Лавр уперше потрапив на нараду керівників агентства. Окрім нього, були запрошені найбільш довірені помічники шефа — Валерій Пальц, відставний підполковник Департаменту зовнішнього спостереження МВС, котрого оперативники агентства вважали неприємним піжоном, і Леон Федорович, досвідчений юрист з адвокатською ліцензією, який двадцять років відпрацював у слідчих органах. Кілька довгих неприємних хвилин усі присутні чекали на старшого техніка з результатами звірки відбитків, і нарешті з'явився розпатланий Олег Маркович. На його обличчі квітли червоні плями.

Під запитальними поглядами присутніх Олег Маркович ще більше почервонів. Він поклав на директорський стіл складений учетверо папірець. Товстун узяв його, розгорнув і прочитав написане на папірці. Деякий час шеф мовчав, дивлячись на старшого техніка поверх окулярів.

— Ви чого не сідаєте, Олеже Марковичу? — запитав директор. — Ви сідайте, сідайте, нам ви ще будете потрібні.

— Я? — змішався той. — Ну так, звичайно. Все, що можу.

Коли старший технік зайняв вільний стілець, директор оглянув присутніх і сказав:

— Усі біди, колеги, починаються з порушення інструкцій. На чужому приладі знайдено відбитки жіночих пальців, які не збігаються із жодними відбитками у нашій дактилоскопічній базі. Ця жінка не працює в агентстві.

— Може, прибиральниця? — запитав Пальц.

— У нашій базі є «пальчики» всіх прибиральниць, — заперечив Олег Маркович. — Усіх працівників. Усіх, на кого виписані постійні пропуски. Навіть відбитки Івана Ваграновича. Так заведено за інструкцією.

— А «кріт» не міг замінити графіку відбитків у базі даних? — поцікавився Лавр.

— У нас теж виникла така підозра, — погодився технік. — Але ми відразу звірили цифрову графіку з «мокрими» відбитками. Ми їх всі зберігаємо в лабораторії. У сейфі. Жодного збігу.

— Значить, наші хлопці приводять сюди дівчат, — підсумував Пальц. — Але я не можу собі уявити, що «кріт» — це якась повія.

— Чому саме повія? — директор постукав пальцями по накривці лептопа. — Якщо у нас такий бардак, то можна припустити, що хтось із співробітників під час нічних чергувань приводить сюди свою дівчину. Або навіть дружину. У кімнаті відпочинку немає відеонагляду.

— Зате він є на вході, — нагадав Лавр.

— Навіть не варто гаяти час, — махнув рукою Пальц. — Хто б вона не була, вона точно не «кріт». У жінки помада, чи щось там ще, закотилось під диван, вона полізла шукати і випадково обмацала пристрій. Їй ще дуже пощастило, що в ньому не було механізму самоліквідації. Скажімо, при несанкціонованому торканні. Жінка могла б і без руки залишитись. А щодо «крота», шановні колеги, то ані вулична шмара, ані постійна подружка не змогли б установити камери. Для цього треба точно знати стики зон внутрішнього відеонагляду, розклад чергувань і багато іншого. «Кріт» працює в агентстві і працює довго. І він ніколи б не залишив відбитки на прийомному пристрої. Він що, по-вашому, повний ідіот?

— Я все одно починаю щодо цього випадку внутрішнє розслідування, — повідомив шеф. — Той, хто привів до приміщення з обмеженим доступом сторонню особу, в мене працювати не буде. Крапка.

— Ми перевіримо записи вхідної камери, — пообіцяв старший технік.

— Отже, колеги, тема «пальчиків» вичерпана? — спитав Пальц. — Здається, усім все зрозуміло. А тепер ми б хотіли почути Лавра Станіславовича. Сподіваюсь, це наше спільне побажання, Леоне Федоровичу? Так я і думав. Іван Вагранович мені вже дещо розповідав, але я б хотів знати всю історію теми «Храм».

— Ви дозволите, Іване Ваграновичу? — Лавр підвівся.

— Можеш сидячи.

Уже вдруге за цей ранок Грінченкові довелося розповідати про зустріч із Костигановим. Окрім того, помічники директора постійно задавали уточнювальні запитання про масонську ієрархію, архітектуру Храму і все, що стосувалося родини Корецьких. Уся розповідь тривала більше години. Двічі її переривали дзвінки до шефа. Людмила повідомила, що убозівці знайшли у вбитого злочинця два стільникових телефони, а черговий доповів, що всі об'єкти на території бази переведено на режим «сім-один».

— Усе більш-менш зрозуміло, — сказав Пальц, коли Лавр закінчив свою розповідь. — І я, шановні колеги, вже бачу нашу головну проблему.

— Яку? — шеф подивився на колишнього підполковника поверх окулярів.

— Як ми будемо вигрібатись із цього гівна.

— Що ви маєте на увазі, Валерію Віталійовичу?

— Ви ж не сподіваєтесь, Іване Ваграновичу, що ми зможемо вести війну з Агамовим? Це було б з нашого боку самогубством.

— У вас є пропозиції?

— Так. Я пропоную закрити тему «Храм».

— Я вас зрозумів, — директор зробив якусь помітку у своєму органайзері. — А якою буде ваша думка, Леоне Федоровичу?

— Перш ніж я її сформулюю, я б хотів ще дещо запитати. Спочатку у шановного Лавра Станіславовича, — юрист направив скельця золотих окулярів на Грінченка.

— Прошу, запитуйте, — Лавр мобілізувався. Колишній слідчий був людиною прискіпливою. В агентстві Леона побоювались і підозрювали, що за його рекомендаціями було звільнено кілька співробітників.

— У мене склалося таке враження, — почав юрист, — що, за винятком атаки на Храм, усі зусилля наших опонентів в останні три доби були спрямовані на пошуки цієї дівчинки, Наталії Корецької.

— Її прізвище не Корецька, а Скоченко, — уточнив Лавр. — Скоченко Наталія Дмитрівна.

— Нехай так. Але цей факт потребує пояснення.

— Можливо, через неї вони шукали Корецьких? — припустив Пальц.

— Але сам Корецький заявив Миколі Семеновичу, що Наталію переслідували ще до того, як їхню родину перемістили на конспіративну квартиру. До того ж Лавр Станіславович переказав нам розмову з Наталією, у якій є один цікавий момент. Вона заявила, що нібито знайшла щось важливе. Я правильно зрозумів?

— Так, — підтвердив Лавр. — Вона сказала: «Чебурашка вже дещо знайшла». Але це могло стосуватись…

— Не будемо зараз висувати альтернативних припущень, — не дав йому закінчити юрист. — Є факт. Вона сказала: «Я щось знайшла». З іншого боку, у причепленій до дверей квартири Корецьких записці було: «Мир тим, хто повертає вкрадене». Я не помилився, Лавре Станіславовичу?

— Ні.

— Отже, для побудови версії ми можемо пов'язати ці два факти. Немає заперечень, так? Добре. Окрім того, Корецький чомусь не розповідав про переслідування Наталії, коли Лавр Станіславович був у них вдома. Він згадав про це лише тоді, коли дізнався що вбили родину Вороненків. Себто вже тоді, коли відчув смертельну небезпеку. Я припускаю, що він щось приховує.

— Це треба з'ясувати, — погодився шеф.

— Я так розумію, — вів далі юрист, — що у Лавра Станіславовича склались, так би мовити, довірчі стосунки з дівчиною. Можливо, вона йому симпатизує. Я думаю, що у вас, колего, вистачить кмітливості й наполегливості, щоб отримати від неї свідчення.

— Кабарда доповідає, що в неї шоковий стан, — зауважив Лавр.

— Ще б пак, вона відчуває свою провину. Якби вона не знайшла або не викрала оте «щось», родина її приятеля не відправилась би на той світ, а власні батьки не були б під загрозою. Поважна причина для шоку.

— Припустимо. Але ви собі уявляєте, як я буду в такому її стані вижимати з неї інфу?

— Іноді це навіть допомагає, — юрист перенацілив окуляри на директора. — А тепер у мене запитання до вас, Іване Ваграновичу.

— Слухаю вас, Леоне Федоровичу.

— Наскільки я зрозумів, версія про причетність до нападу на масонів Агамова базується виключно на інформації, отриманій від Костиганова?

— Так.

— Об'єктивних даних про таку причетність немає?

— Ні.

— Тоді поясність мені, Іване Ваграновичу, чому ви так упевнені, що це не дезінформація?

— Костиганов попередив нас про «крота». Його інформація в цьому випадку підтвердилась.

— Але ми не знаємо його джерел інформації. Його можуть використовувати. Дати правдиву інформацію з домішками дези.