Показуючи людям, як можна покращити свій побут, Річард не читав лекцій і не повчав. Він просто — і Ніккі зовсім не розуміла, яким чином — ухитрявся заражати інших своїм ентузіазмом. Річард не говорив людям, що їм потрібно робити, щоб покращити свій побут. Він привчав їх думати самостійно і знаходити свої рішення. І вийшло так, що Річарда полюбили всі. І Ніккі залишалося тільки мовчки скреготати зубами.

Ніккі склала білизну в плетений кошик — Річард навчив жінок плести такі кошики. Ніккі змушена була визнати, що плести кошики досить просто, і в них зручніше носити білизну.

Вона піднялася по сходах, тепер вона не боялася скрутити собі шию на сходах. Коридор сяяв чистотою, підлоги помиті. Річард десь роздобув інгредієнти для фарби, і вдалося пофарбувати стіни. І змішувати фарбу, і фарбувати — виявилося дуже захоплюючим заняттям. Один з мешканців будинку вмів лагодити дахи, і він залатав дах так, щоб він не протікав і стіни знову не залило.

У коридорі Ніккі помітила Гейда. Він сидів на східцях, і був, як завжди, без сорочки. Він зосереджено стругав деревинку, всім своїм виглядом показуючи, який він небезпечний хлопець. Пізніше жінки поцокають язиками і приберуть стружки. Гейда, явно незадоволений тим, що тепер його всі лають, втупився на Ніккі. Ніккі трохи набрала вагу, йому було на що вирячитися.

Друга робота Річарда давала можливість купувати більше їжі. Тепер він приносив додому всякі смачні речі, за якими вона тужила багато місяців, — курей, масло, приправи, бекон, сир і яйця. Ніккі жодного разу не вдалося знайти ці товари в міських крамницях. Ніккі вважала, що у всіх магазінах міста продають одне і те ж, але Річард говорив, що, роз'їжджаючи з фургоном, він потрапляє в такі місця, де асортимент ширший.

На нижніх сходинках сиділи Каміль і Набба. Вони помітили Ніккі через відчинені двері, чемно встали і вклонилися.

— Добрий вечір, пані Сайфер, — привітався Каміль.

— Допомогти вам донести? — Запитав Набба. Ніккі їх ввічливість не на жарт дратувала, оскільки вона знала абсолютно точно, що вони щирі. Хлопці добре до неї ставляться, тому що вона дружина Річарда.

— Ні, дякую. Я вже прийшла.

Вони притримали для неї двері і закрили, коли вона пройшла в свою кімнату.

Ніккі подумала, що Річард, схоже, обзавівся персональної армією, кожен солдат якої всякий раз, побачивши його, розпливається в усмішці. Вони прямо зі шкіри геть лізуть, щоб сподобатися Річарду. Каміль з Наббою, попроси він їх, охоче б взялися за прання пелюшок — тільки б Річард взяв їх з собою розвозити вночі товари по всьому Алтур-Рангу. Але Річард брав їх у ці поїздки вкрай рідко, кажучи, що може мати неприємності, якщо хто-небудь заявить в робочий комітет. Хлопці не хотіли, щоб у Річарда були неприємності і він втратив роботу, тому терпляче чекали тих рідкісних випадків, коли він кликав їх з собою.

Кімната теж перетворилася. Стелю вимили і побілили. Засиджені мухами стіни відшкребли і пофарбували в колір сомоні. Цей колір вибрала сама Ніккі, думаючи, що Річард нізащо не зможе відшукати необхідні для цього відтінку рідкісні інгредієнти. І ось тепер стіни, немов у насмішку над нею, були кольору сомоні.

А одного разу заявився мужичок з інструментами. Каміль повідомив, що його надіслав Річард, щоб привести кімнату в порядок. Говорив він на мові, якої Ніккі не розуміла. Він багато жестикулював, щось лопотів і добродушно сміявся, немов Ніккі трохи розуміє, що він говорить. Він тикав пальцями в стіни і задавав питання. А Ніккі не мала ні найменшого уявлення, навіщо він тут, і що повинен зробити.

Нарешті вона зметикувала, що, можливо, він прийшов полагодити клишоногий стіл. Ніккі постукала по кришці столу долонею і показала, як він хитається. Чоловік кивнув, посміхнувся і залопотів. У підсумку Ніккі надала йому розбиратися самому і відправилася вистоювати чергу за хлібом. І простояла всю першу половину дня. А другу — в черзі за просом.

Коли Ніккі нарешті повернулася додому, цей незрозумілий чоловік вже пішов. У старе розбите вікно, не тільки зафарбоване, але залите фарбою так, що не відкривалося, було вставлене нове скло. А в іншій стіні з'явилося ще одне вікно. Обидва вікна були відкриті. Прохолодний протяг продував задушливу кімнату.

Ніккі застигла посеред кімнати, ошелешено дивлячись у вікно на сусідній будинок. Потім довго витріщався на вікно в стіні, де колись ніякого вікна не було. Тепер було видно вулицю. Мимо якраз проходила сусідка, пані Шарим. Вона посміхнулася і помахала Ніккі рукою.

Поставивши на підлогу кошик, Ніккі закрила бокове вікно, вирішивши що кімната достатньо провітрилася. І завісила фіранки. Вона вирішила, що слід повісити фіранки і на перше вікно. Річард якимось чином роздобув їй трохи тканини. Коли Ніккі пошила фіранки, він сказав, що вона молодець. І Ніккі раптом виявила, що посміхається в точності, як кожен, кого хвалив Річард.

Вона притягла Річарда в саме паршиве місце Старого світу, в самий поганий будинок, який тільки змогла відшукати, а він в кінцевому підсумку якимось чином примудрився все поліпшити. У точності слідуючи її повчанням, що в цьому його обов'язок.

Але вона-то затівала зовсім інше.

Вона сама не розуміла, що затівала.

Єдине, що Ніккі розуміла — що живе тільки заради тих годин, коли Річард поруч. Нехай вона і знала, що він її ненавидить і більше всього на світі хоче забратися від неї подалі і повернутися до своєї Келен, Ніккі нічого не могла з собою вдіяти: коли він повертався додому, її серце шалено калатало. Іноді їй здавалося, що через чарівні пута з Келен вона відчуває тугу цієї жінки по ньому. І кожною частинкою свого тіла розуміла тугу Келен.

Почало темніти. Ніккі чекала. Життя починалася тільки тоді, коли Річард повертався додому. На зміну денному світлу прийшов вогник лампи. Тепер у них була справжня лампа, а не плаваючий в лляному маслі гнотик.

Двері розчинилися. Річард ступив на поріг. Він розмовляв з Камілем, який направлявся до себе додому, поверхом вище. Було вже досить пізно. Нарешті, продовжуючи посміхатися, Річард увійшов до кімнати і зачинив двері. І посмішка негайно випарувалася, як завжди.

Він тримав набитий мішок.

— Мені по дорозі попалася цибуля, морква і трохи свинини. Я подумав, що ти, можливо, захочеш приготувати печеню.

Ніккі слабо махнула на просо, в черзі за яким провела півдня. У просо водилися жучки і воно було старим. — Я купила проса. Думала зварити тобі суп. — Якщо хочеш, — знизав плечима Річард. — Твій суп допоміг нам пережити досить паршиві часи.

Ніккі на мить відчула спалах гордості, що він оцінив її старання.

Вона закрила вікна. На вулиці було темно. Стоячи спиною до вікон і не зводячи з Річарда очей, вона щільно завісила фіранки.

Річард стояв посеред кімнати й дивився на неї. Він нерозуміюче насупився. Ніккі підійшла ближче. Вона відмінно усвідомлювала, як здіймаються над корсажем чорного плаття її відкриті груди. Гейда тільки що витріщався на її бюст. Вона хотіла, щоб і Річард так само дивився на неї. Але Річард дивився тільки їй в очі.

Її пальці вп'ялися в його м'язисті руки.

— Займися зі мною любов'ю, — прошепотіла вона. Він здивовано звів брови.

— Що?

— Річард, я хочу, щоб ти зайнявся зі мною любов'ю. Зараз.

Він цілу вічність пильно дивився їй в очі. У вухах Ніккі гуркотіла кров. Кожна часточка її істоти волала, благаючи його взяти її. Вона тремтіла в передчутті.

І він заговорив. Голос його звучав зовсім не грубо. Навпаки, дуже ласкаво, але рішуче.

— Ні.

Ніккі здалося, що міріади крижаних голок вп'ялися їй в руки. Його відмова вразила її. Жодного разу в житті їй не відмовляв ні один чоловік.

Біль вразила її в саме серце, куди гірша, ніж та, яку Джеган або хто інший коли-небудь їй завдавали. Вона-то думала…

Кров прилила до обличчя, холод миттєво змінився жаром. Ніккі навстіж відчинила двері.

— Вийди в коридор і почекай, — тремтячим голосом наказала вона.

Він стояв посеред їх кімнати, дивлячись Ніккі в очі. Лампа відкидала тінь на його обличчя. Його плечі були такими широкими, а талія такою вузькою… Їй відчайдушно хотілося обвити цю талію руками. Ніккі хотілося заверещати. Але замість цього вона заговорила тихо, але владно.