя.

А той питає:

— А третя купа чия?

— Третя купа того, хто третій хліб з’їв.

А цей тоді каже:

— Та це я з’їв.

— Не може бути. Ти ж казав, що тільки два хліба дали.

— Я тому так казав, що я не скористав з того хліба ні разу, ні разу не проковтнув, лиш розжував.

— А чому ти не проковтнув? — питає лікар.

— Бо як тільки я брав у рот та розжовував, ви давали мені питання, і я мусив відповідати. І через це я мусив обертатися назад і випльовувати хліб, і відповідати на ваше питання. Доки ми зійшли до тої поляни, я розплював цілий один хліб.

А лікар каже:

– І це правда, що ти розплював цілий хліб?

Той чоловік відповідає:

— Правда.

— Не може бути, — каже лікар.

— Бігме Боже, правда.

Тоді лікар каже:

— Забирай собі цю третю купу грошей, вона твоя. За гроші будеш ти в вогонь і в воду йти. І твоє покоління. Тяжко робити будете в поті чола і будете продавати за гроші маму й тата. А хліб, який ти розплював губами, буде людям на поживу. І буде він зватися «губи» (так у Карпатах називають гриби). Будуть вони зверху такі загнічені, як хліб.

Тому й немає насіння з грибів, що гриби сотворені з печеного хліба.

А той лікар був Господь Бог.

Ісус Христос ходив зі святим Петром по селах. Вони людей вчили, проповідь давали, малих дітей благословили, і Петро голоден ходив.

Каже він:

— Я голоден, я вже з тобою не годен ходити.

Та й все Петро ходив по хатах, щоб дали йому попоїсти. А Ісус Христос не йшов. Та й Петрові казав:

– Іди, але би ти не сидів там довго, бо нема коли, треба йти далі.

Зайшов Петро до одної хати та й просить хліба. А ґаздиня каже:

— Почекайте, я лишень всадила хліб у піч, я вам дам, але годинку зачекайте.

А Петро вдивився, що там печеться коржик, на три рази вкусити, — той коржик уже спікся, бо то мале, — та й каже Петро:

— Я не буду чекати, бо товариш сказав мені, щоби я не сидів багато.

І попросив Петро того коржика, та й жінка дала, і він пішов.

Поклав той коржика у кишеню і Ісусові Христові не давав, хотів сам з’їсти, а Христові каже:

— Чекаймо годину. Жінка сказала, що спечеться хліб та й нам дасть.

А Ісус Христос мовить:

— Нема коли, Петре, чекати. Пішли.

І пішов Ісус Христос наперед, а Петро за ним.

Петро хотів якось той коржик з’їсти. Він його до рота, вкусив, а Ісус Христос викрутився до нього, хоче з ним говорити. Петро то з рота та й кинув у траву. І другий раз він кинув, і так три рази було. І тоді обернувся до нього Ісус Христос і говорить:

— Петре, ти в мене фальшивий товариш. Тобі та жінка дала коржик, а ти й сам не з’їв і мені не дав. Так не робиться. Є трохи — поділімся, є багато — поживімся. Ти кинув хліб у траву, а він так не може поневірятися, бо це хліб.

А Петро каже:

— Я не знаю, де я кинув той хліб.

Ісус на це сказав:

— Я знаю. Вертаймося.

Вертаються вони назад. Ісус показує палицьою:

— Генде кусок.

Петро взяв і йдуть далі. Знов показав Ісус палицьою:

— Генде кусок.

Петро взяв і той. І третій йому Ісус показав, і той узяв. І сказав Ісус Христос Петрові:

— Клади там під корч.

Петро поклав ті куски під корч. Ісус Христос їх переблагословив і сказав:

— Най буде губа-гриб.

І виріс з того гриб. То не вчені зробили і не чорти поклали, тільки Ісус Христос. І з того часу є гриби. Від Нового Завіту, бо в Старім їх не було.

Петро завстидався і взлостився, й каже:

— Я голоден, з тобою ходити не буду. Зроби так, щоб мені не хотілося їсти.

Ісус сказав, що можна це зробити, але треба вибрати зсередини. А Петро спитав:

— То мене не буде боліти?

— Ні, не буде, — сказав Ісус.

І черево Петрові втворилося, Петро сам собі вибрав з черева калюхи і кинув на корч.

І Петрові вже добре, їсти не хочеться. Ідуть вони далі дорогою. Але повертають до одної хати. Там був якийсь-то баль, за столом сиділи люди. Вони оба зайшли до хати, та й їх ґазди посадили за стіл, дали їсти. Ісус Христос їсть, а Петро не їсть, бо в Петра калюхів нема та й не хочеться їсти. Ґазди кажуть:

— Ви чому не їсте? Що, це недобре?

І ґазди й гості взлостилися на Петра — чого це він не їсть? І Петро набрався встиду.

Пішли вони відти, і сказав Петро до Ісуса Христа:

— Вчителю, я такого встиду набрався. Зроби так, аби й ти не їв.

А Ісус сказав:

— Що я тебе обходжу? Я можу їсти і не їсти. Ти хотів, і я тобі зробив, щоб ти не їв. А тебе що я обходжу?

Петро каже:

— Так не може бути. Або оба їмо, або оба не їмо. То зроби так, аби я їв, як і ти.

— То треба нам вертатися туди, до тих кишок, — каже Ісус Христос.

Прийшли вони до корча, а кишки лазять по корчеві, як гадюки, бо зголодніли, хотять їсти. І втворилося черево Петрові, і сказав Ісус:

— Клади собі ті калюхи.

Петро поклав, і то зцілилося, і знов Петро, як перше, їв і пив.

Циган їхав усюди по селах. Та й так йому склалося, що згинув йому кінь, а циган з дітьми лишився на возі під будою. І надійшов Господь Бог. Та й каже циган:

— Боже, що Ти зробив! Чим я потягну віз, як мені скажуть виходити звідси? Якби я був на Твоїм кріслі і дивився на землю, я би такого не зробив.

А Бог сказав:

– Іди сідай на те крісло, де я сиджу. Побачу, що ти зробиш.

Циган пішов на те крісло, сів, дивиться, а там бідна вдова, що п’ятеро дітей має, пішла до багачки прати плаття. А багачка нарихтувала їй за то дві миски муки. Хотіла дати за те, що вона їй пере.

Бідна випрала коло річки плаття та й прийшла до багачки, поскладала його на жердку та й каже:

— Я піду гляну на свої діти, а потому прийду та й повішаю вам це плаття.

А багачка собі подумала: «Може, вона й не прийде повішати це плаття», — та й одну миску муки висипала назад у мішок. — Як вона не прийде повішати те плаття, то лиш одну миску дам».

А бідна глянула на дітей та й прийшла й повісила шмаття. Багачка ще не встигла набрати назад другу миску, а циган подумав, що вона не хоче більше муки дати, та й багачку знищив.

А Бог прийшов та й каже:

— Ну що ти, цигане, доброго зробив? Видиш, — каже, — ця жінка з п’ятьма дітьми жила би попри ту багачку. То помогла би багачці, друге помогла би, та й щось би заробила, та й вони би жили. А ти взяв та знищив багачку, та й бідній вдові не буде де заробити. А коня я в тебе забрав, аби ти не мучив коня та своїх дітей, аби ти розвів своє господарство, аби ти зробив собі хату і був господарем, а не мандрівником: щоб у тебе серед зими діти на возі не мерзли.