— А що, — каже, — чоловіче, добре тобі?

— Так добре, що добре.

— А що би ти хотів, щоби тобі було ще ліпше?

— Та ще би, — каже, — хотів бути Богом.

А Бог тоді сказав так:

— Як хочеш бути Божком, то носи глину мішком.

Та й зникло все: і добро, і повага, і слава. Лиш мішок у нього лишився з глиною і більше нічого.

У Лаврові були біскупи й князевичі, і там вони у дзвін дзвонили, відправляли Службу Божу. І веліли вони постити, щоби Господь відвернув тоту кару — татарів — від нашої України.

А оден чоловік з нашого села ходив там на Службу Божу. І казали біскупи всім людям:

— Люди, моліться і постіть!

Той чоловік не мав дітей, тільки жінку. І обоє з жінкою їли тільки вівсяні коржі і студену воду пили. Цілий рік так постили.

Він чув, що Ісус Христос преобразився на горі, але не знав, на котрій. А знав, що тут суть гори Карпати і полонини.

— Певно, тота гора там. Піду до Господа, жеби мені заплатив за тото, що я постив.

І на самі свята, на празник, встав до дня, щоби ще не видно було, вбрався, обувся в ходаки і білі онучі, як то було колись, і пішов горі горбом аж у Боберку. А в Боберці вже розвиднілося. І там єдна дівчина йшла по воду, вона його запиталася:

— Чоловіче, де ти йдеш?

– Іду на Оливну гору, аби Ісус Христос мені заплатив, що я постив цілий рік.

— Йой-йой, як будете говорити з Господом Богом, запитайте, чому ми не віддалися. Нас є три сестри, і всі дома сидимо, заміж не вийшли. Чому то таке є?

І він іде далі. А там уже людей нема, ще не заселено. І так він ішов, ішов і зайшов до ріки Сяну. Визуває ходаки, бере під пахву, бо треба йти через ріку, та чує голос:

— Чоловіче, де ти йдеш?

Він обернувся — ніде нікого не видно.

— Я, ріка Сян, питаю тебе: де ти йдеш?

— Я йду до Господа Бога за платнею, бо я цілий рік постив.

— То запитайся і за мене. Я ріка Сян, і в мене риби немає. Усі ріки мають, а я не маю. Запитайся в Господа Бога, чому в мене риби нема.

— Добре, я запитаюся.

Іде він далі, і вже смеркається. «Де мені переночувати ту в лісі?» Виліз на гору. А там заходили з Боберки селяни, накосили і наклали великий оборіг сіна. Він виліз на той оборіг і ліг спати.

А вночі щось ходить по оборозі і бере сіно й мече вниз. І прийшло до нього, і взяло його в лаби, і хоче його кинути. А він як напудився і як руками бухнув — воно впало з оборогу на землю.

Він не спав ніч, бо боявся. Устав рано, дивиться, що то падало. А там медвідь розірваний лежить. А то за тим медведем дикі свині гнали, а він утік на оборіг і метав на них сіном. Він не знав, що там чоловік є. Як медвідь упав, його свині розірвали.

Рано встає він і лізе горі тою горою. Виліз на гору і зачав молитися Богу. Чує, десь дзвін дзвонить, і красно сонце гріє, красний день, хмарки ніде не видно. Думає він собі: «Певно, біскупи йдуть у Лаврові на Службу Божу, та дзвони дзвонять». Він прислухається, а то ангели на небі відправляють Службу Божу. Він упав лицем до землі та й слухає, як ангели відправляють: «Благословенне царство небесне Отця і Сина, і Святого Духа, всегда, і нині, і прісно, і во віки віков. Амінь».

– І що ти, чоловіче, просиш? — питають ангели з неба.

— Я постив цілий рік. Прийшов за платнею.

— Маєш позаду себе два бички червоні молоді. Оглянися й увидиш.

Обернувся — є бички. А він каже:

— Зустрів я дівчину, їх три сестри суть. Веліла мені та дівчина іспитати вас, чому вони не виходять заміж.

— Тому, що обсміюють людських парубків. Скажи їм, най покаються.

— А ще я йшов через річку Сян. І та річка веліла спитати, чому немає в ній риби.

— Скажеш тій річці Сян: тому не має риб, що ніколи нікого не втопила.

Він бере ті бички й жене. А голос ангельський повідає:

— Як будеш повідати ріці Сян, що нікого не втопила, щоби повів на тім боці, як перейдеш ріку, бо вона би тебе втопила.

Чоловік ще далеко бички жене, а Сян кричить:

— Гей, чоловіче, чи питав Господа Бога, чому я не маю риб?

А він повідає:

— Питав.

— То кажи.

— Зажди, поки бички не напою, бички хотять води.

Напоїв бички.

— Та кажи.

— Бички будуть пастися на тім боці, а я буду тобі повідати.

Перегнав бички і каже Сянові:

— Тому, що через тебе ходять вовки, медведі, і ти нікого не втопив. Тому не маєш риб.

А Сян каже:

— Е, коби ти був мені це на тім боці сказав, то я би був тебе втопив.

І жене він бички домів.

А тоті бички в Різдвяні свята до нього говорили. І він людям помагав, усім людям робив, бо люди не мали бичків. І тоті бички навчили його, як бульбу садити: щоби садив не колом, як садили наші предки, — пробив колом діру і верг бульбу, — а під плуг. Треба землю виробити, файно виорати і за другою скибою садити, не за першою. І він, як посадив бульбу коло ріки за другою скибою, то така бульба вродилася, що приїздили польські пани аж з Кракова дивитися на ту бульбу.

Та на старість померла його жінка, а бички відки прийшли, туди й пішли. А він пішов до Лаврова межи князі і межи біскупи. І записав тоту хатину і поле на Боже, і помер.

А церкви в тім селі не було, і люди задумали будувати церкву. І з Лаврова приходить післанець, і приносить документ: тут ставте церкву, де його хата була.

І поставили, де його хата була. І нині там церква стоїть.

Колись при війську служили дванадцять літ. А одному біднякові добре було при війську, то він вислужив аж двадцять літ. І після того цар його звільнив додому. І вбрав його в щонайліпше вбрання. І зброю йому дав. І все глянц нове було. І він ходить по землі та й думає так: «Земському цареві я вже двадцять літ вислужив, а як мені тепер добитися до царя небесного?»

І він добився до Бога на другий світ. Вийшов туди, а там брама. А коло брами вартовий. Питає вартовий того воєнного:

— Що ти за оден?

А той відповідає:

— Я із землі. Я вислужив двадцять літ земському цареві, а тепер хочу служити небесному.

А той йому каже:

— Добре, стій тут на моїм місці, а я йду до Бога зазвідатися, яку тобі роботу дати.

Приходить той до Бога та й каже:

— Господи, прийшов із землі чоловік, узброєний, умундирований, і говорить, що вислужив земському цареві двадцять літ, а тепер прийшов небесному служити. Яку йому роботу дати?

А Господь каже:

– Іди й скажи йому, най стоїть на твоїм місці. Ти вже звільнений.

Та й стоїть там жовнір. При зброї і в мундурі.

Приходить до тої брами смерть. А він каже смерті:

— Куди ти, стара негоднице, йдеш? Стій, — каже, — тут, а я сам піду та зазвідаюся Бога, яких ти людей маєш брати.

Приходить він до Бога та й каже:

— Господи, прийшла смерть і питається, яких людей вона має брати.

Господь каже:

– Іди скажи їй, най бере сім літ щонайстаріших людей.

А вона приходила до Бога раз на сім років. Вернувся жовнір та й каже їй:

– Іди і підгризай сім років щонайстаріші дуби.

Та й пішла смерть, а він собі виймає з кишені тютюн, люльку, набиває в люльку тютюну і курить. Тут приходить ангел та й каже:

— Ти що робиш? Тут курити невільно.

А він каже:

— Я без того не можу жити.

Ангел йому каже:

— Якщо ти не можеш жити без курення, то потри свій тютюн на табаку і запри в табачницю. І коли тобі захочеться курити, то набери табаки в ніс. І не будеш курити.

Пройшло сім років, знов приходить смерть. А він каже:

— Куди, стара негоднице?

– Іду звідатися, яких людей маю брати.

Жовнір каже:

— Стій тут, я сам піду звідатися.

Пішов зазвідався, а Господь каже:

— Сім років най бере середніх людей. Не старих і не молодих.

Він прийшов і каже смерті:

– Іди і сім років би-с підгризала середні дуби. Не старі й не молоді.

Пішла вона і гризла сім років середні дуби. І вже штирнадцять років люди не мруть.