— Відвези мене, Платоне, додому.

— Хіба тобі погано зі мною?

— Мені добре, а Галі як… Сама в хаті… Нам не треба було залишати її. Ти в інститут не ходиш, і вона не вчиться…

Платона пригнічувала ця розмова, і він нічого не міг відповісти братові. Заспокоював себе тим, що від Галі приходили ніжні листи і вона ніколи не скаржилась. У крайньому випадку, вона пропустить один рік навчання, а потім усе якось владнається.

Нарешті Васько, розтривожений своїми спогадами, засинав, та не знаходив спокою Платон. Десь підсвідомо розумів, що після смерті матері в першу чергу подумав не про сестру і брата, а про себе. Як хлопчисько, захопився Наталкою і весь віддався своїм почуттям. А вона не відповідає на жодного листа, взагалі її наче нема. Двічі він заходив до Нарбутових. Ольга Аркадіївна розмовляла з ним стримано, не проявляючи ніякого інтересу до Платона.

Що ж, у житті всяке буває. Світ клином на Наталці не зійшовся. Скільки он тих дівчат є, здорових і неманірних, аби тільки бажання, то можна щовечора ходити з іншою, щоб не було нудно. І більше він не буде писати Наталці, досить, а то розпустив нюні. Любов, любов, а може, взагалі ніякої любові нема? Є просто егоїстичне бажання підкорити своїй волі оцю хвору і горду дівчину. І треба з цим кінчати…

Неділя. Але Васько сьогодні вдома один. Тьотя Дуся поїхала до свого «припадочного» в будинок інвалідів, а Платона забрав з собою якийсь Шурка. Він сказав, що можна «зафугувати четвертак», бо заселяють новий будинок на Нивках. Платон відмовлявся, посилаючись на те, що обіцяв повести Васька до лялькового театру, але Шурка не відставав:

— Треба допомогти народові. Розумієш, сто двадцять квартир і в усіх однакові замки… Митрофан просив, щоб ти негайно прибув.

Васько не розуміє зв'язку між народом і замками, але це, мабуть, дуже важливо, якщо прислали за самим Платоном. Хай він їде, рятує народ, а Васько посидить вдома і сам.

Васько вибирає найкращого півника, якого він кілька днів вирізував з фанери, і старанно розмальовує його фарбами. Крила — жовтогарячі з чорним, гребінець — червоний, а хвіст виграє всіма кольорами райдуги. Це найкрасивіший півник, якого він будь-коли зробив: веселий, ось-ось махне крилами і прокричить своє «ку-ку-рі-ку-у!».

У дворі Васька оточує дітвора, захопленню немає меж, півник переходить з рук у руки, навіть дорослі хвалять хлопчика, і він обіцяє всім наробити півників, як тільки роздобуде фанери.

Тепер Васько шукає місця, де б прибити свого півника. Найкраще б на даху, але як ти виберешся на шестиповерховий будинок? Погляд його зупиняється на цегляному гаражі, що стоїть у глибині двору. З кількома своїми друзями малий Гайворон підходить до приземкуватої будівлі і вирішує, що півникові на цьому даху буде добре.

Хлопці підсаджують Васька, і він прибиває свого півника над дверима.

Він довго не може намилуватись своїм півником, такий він веселенький і гарний! Як живий. Цілий день біля гаража, з півником на даху, гралися діти, бабусі показували його своїм онукам, і вони тягнулися рученятами до небаченої птиці.

А ввечері сталось те, чого Васько не може зрозуміти й досі. До гаража під'їхала блискуча «Волга». З неї виліз низенький чоловік у білому кожушку і, розставивши ноги в стоптаних туфлях, втупився очима в півника.

— Хто прибив півня?! — аж затрусився він.— Хто лазив по моєму гаражі? Дайте мені цього шибеника, я з нього шкуру спущу! Чорт би вас усіх забрав!

Чоловік у кожушку схопив якогось хлопчика за руку і зашипів:

— Хто лазив на мій гараж?

Хлопчик заплакав. Підбігло кілька бабусь.

— Та пустіть його.

— Нічого з вашим гаражем не сталось.

— Скажи, хто це зробив? — важко дихав чоловік.

— Не скажу-у.

— Це я прибив півника,— підійшов до злого чоловіка Васько.

— Ти-и? — білий кожушок загрозливо наближався. Васько став, тільки скривився від болю, коли короткі товсті пальці власника гаража вп'ялися в його плече. — Зараз же зніми його!

— Не зніму!

— Ах ти ж хуліган! — чоловік замахнувся і вдарив хлопчика.

— Ви… ви… самі… фашист,— Васько знайшов найстрашніше слово.

Чоловік знову підбіг, замірився, але вдруге не вдарив.

— Я, я тебе, розбишаку… Хто твій батько, з якої ти квартири, я твого батька до суду потягну! — Чоловік виніс з гаража довгу тичку і щосили вдарив по півнику, але не влучив. Ще раз ударив, але півник так само високо тримав свого гребінця. Тільки за третім разом він упав, розпавшись на різнокольорові шматочки,

— Скотина безсердечна,— похитали головами бабусі і розійшлися.

Плачучи, Васько побіг до кімнати і почав розмальовувати іншого півника. Він плакав не від болю, хоч і щеміло плече, а від образи.

Платонові розповіли про цю подію, щойно він з'явився в дворі.

— Пишва з четвертої квартири поламав півника і бив Васька…

— А Васько назвав його фашистом…

Не стукаючи в двері, Гайворон ускочив у четверту квартиру. Господар сидів на дивані, грався з білим цуциком. Платон схопив Пишву за комір піжами і так трусонув, що вона розлізлася на плечах.

— Ти навіщо бив дитину?

— Рятуйте! — заволав Пишва. З вереском вбігла до кімнати товста жінка, кинулась на балкон:

— Вбивають, караул!

Платон відпустив піжаму.

— Наволоч ти.— Тільки тепер пригадав, що вже зустрічався з цим чоловіком. Це той, що шептав на станції Наташі: «Тут усі беруть хабарі…»

— За образу особи я вас по судах затягаю,— пообіцяв Пишва. — Я тобі усе пригадаю!

З балкона виглядала перелякана Пишвиха. Тримала в руках горнятко з квіткою, очевидно, для самооборони.

— Слизняки! Не хочеться тільки рук бруднити.— Платон повернувся і вийшов.

Гавкало собача.

У кімнаті Васька не було. Стурбований, Гайворон вийшов у двір, біля гаража було повнісінько дітей. Платон підійшов і всміхнувся: на гаражі сидів Васько і прибивав нового півника. Він хоч і не був настільки гарним, як його загиблий попередник, але маленькі люди, в коротеньких пальтечках і шубках, зустріли появу півника таким радісним криком, що його чутно було аж на Володимирській гірці…

Напередодні Жовтневих свят Наташу виписали з клініки. З її поверненням у квартирі Нарбутових знову запанувала атмосфера, яку вміють створити розумні люди, що знають ціну життю. У їдальні і в Наташиній кімнаті було багато квітів. На стіні висів великий аркуш паперу з родинними афоризмами, що їх писали батько і Наталка.

Наталка прочитала останній: «Якщо борщ холодний — підігрій його!» Батькові афоризми були завжди на господарсько-кухонну тематику і призначались здебільшого для матері. Чудний батько!

— Платон двічі приходив.— Ольга Аркадіївна бачить, як пробивається рум'янець на щоках дочки. Вона розповідає Наташі, що в нього померла мати, не від хвороби серця, ні, вона просто застудилась… Платон забрав брата сюди й перевівся на заочний відділ академії…

Наталці тяжко від того, що вона не написала жодного листа Платонові, не підтримала його в тяжку годину. Мати не знає, де він тепер мешкає, і дівчина йде до батька.

— Будь другом, тату…

— Буду,— пригортає до себе доньку Михайло Костянтинович.

— Розшукай Платона,— просить Наташа.

— Єсть!

Але це ще нічого не означає, коли полковник сказав «єсть».

Мова йде про те, щоб розшукати в місті людину, яка не має своєї квартири. Довідкове бюро написало, що Платон Андрійович Гайворон проживає у студентському гуртожитку сільськогосподарської академії. Міліція підтвердила, а студенти сказали Нарбутову: Платон виїхав з гуртожитку ще у вересні. Якби ж попався був на очі полковнику Єрофей Пименович, то він би зразу відвіз його до Гайворона, та поки Нарбутов ходив по коридорах, комендант Кашкін сидів з тьотею Дусею і попивав чайок…

— Він ще прийде,— заспокоювала Ольга Аркадіївна дочку.

Наталка написала Платонові коротенького листа на поштамт «до запитання», але Гайворон уже давно не заходив туди.