— А якщо вони вийдуть на слід Анісімової? — запитав шефа Лавр.

— Тоді нехай вони нею і займаються. Вона все ж таки на їхній землі напаскудила, — директор не без напруги підняв над кріслом своє габаритне тіло. — Отже, всі знаєте свою диспозицію на завтра. А тепер, колеги, наказую усім спати.

Жрець-ягин Червоної Гілки, який при посвяченні отримав священне ім'я Івара, вимушений був визнати, що його команді не вдалося виконати наказ. Космічна Мавпа безслідно зникла, а підлегла йому розвідниця захлинулась у гарячій воді. Івар не зміг врятувати їй життя ані за допомогою медичних засобів, ані за допомогою магічних. Ані денні, ані нічні боги не схотіли виявити своєї прихильності до Людмили Д'ячишин, войовниці клану. І навіть печатка невразливості Хомор цього разу не допомогла. Напевно тому, що зустрілась із силою іншої такої ж печатки, накладеної на вбивцю.

Чогось подібного Івар очікував уже тоді, коли йому наказали задіяти для знешкодження Мавпи розвідницю. Івар навіть насмілився висловити своє здивування. На що отримав вичерпне пояснення: розвідниця своєю необережністю наслала на себе гнів одної із тих захисних сил, що підтримують віковічну Рівновагу світла і темряви. Тепер вона має пройти випробування і підтвердити, що продовжує перебувати у згоді з силами-покровительками Вінду[43].

Випробування розвідниця не пройшла.

З важким серцем Івар набрав на мобілі номер, позначений знаком Ока.

— Я закликав до сил Авеги і сил Акуна, — доповів він. — Я доклав граничних зусиль і навіть вийшов за межі. Але при повному місяці Морана сильніша. Я відчуваю провину і готовий до покарання.

— Ти не винний, ягине, — почув він. — Ти ще не можеш змагатись на рівних з богинею смерті. Ми не повинні шкодувати за тими, кого вона закликала сісти з нею на чорній трапезі. Нехай вічне тіло нашої сестри безперешкодно мандрує до островів насолод. Мир їй!

— Воістину.

— Все на краще, ягине. Боги з нами.

— А що робити з невічним тілом сестри?

— Нехай чистильники Сулими потурбуються про те, щоби ніхто не скривдив дослідженнями та нечестивими обрядами її тимчасової оболонки. І ще: кродер[44] досягає Вершини Літа. Наближається пороговий час. Мені терміново потрібний оракул викрадачки. Той ведмедик. Якщо ж іграшку ви не зможете повернути, йдіть на квартиру викрадачки і знайдіть там іншого оракула.

— Буде зроблено.

— Там, де ти зараз знаходишся, знайди кров тої, яка подарувала Морані нашу сестру. Вона поранена, мала десь лишити кров. Знайди і принеси мені. Сила Акуна з тобою.

— Сила Акуна нездоланна, — завірив співрозмовника Івар і почув у мобілці гудки. Начальство повернулось до служіння богам. Отже, на його, Івара, карк усілися своїми товстими дупами нові невідкладні турботи.

Відібрати в кілерші ведмедика навряд чи вдасться, вирішив він. Хіба що в найближчі години її знайдуть бійці Сулименка. Осатаніла і озброєна, вона перетворилася на страшного ворога.

Тим більше, враховуючи її обізнаність у таких делікатних питаннях, як внутрішнє життя Резиденції і методи діяльності силових підрозділів. Якщо вона не повна ідіотка, то не дасть себе впіймати так швидко. А вона далеко не ідіотка. Івар мав можливість у цьому переконатись. Значить, треба когось послати до квартири Скоченків. Або їхати туди самому.

Івар повільно провів долонями по обличчю і рушив до ванної кімнати. Тіло Людмили лежало у ванні, вже звільнене від одягу і прикрас. Жрець подумки прочитав молитву. Скоро сюди приїдуть чистильники і розчинять це тіло у кислоті. Це гарне і сильне жіноче тіло, яке ще донедавна дарувало чоловікам насолоду, яке прагнуло й отримувало бажане, за кілька годин перетвориться на рідку сполуку, стече іржавими трубами до міської клоаки. І там зіллється з хімічним хаосом. З тією зніяковілою формою матерії, яка колись породила це тіло і всі нетривкі людські тіла.

«Усе суще підкоряється Рівновазі, і тільки Рівновага самовільна», — підсумував цю сумну символіку Івар і заглянув до кошика з використаною білизною. Там лежали зіжмакані рушники. На одному з них жрець знайшов характерні бурі плями.

Цю ніч, яка обіцяла бути безсонною, Івар вирішив присвятити Морані.

Нічліг у приміському притоні обійшовся Космічній Мавпі в сто гривень. Її спочатку прийняли за прибиту повію, але швидко зрозуміли свою помилку і проявили повагу. Навіть забезпечили квартирантку йодом, шматком марлі і таблеткою аспірину. Вона ще раз промила рани, забарикадувала двері у невеличку кімнату, відведену їй господарями притону, поклала біля себе волину, лягла і відключилась. Уві сні до неї знову прийшов чорний пес.

Тепер він дивився на неї і важко дихав, показуючи ікла і довгого рожевого язика. Вона чула голос. Чи належав голос псові, чи комусь іншому, вона не знала. Тому вирішила відповідати так, нібито пес спілкується з нею.

— Чому ти згіршуєш свою карму? — запитав голос.

— Ніякої карми немає, собацюро. Це все дешеве розводілово для терпіл.

— Хто сказав тобі це?

— Це мені пояснили два санітари в дурці, які кожної ночі приходили мене трахати. Вони мені сказали: життя одне і в ньому треба встигнути трахнути всіх, хто слабший за тебе. А потім уже все решта. Кінець кінцем тебе зжере хробачня, а бомжі будуть сцяти на твою могилу. Така в них була філософія.

— Хіба ти була слабшою за тих санітарів?

— Можливо, й ні, але коли тебе накачають галоперидолом, ти стаєш слабшим за камерну мишу.

— Я питаю не про тілесну слабкість.

— Авжеж, песику, я зрозуміла, тебе цікавить духовна сила. Так, я дуже духовно сильна. Я сильніша за всіх. Але коли тебе спочатку звіздячать гумовим патиком по голові, а потім ставлять раком на смердючій койці, воно чомусь не допомагає. Вона, ота духовна сила, тоді навіть шкодить. Тому що духовно ніякі можуть отримувати задоволення від патиків і санітарів. А я з ночі в ніч, з ночі в ніч думала лише про те, як я буду вбивати тих мутантів. Як я зрізатиму з них шкіру і повільно чавитиму їхні волохаті яйця. Вони мене трахали, а я придумувала їм страти. Коли вигадуєш страти під час сексу з двома немитими жлобами, смішно згадувати про якусь там карму. Взагалі, тоді усе стає таким смішним і можливим. І не після переродження, а в цьому житті. Ти часом не пробував?

— Ти вбивала людей.

— Я робила це із вдячності.

— До ще одного мутанта?

— Не кажи так, тварино. Він показав мені шлях.

— До темряви.

— Це все лише слова — світло, темрява. Насправді все сіре.

— Колись один із твоїх предків вважав так само. Тоді була смута, а він вбивав за гроші. За золото. Вирізав цілі села. А потім спалював. Твоє життя склалося так вузько і стиснено через його злочини.

— А, ти знову про карму. Яке просвітлене псисько. Ти часом не собачий будда? А я читала, що душі злочинців після смерті потрапляють у тіла дерев і комах. Якщо книжка не бреше, чому ж я тоді не гнійна муха з такими бєзпрєдєльними предками? А може, книжка бреше? А може, усі книжки брешуть? І всі просвітлені брешуть теж?

— Ти не в тілі мухи, тому що інший твій предок був лікарем. Майже святою людиною.

— Лікарем? А я все думала, чого це мене санітари так люблять.

— Ти ж не вбила тих санітарів.

— Не було часу.

— Брехня.

— Пси брешуть.

— Ти могла піти шляхом лікаря, а не розбійника. Але ти пішла до темряви. Шкода. Святість лікаря не знайшла продовження у твоєму роді.

— У моєму роді? Продовження? Смієшся з мене? Яке до дупи продовження? У такої, як я, можуть бути діти?

— Ти вагітна.

— Це неправда.