— А це що у вас за дискусія? — наблизився Підігрітий.— Ви чого на агронома кричите? Він вам не підчиняється! І взагалі ідіть краще грати в карти, будуть збори, тоді й поговорите.

Ничипір Сніп, кашляючи, встав з-за столу, йому тяжко було говорити, тому лише показав на двері.

— Іди звідси, Підігрітий,— сказав Мирон Мазур.

— Що, мене виганяєте?!

— Ще просимо… Ми думаємо про хліб, про державу, а ти нас у дурня посилаєш грати? — карбував кожне слово Мирон.— Іди геть… Говори, Платоне.

Усі повернулись до Гайворона, наче й не було тут Макара Підігрітого. Той грюкнув дверима, побіг до Коляди.

Коляда вислухав і сказав:

— Атакують з усіх боків. Але є контратаки… Я їм покажу!

Випровадивши Макара, покликав Фросину.

— Затули вікна і сідай.

Фросина повісила на вікна ковдри, сіла.

— Чула? Все чула, що секретар говорив і Макар?..

— Та. чула. Якесь нещастя на нашу голову.

— Всі проти мене, всі. І Підігрітому не вірю. Нікому не вірю,— знервовано ходив по кімнаті Семен Федорович.— Хочуть затоптати, втопити… Не дамся!

Коляда ще раз оглянув вікна, чи не видно чого з вулиці, вирвав із зошита два аркуші, дістав ручку та чорнило:

— Сідай, Фросино, і пиши…

— Що?

— Заяву пиши, щоб не моєю рукою.

— На кого писати?

— На ворогів моїх… Пиши, бо не буде нам життя з тобою.

— Зі мною? — перепитала Фросина.— Що писати? Кажи, я цю заяву жовчю напишу, щоб їм усім добра не було, хто жити нам не дає…

Васько знову живе «по людях». Замкнена і холодна стоїть їхня хата. А що зробиш, якщо Платон поїхав. Сказав, скоро повернеться, а вже тиждень минув. Платона чекає не лише Васько, а все село. Дядько Михей каже, що як доб'ється Гайворон електрики, то його на руках носитимуть. Васько заплющує очі і бачить: люди несуть Платона від школи аж до Виселок. Хлопчакові теж хочеться щось таке зробити, аби і його несли на руках. Хай не через усе село, а хоч би від контори до клубу. Нічого, тільки він підросте…

Платон написав листа Ничипору Івановичу і Мазуру аж із Києва. Васько чув, як вони читали, що Платон в області нічого не добився і тепер ходить по якихось інстанціях, та, «якщо буде треба, то добереться до найвищої». Які ті інстанції, Васько не знає, але йому чомусь здається, що це довгі, вузькі, покручені сходи.

Васько теж хоче, щоб Платон добився до «найвищої інстанції» і привіз у Сосонку електрику. Привезе він її чи ні, але дядько Михей зібрав уже хлопців, і ті ріжуть у лісі дерева та закопують по вулицях стовпи. Усі люди хочуть, щоб біля їхніх хат швидше закопали, і носять хлопцям у ліс обідати. Максим з Юхимом на тракторному причепі розвозять стовпи по селу. Хлопців стрічають, немов гостей.

У селі тільки й мови, що про електрику. До кооперації привезли п'ять ящиків лампочок, то розкупили за день. Тепер Коляда сказав, що в першу чергу будуть продавати ударникам. Коли закопують стовпа, то Семен Федорович обов'язково приходить і розказує хлопцям, як треба це робити. Він усім обіцяє електрику, приймачі і телевізори, хвалить лісорубів, трактористів, Платона. Але Васько знає, що Коляда не дав грошей братові, коли той їхав, а люди самі позносили…

Коли б швидше приїхав Платон. Він і не знає, що його носитимуть на руках.

Перед від'їздом Платон зайшов до Мостового. Той вислухав, прочитав рішення партійних зборів і сказав:

— Ви задумали добре діло, ми напишемо листа і від райкому, а далі, Гайвороне, дій сам, якщо вже взявся.

На листах, заявах та відношеннях, які носив з собою Платон, з'явилось багато резолюцій, але дозволу на те, щоб підключити Сосонку до державної енергосистеми, не було.

Дні, які він проходив у Києві по всяких установах, теж не дали результатів. Один з начальників, що відав державною енергосистемою, прямо сказав хлопцеві:

— Дорогий друже, у мене на шиї енергетика республіки, я не можу займатись якоюсь Сосонкою. Розв'язуйте це питання на місцевих ресурсах… Електрифікація колгоспів — не наша справа.

— І погано, що не ваша,— відповів Платон.— У нашій області п'ята частина сіл до цього часу сидить при каганцях, а на виробничі процеси не витрачається й двох процентів енергії.

— Звідки у вас такі дані?

— Мені сказали товариші з обкому. Який же вихід? Я вже не кажу про те, що оці каганці, лампи принижують людину, я хочу запитати вас, як можна піднімати господарство колгоспів, полегшити працю людей?

— Бачите, молодий чоловіче, це питання загальнодержавне… Нічим не можу вам допомогти.

*

Єрофей Пименович пішов на відчайдушне порушення правил і поселив Платона у гуртожитку. Ранками закликав до себе, в комендантську кімнату, і вони разом снідали.

— Ти не такий багатий, щоб жити в готелі і обідати по ресторанах,— підсумував Кашкін.

І це була правда, бо Платон не хотів витратити на себе жодної копійки з тих грошей, що назбирали для нього люди, а своїх залишилося мало.

Вечорами до кімнати, де жив Платон, збирався майже весь четвертий курс. Хлопець розповідав друзям про своє життя, не згущаючи барв. Не хотілось, щоб його жаліли чи співчували. Проблема електрифікації Сосонки захопила всіх студентів, і щовечора народжувалися сотні проектів і пропозицій, які тут же відхилялись та називались «маячнею». У цих дискусіях приймав активну участь і Єрофей Пименович. Він категорично висловив свою думку: «Треба йти до першого секретаря ЦК». І відстоював її. А коли про це сказав і Осадчий, то одного вечора такого листа було колективно написано та віднесено до ЦК.

Платонові відповіли, що зараз секретарі роз'їхались по областях, на партійні активи, і треба почекати.

Гайворон вирішив не марнувати часу. Він ходив на лекції, на консультації, щоб здати екзамени і заліки за перше півріччя. Бо хто зна, коли ще зуміє приїхати сюди: почнеться сівба, потім жнива, оранка і знову сівба… Труди хліборобські.

У Сосонку Платон написав листа і незабаром отримав відповідь від Снопа і Мазура. Вони писали, що встановили вже у селі сто двадцять стовпів, що приїжджали члени правління яворецького колгоспу та просили і їхнє село підключити, як збудують сосонську електропідстанцію. «Чекають тебе люди, Платоне. Сиди ще там хоч два місяці, а привези світло,— наказували Ничипорові кривульки,— бо люди повірили, коли ми задумали це діло… Якщо нема грошей, ми ще зберемо, і ти собі ні в чому не відмовляй, а їж, бо ти живеш там для общества. Роби все, щоб потім не казали, ніби сосонські комуністи — брехуни. За Васька не турбуйся — доглянемо. Юхим і Максим щоденник його перевіряють та розписуються за батьків. Ось зараз прийшов Михей Кожухар і каже, щоб ти швидше приїжджав, бо він має колоти кабана, просить тебе на свіжину. З компривітом Сніп Ничипір і Мазур Мирон».

Минуло ще два тижні. У ЦК Платона прийняв молодий, білявий інструктор в окулярах і сказав, що скарга направлена у відповідні організації на розгляд, про результати буде повідомлено в Сосонку.

— У мене не скарга, те, про що я написав,— це наше життя… Я б хотів побачити секретаря.

— Він ще не повертався,— співчутливо промовив інструктор,— розумієте, скільки у нього справ… Умовимось з вами, товаришу Гайворон, так: якщо ваше питання не вирішать, — ми постараємось влаштувати вам зустріч з секретарем ЦК.

*

Справді, на вулицях Сосонки стояли стовпи, рівні, гладенько обтесані, немов чекали, коли загудуть на них дроти. Та що стовпи? Чекали люди. Що їм тепер скаже Платон? Адже вони не забули, як Гайворон у переповненому клубі говорив:

— Мені здається, що наша Сосонка задрімала. Кожен день схожий на інший, і наші турботи такі, як були десять, двадцять і тридцять років тому… У небо злітають ракети, будуються автоматичні заводи, а ми наче на узбіччі тієї великої дороги, по якій іде велике життя. Треба починати і нам. Ми можемо зробити багато. Я знаю вас всіх і знаю, на що здатні ваші руки. Я, звичайно, не кажу про тих, хто за рік виходить у поле кілька разів, і то лиш тоді, як бригадир пооббиває пороги…