І вже поступили вони обидва, і пішло в них навчання. Той бідніший вхопився до навчання і йде йому, як з води. А тому багатому навчання не йде. Але той бідний не має грошей, і нема йому за що й їсти купити, нічого нема. А той багатий товариш дає йому гроші, бере йому щось добре їсти.

Але навчання в багатого хлопця не йде. Якось він там тягнувся, тягнувся, але як прийшлося екзамени здавати, і він провалився. І великий йому позор. Як він у село покажеться? Батько такий багач, а він провалився. А той такий сирохман нещасний, їсти не мав що, вбратися не мав у що, і він здав екзамени, а той провалився.

То що ж робити? І він думав, що ради йому нема. Ніякої ради нема. Де він піде? Кінчив би вищу школу, то десь мав би роботу. Де дінеться? І з того всього взяв він і повісився.

Коли той повісився, той його товариш з бідної сім’ї став з нього сміятися. Що він, такий бідний, здав, а багач не здав і повісився. І того похоронили, а той далі сміється з нього.

Але сниться йому, що його багатий товариш йому каже: «Ти прийди до мене увечері на могилу. Я з тобою маю щось говорити». А він не йде. Як піде на могилу до повішеника? Йому другий раз то саме сниться — не йде. Третій раз сниться. Той каже у сні: «Як ти не прийдеш, ти поганим кінчиш».

Той іде. Бо що зробить? Прийшов на могилу, могила відкрилася, той виходить. І каже:

— Так. Ти в мене був перший товариш. Я такого більше не мав. Найперший друг. Я тобі допомагав, як міг, я тобі гроші давав і харчами помагав. Ти був обдертий. Я розумів, що курсант не має бути обдертий, і купував тобі одяг. А тепер ти з мене смієшся. Хіба так можна робити? Тобі тепер добре, ти прийдеш у село, і тебе будуть величати, а про мене будуть говорити, що я повісився. Нічого, ти ходи зі мною, щось увидиш.

Ідуть вони в село. Вийшли з кладовища і йдуть дорогою. Зайшли в село, приходять під одну хату.

— Дивися у вікно. Що ти там увидиш?

Дивиться він, на печі жінка вродила дитину. А збоку на печі ніж. Подивилися вони та й відходять.

— Що ти видів?

— Я видів, що дитина вродилася.

— А ще що?

— Ніж був там.

— Щоб ти знав, та дитина не погине своєю смертю, не вмре. Та дитина погине від ножа.

Ідуть вони далі. Прийшли під другу хату.

— Дивися.

Той повішений не дивиться. Він і так знає, що там є. А той другий подивився.

— Що ти там видів?

— Я видів, дитина вродилася.

— А ще що видів?

— А видів, що шнур лежить під стіною.

— Щоб ти знав, та дитина не погине своєю смертю. Та дитина повіситься.

Пройшли вони далі. А той каже:

— Ходім. Я вже тебе скоро відпущу.

Прийшли вони до ще одної хати, стали під вікно, дивиться той, вродилася дитина. І коло дитини ванна з водою. Ви розумієте, вони могли там ту ванну покласти, а могли й не класти. Але вони її таки поклали. Питає той повішеник:

— Що ти там видів?

— Видів, що ванна з водою стоїть та й дитина мала лежить. Певно, купати її будуть.

Мовить той:

— Нє. Вони, може, й не клали ту ванну й не знають про неї. Та дитина не вмре своєю смертю. Вона в молодому віці погине від води. Втопиться. Отак, мій дорогий колего, щоб ти знав, що кожному при народженні рішається його судьба. Він ще маленький, тільки вродився, а вже він суджений. Йому вже присуджено, якою смертю погинути має. А за тебе скажу: я тобі помагав, а ти мене після моєї смерти так обчесав. Не файно це перед людьми ти так зробив, бо так треба було, мені не було іншого виходу, мені так було написано на роду. І більше ти нікого не обсміюй, хоч би який він був. Ти був обдертий, голий і голоден. Я тебе не обсміював. Навпаки, я тобі допомагав. Отож старайся помогти чоловікові, най буде він і бідніший за тебе, най буде й дурніший. Старайся помогти чоловікові, і тобі й самому буде добре.

Був собі господар. Він мав трьох синів і одну дівку. І коли він захворів і чув по своїй силі, що буде вмирати, покликав він усіх трьох синів до себе. І дівку покликав. І їм повів:

— Хлопці, ви маєте одну сестру. І щоби ви її ні за кого заміж не давали, тільки за того, котрий прийде перший сватати. Чи вдень, чи вночі прийде сватач — віддавайте. Чи він буде старий, чи молодий — який буде, за такого її дайте. А ти, дівко, так роби, як я кажу, і тобі буде дуже добре жити. А як так не зробиш, буде тобі погано.

І виговорив їм ті слова, і помер. Поховали його. І після того, як його поховали, минув рік. І точно через рік, у дванадцять годин ночі, хтось підійшов під хату і почав грюкати у вікно. Пішов найстарший брат і впустив його до хижі. Той чоловік заходить, старий, страшний, з бородою. Та й повів:

— Хлопці, я прийшов сватати вашу сестру.

А найстарший брат відповів:

— Я свою сестру за вас заміж не даю, бо моя сестра молода, а ви вже старі.

А той сватач звідається другого брата, середущого:

— А ти що скажеш? Даєш свою сестру за мене заміж?

А він сказав:

— Я так само скажу, як брат мій. Ви старі, а вона молода ще. То вона вам за жінку не підходить.

А той чоловік звідається третього брата, наймолодшого:

— А ти даєш сестру за мене?

А наймолодший брат каже:

— Даю. Я не забув вітцеві слова. Отець говорив віддати.

Як тільки найменший брат то повів, того чоловіка і їх сестри в хижі не стало. Тільки вітер в хижі подув. Ті два браття зачали з наймолодшим братом сваритися:

— Що ти наробив?! Чого ти таке сказав?! Пропала наша сестра.

А він каже браттям:

— Я не забув вітцеві слова, що їх отець говорив, як умирав. Ви пам’ятаєте, як нам отець наказував?

Тоті два браття здогадалися, що їм отець так говорив, і на другий день найстарший брат пішов глядати свою сестру. Ходив цілий тиждень по районах, по селах і ніде її не знайшов. Вертається він додому. Іде лісом, дивиться, в лісі стоїть дім. Такий красний, срібляний дім і срібляні огорожі. Позирає він, а його сестра голуби кормить, сотки голубів.

Він її впізнав, дуже зрадів, і вона його впізнала. Але вона йому не дуже зраділа. Він підійшов до неї, уклонився і сказав:

— Як ти, сестро, жиєш?

— Жию я дуже добре. Добра маю всякого доволі, а роботи в мене нема, тільки раз у тиждень погодувати отих голубів. І більше роботи ніякої не маю.

— А де ж твій чоловік? — зазвідався він її.

— Зараз прийде, — вона йому сказала.

І якраз позирає він, прийшов її чоловік на коні. Молодий, красний, добре вбраний. Упізнав він брата свої жінки і каже:

— Що скажеш?

А брат сказав:

— Прийшов я до вас у гості.

А той каже:

— Добре, що ти прийшов до нас у гості, на тобі косу, сідай на мого коня і їхай. Він тебе понесе, він знає куди. І де він почне пасти траву, там ти накосиш йому трави. Бо більше він пасти траву не буде ніде. Іншу траву не буде їсти. А я буду готуватися на гостину. Ти привезеш такої трави, щоби кінь їв. І ми будемо гоститися.

Той сів на коня, і кінь поніс його туди, куди йому треба було. Приїхали вони на один міст. Той міст був срібляний. Переїхали вони через той міст, зліз чоловік з коня і дивиться на той міст. От красивий міст! Постояв він, подивився кругом і подумав: «Відорву я собі одну срібляну дошку з того мосту і украду її. Як буду йти додому, вона мені пригодиться».

Він коня прив’язав, пішов відорвав з мосту одну срібляну дошку, дивиться, а під мостом горить огонь, а над тим огнем висить котел. А в тім котлі варяться людські голови. Як він то увидів, йому зробилося лячно. Пішов, відв’язав коня, сів на нього, проїхав трохи далі, увидів траву, зліз із коня, накосив трави, зв’язав, сів на коня і вернувся назад. Приїхав до сестри, прив’язав у стайні коня, дав коневі тоту траву їсти — кінь не їв.

Зайшов до хижі. На столі напитки й наїдки, є все, що треба. Господар звідається:

— Накосив ти трави?

— Накосив, — сказав він.

— Дав коневі їсти?

— Дав.

— Тепер ти мені повіж, що ти видів.

Він каже: