— Тут теж зрушилося Золоте Коло!

— …Лейлаель, Ахайхе, Катехель… — підносив голос екзорсист, майже насолоджуючись гарчанням невидимого пса, яке чулося йому звідусіль, яке огортало його сферою визначеності, яке присвоювало його собі і крізь яке він говорив, проштрикуючи Вищими іменами мацаки присвоєння:

— …Хазіель, Аладіах, Лаввіах…

Але раптом він зрозумів, що його рот уже не вимовляє тих імен, а говорить щось інше, говорить проти його волі. І він вслухався.

Ним самим для нього було сказано:

«ЗОЛОТЕ КОЛО ДЕМОНАМ НЕ ПІДВЛАДНЕ».

За мить Кронієн зрозумів зміст об'явлення, одночасно почувши брязкіт скла. Фарі розбив вітрину Латеранської Машини і намагався доторкнутися до її кіл.

— Не робіть цього! — закричав йому екзорсист, але він запізнився: зрушилось, відбиваючи зрізами символів блакитне сяйво, Кришталеве Коло Сарагоської Машини; важка стеля Моря Сирен розкололася, і брили армованого бетону впали на їхні голови, на Машини Проклять. І перед спокутою десяти екзорсизмів Кронієн встиг почути слова, що відтворювали другий з тринадцяти принципів віри Маймоніда: «Бог — Єдиний. Бог НЕПОВТОРНО Єдиний».

Дочитавши текст, Костиганов заплющив очі і хвилину сидів, відкинувшись у кріслі, відчужений від залитого сонячним світлом кабінету віце-президента.

— Марсіанські канали, — сказав він, не розплющуючи очей. — До чого тут якісь марсіанські канали?

— Брат, який написав цю оповідку, був глибоким дослідником Машин, — зауважив Командор. — Якщо він написав про марсіанські канали, значить, у цьому був якийсь сенс. Ми з тобою можемо чогось не розуміти.

— Я, чесно кажучи, багато чого не розумію. — Брат Пітер підвівся з крісла і підійшов до вікна. — Виявляється, їх кілька, цих машин. Вони небезпечні навіть для містиків, якщо я правильно зрозумів. Управління ними, судячи з цієї, — він кивнув на стос паперів, — літературної творчості, — потребує дуже специфічних знань і вмінь. Це таки, мабуть, не зовсім літературний твір, це справжній масонський фрагмент найвищого градуса[25], це попередження… Суверене, в мене таке відчуття, що ми граємо у гру не нашого з вами рівня.

— Я цього не виключаю.

— З-поміж братів за кордоном є такі, котрі розбираються в цих усіх «хазіелях» і «катехелях»?

— Я запитував, але нічого певного мені не відповіли.

— До Машини є якісь інструкції?

— Є лише ритуал Пробудження.

— Отож-бо, — Костиганов повернувся до крісла, але не сів у нього. — Я відчуваю небезпеку. А ще… Це все якесь безглузде. Кабалістика. Прокляття. Нащо нам усе це, Суверене?

— Є обов'язки, які ми успадкували. Ми — орден, а не просвітницька організація.

— Так, звичайно… Та Машина, яка зберігається у Храмі, дійсно зроблена з дорогоцінних матеріалів? Золото? Кришталь?

— Золота і кришталю там небагато. Більше дерева і жовтого металу, подібного до латуні. Дерев'яні частини частково пошкоджені. Машина, я б так сказав, трішки розукомплектована. Виглядає справді дуже древньою. Зрештою, ти скоро сам усе побачиш.

— А що відомо про інші машини?

— Відомо, що існує принаймні ще дві. Одна — копія нашої, а в іншої своєрідна конструкція.

— Та, яка копія нашої, це Сарагоська?

— Невідомо.

— Теж на збереженні братів?

— Так, але далеко звідси. За океаном.

— А там що кажуть?

— Там ніби теж були проблеми. Їхні спецслужби цікавились машинами ще в кінці сорокових років. Але якось обійшлось. — Командор дістав з бару почату пляшку бурбону. — Налити тобі кукурудзянки?

— Не відмовлюсь. — Костиганов переглянув листки З ОПОВІДКОЮ про Artes Magnae. — А описаний тут «колекціонер Фарі» має якесь відношення до гросмейстера Бенджаміна Кокса, про якого згадував Діма?

— Я так думаю, — Командор розлив віскі по стопарикам, — що Фарі — це такий літературний персонаж. Така алегорія. Брат, який написав оповідання, напевно, намагався показати читачам ступінь виродження верхівки Червоної Гілки, чи то Оранжевого ордену. Всі ці речі, як і багато що в наших справах, слід сприймати не як буквальні, а як символічні… Ну що, Лицарю Кадош, вип'ємо… Як казали старі масони, Naviget, haec summa est![26]

— Ars una![27] — відповів Костиганов давнім магістерським гаслом і одним ковтком спорожнив свій стопарик. — Ху! Добрий віскарик… Я сьогодні вже за кермо не сяду. Арендую тут у вас койку, висплюсь. Якщо, зрозуміло, на те буде ваша ласка.

— Не проблема, — погодився господар. — У нас тут під дахом є зручна розвантажувальна кімнатка з кондиціонером. Диванчик, телевізор, чіпси і пиво у холодильнику. Я дам розпорядження охороні.

— «Розвантажувальна кімнатка»? Хороша назва. Багатозначна. А Танюша не складе мені компанії?

— Це вже, брате дорогий, ти з нею сам будеш домовлятись.

— А хтось обіцяв…

— Гаразд, я тебе їй відрекомендую. Дівчина вона кмітлива і незакомплексована, а ти в нас просто Бред Пітт. Порозумієтесь. І сигари вона тобі принесе. Як у кращих готелях Парижа. Налити тобі ще?

— Наливайте. Гулять так гулять… І ще, Суверене, поки я не п'яний, хочу вас запитати.

— Про що, брате?

— Вам не здається, що в цій ситуації нам було б корисним об'єднати зусилля з тим охоронним агентством? Їхня людина здалася мені достатньо професійною і коректною.

— Є підозра, що в агентстві копає «кріт».

— Серйозна підозра?

— Більш ніж серйозна.

— А якщо їх попередити?

— Вирішуй за обставинами. Але я б радив діяти обережно. Ми ж не знаємо, хто там «кріт». А раптом це отой «професійний» і «коректний»?

— Сумнівно, або я вже зовсім нічого не тямлю в людях.

— Не будь таким самовпевненим.

— Це я самовпевнений?

— А хто? — Зморшки на переніссі в Командора химерно вигнулись. — Може, я?

Костиганов зрозумів, що впритул наблизився до межі дозволеного. Але все ж не втримався і спитав:

— А вас не турбує та товста обставина, що замовник нашої Машини входить до списку «Форбс»?

— У нас є брати, які так само входять до того списку. І взагалі, брате, щодо тутешніх олігархічних розкладів ми також, скажу тобі, не пальцем роблені. Мене, брате, набагато конкретніше турбує незрозумілий чаклун… Червона Гілка! Це ж треба було таке придумати.

Коли родина Корецьких готувалася до переселення, виникла суперечка щодо Мармуриної знахідки. Роман Олександрович наполягав, щоби небезпечна річ мандрувала до конспіративної квартири в його баулі. Але Мармура вперлася. Боячись, що Лавр почує їхню сварку, Корецький відступив. Так циліндр, разом в пергаментним кільцем, опинився в наплічнику Мармури.

На конспіративній квартирі дівчина заснула, щойно її голова торкнулася подушки. Зазвичай вона спала без яскравих сновидінь, але того ранку Мармурі наснився кошмар. За нею гнався великий чорний пес. Вона втікала він нього порожніми вулицями, а він наздоганяв. Вона ніби потилицею бачила його червону заслинену пащу, відчувала спиною гаряче дихання собацюри. В руках Мармура тримала циліндр, який уже був не брудним і тьмяним, а блискучим і золотим. Циліндр сяяв, як королівський жезл, а від чорного пса линули хвилі темряви. Тому перед Мармуром розгорталася панорама сонячного дня, а за спиною панувала і діяла ніч.

Раптом Мармура побачила Лавра. Він стояв на перехресті безлюдних вулиць у довгому сірому плащі. Спокійний і непохитний. Немов позитивний ковбой з вестерну. Дівчина побігла до нього. Вона чомусь була впевнена, що Лавр захистить її від чорного пса. Але вона не встигла. Хтось важкий стрибнув їй на спину. Вона ганебно заверещала, впала і прокинулась.

Над нею розгорталися сузір'я, намальовані на темно-синій високій стелі. Окрім зірок, художник зобразив міфологічних персонажів Зодіаку. Водолій випорожнював пузате барило, Близнюки зливались в тісних обіймах, а Діва ризиковано загравала з Левом, погладжуючи свої пишні груди. Кілька хвилин Мармура розглядала цю дизайнерську фішку, потім згадала про циліндр, зістрибнула з ліжка, відкрила наплічник і перевірила свій скарб. Усе було на місці.