Він уже мав план об'єкта і знав, що на ділянці, яка належала громадянинові Шаманському, розташовані чотири окремі будівлі: великий будинок для учнів (ашрам), триповерхова вілла самого чорного мага, одноповерхова споруда під назвою «медитаційний зал» і ще одна двоповерхова будівля господарського призначення з підземними гаражами, пральнею, кухнею і генераторною. Медитаційний зал, судячи зі схеми газопостачання, не опалювався, а всі інші будівлі були обладнані автономними газовими котлами Vaillant.

— У нас уже були пожежники, — зупинив його на вході охоронець, ледь глянувши на посвідчення.

— Я не пожежник, ксіву уважно дивись, — Таракан ткнув посвідчення під самий ніс голомозій «шафі». — Читати вмієш? Газова інспекція. Хочеш, щоб ми вам газ відрубали?

— Я зараз про вас повідомлю, — відступив охоронець і сказав по мобілці невидимому абонентові: — Тут з газконтори. Один. Так. Зрозумів.

— Що там? — Таракан зобразив на своєму обличчі зацікавлену чиновницьку зверхність.

— Зараз вас проведуть. Зачекайте.

— Довго треба чекати? В мене, окрім вас, ще сьогодні…

— Недовго.

Чекати і справді довелося недовго. Симпатична жінка у хустці і сірому балахоні привітно посміхнулась інспекторові і запросила його пройти на територію. Таракан зауважив, що біля вартової буди тутешні мешканці обладнали просторий вольєр, де бігало зо п'ять вівчарок.

— Собачок на продаж вирощуєте?

— Це для охорони, — пояснила жінка. — Скільки?

— Чого «скільки»?

— Скільки вам дати, щоб ви звідси пішли?

— Щоб я пішов? Що ви таке кажете, жіночко? У вас тут генератор на газі, три котли, два лічильники і шість газових плиток. Правильно? На генератор ви, до речі, нам навіть сертифіката не дали. Це серйозний агрегат, а ми не маємо на нього жодного документа. Непорядок. Усе треба перевірити, а на лічильники поставити нові пломби. Їх востаннє опломбовували вісім років тому. Бачите, — Таракан розкрив реєстраційну книгу, — останню відмітку? Вісім років! А за державними нормами, дорогенька, їх треба перевіряти кожні п'ять років. На спеціальному пневмостенді. Тут у вас ще ж роторні лічильники поставлені? Ер-ел шості?

— Сто гривень вам вистачить?

— А я потім під суд піду, коли тут у вас все згорить? Так?

— Сто п'ятдесят.

— Ну ви й уперті. — Таракан зобразив щире здивування. — Але ж лічильники я маю подивитись? Чи як ви скажете?

Жінка на хвилину задумалась, потім дістала з глибин свого балахона мобільний і з кимось зв'язалась.

— Він хоче лише лічильники подивитись, — сказала вона. — Я пропонувала. Добре.

— Ходімо зі мною, — жінка повела Таракана до господарської будівлі.

Викладена кольоровою плиткою стежка огинала діброву, за деревами котрої виднілись теракотові вежки і еркери. «Вілла, — зрозумів кілер, — лігво балдєя. А цікаво було б подивитись, чим він там займається. Править чорні меси?»

Дорогою вони не зустріли жодної душі. Таракан кожною клітиною шкіри відчував, що за ним спостерігають, але пристроїв відеонагляду ніде не побачив. Їх або майстерно заховали, або зробили дуже мініатюрними. Металеві двері до господарської будівлі відчинялись електронною карткою, яку жінка встромила у щілину над ручкою. Індикатор біля щілини змінив колір з жовтого на зелений, щось коротко пискнуло, і двері відчинилися.

Лічильник висів на просторій кухні, де готували їжу три молоді жінки в однакових балахонах і хустках. У великих баняках булькали різнокольорові бульйони. Пахло часником, домашнім хлібом і риб'ячою юшкою. На протилежній від лічильника стіні висіла вправлена в золочену рамку фотографія усміхненого старця у сніжно-білому одязі. У старця було вузьке монголоїдне обличчя, маленькі очі-буравчики і високе, змережане зморшками чоло. Він проникливо і поблажливо дивився на Таракана. Фотографія чимось невловимо нагадувала радянські портрети вождя світового пролетаріату.

«Ерікан, — упізнав кілер мага, чиї зображення час від часу з'являлися на сторінках глянцевих часописів і популярних таблоїдів. — Симпатичний дідок. І не скажеш, що чорний маг».

— Треба міняти, — інспектор тицьнув у лічильник пальцем. — Апарати цього типу вже заборонені для експлуатації. Ви тут завгосп?

— Ні, завгосп зараз у відрядженні, але я йому передам усі ваші зауваження.

— Це не мої зауваження, дорогенька, а затверджені державою норми експлуатації газових пристроїв, — знов набундючився Таракан. — Я ж бачу, не бідне тут у вас помістя, а лічильники стоять ще роторні. На селах уже таких нема. На броньовані двері і псів гроші маєте, а на лічильник п'ятсот гривень шкода?

— Ми все виправимо.

— А другий лічильник у вас де?

— Туди не можна. Але ми все поміняємо, я вам обіцяю.

Жінка сунула йому в руку три зіжмакані п'ятдесятигривневі купюри.

— Добре, — погодився Таракан, який зрозумів, що подальший спротив хабареві може викликати підозру. — Але поміняйте обов'язково. Тепер за цим дуже-дуже дивляться.

Він дістав із валізки інструмент і прикріпив до лічильника замість циліндричної пломби крихітний пристрій, який від пломби міг би відрізнити лише експерт. Потім дав жінці розписатись у реєстраційній книзі і, не затримуючись, рушив до виходу. Краєм ока він бачив, як на майданчик перед віллою заїжджає кавалькада джипів з літерними номерами.

«У другому джипі, скоріше за все, Агамов, у третьому — депутат С., а он той білий „ескалад“ узагалі невідомо чий», — зацинкував номери Таракан.

Коли він уже підходив до собачого вольєра, із другого джипа вийшла і рушила до вілли висока молода жінка. Два охоронці, схожі на гоблінів з мультика, почалапали за нею.

«Поправочка, — відзначив кілер. — Не Агамов, а Агамова! Юна дружина олігарха відвідує свого духовного татка. Ну-ну».

Уже вийшовши за браму, він зі смартфону увійшов до особистої бази даних і пробив номер «ескалада».

«Bay! — зашкірився Таракан. — Це ж треба, які буратіни сюди приїжджають. Лоханувся ти, Таракашка. Треба було брати за це балдєїще усі півмільйона».

За кілька годин пристрій на лічильнику прокинувся і почав перехоплювати телефонні розмови в радіусі ста метрів. Ще за кілька годин Таракан закріпив на високому дереві, за кілометр від резиденції Ерікана, ретранслятор. Той просигналив пристрою-перехоплювачу про готовність прийняти першу порцію даних і в бік ретранслятора стрибнув короткий високоінформативний сигнал. Таракан увімкнув з'єднаний із смартфоном декодер, перевірив настройки цифрових фільтрів і протоколи розширення, натиснув на транспарант «старт» і почув, як жіночий голос з металево-синтетичними інтонаціями замовляє ароматизовану сіль для ванни. Перехоплювач працював.

Тепер Таракан міг спокійно вивчати внутрішнє життя резиденції. За дві-три доби він планував дізнатися про це життя достатньо для того, щоби вийти для пристрілки на снайперську позицію. Нею мала стати напівзруйнована будівля старого елеватора за двісті метрів від вілли чорного мага. Її Таракан уже перевірив і не знайшов там детекторів присутності, які відповідальна охорона мала б розмістити на всіх високих точках, розташованих недалеко від місця постійного мешкання респектабельного джентльмена зі специфічними джерелами заробітку. Подібна недбалість уже коштувала життя кільком грошовитим дядькам, але проколи інших нічому нікого в Україні не вчили. Охорона Ерікана, судячи з усього, теж готова була наступати на старі рискалі.

На випадок, якщо чорний маг виявиться дуже обережним і безвилазно заховається у неприступних надрах своєї вілли, Таракан розробив «план Б». Для його реалізації він уже замовив частину обладнання. Досі, не без внутрішнього задоволення відзначив кілер, усе йшло за графіком. Максимум за шість діб Ерікана буде ліквідовано. Якщо, звісно, не виникне форс-мажору.

У Храмі очікували на приїзд високих гостей. Велику залу на першому поверсі, спеціально призначену для проведення урочистих асамблей і зібрань, ретельно вимили, підфарбували позолочені капітелі колон «J» та «В» і замінили перегорілі жарівки на люстрах. До зали внесли погербовані хоругви Достойних Лож і розставили їх у простінках між вікнами. Масивний дубовий трон, призначений для Великого Майстра, встановили у східній частині зали під темно-синім балдахіном, отороченим золотою окрайкою з важкими китицями. Над балдахіном удень і вночі сяяла електричною підсвіткою масонська дельта з уважним і всеблагим оком. Уздовж стін натягнули товстий сріблястий шнур з подвійними Кафіанськими вузлами. Він символізував братерську любов і всесвітнє єднання вільних мулярів. Роботами керував доглядач брат Олександр, який від ранку до пізнього вечора й сам щось прикручував, підшліфовував, дотягував і підшивав. Запах свіжополакованих дверей змішувався зі східними ароматами пахощів, які привезли у двох товстих валізах.