— От наскільки жорстокий Імперський Орден: ці воїни повільно, болісно підсмажать до смерті великого командира, героя війни, тільки заради того, щоб довести вам, жителям жалюгідного містечка, що, не вагаючись, вб'ють кого завгодно. Наша мета — загальне благо, і ця мета незмірно важливіша, ніж будь-який наш чоловік. І ось тому доказ. Ну, і що тепер? Ви як і раніше вважаєте, що ми побоїмося убити кого-небудь з вас, якщо ви не внесете свій внесок у загальне діло?

По натовпу прокотився гомін:

— Ні, пані.

За її спиною командер Кардіф скреготав зубами від болю. Він знову закричав, наказуючи своїм людям негайно відв'язати його і прикінчити «цю відьму, що зїхала з глузду». Ніхто не рухався. Можна було подумати, що його взагалі не чують. Цим солдатам було незнайоме співчуття. Мова йшла про життя і смерть. Вони зволіли життя — і їх вибір визначив його смерть.

Ніккі мовчки дивилася на юрбу. Текли хвилини. Коммандер висів досить високо над вогнем, однак гарячого вугілля було надміру. Ніккі знала, що деколи вітерець давав йому тимчасове полегшення від спеки, але це лише продовжить муки. Ніккі не просила піднести ще дров. Поспішати нікуди.

Люди почали морщити носи. Всі відчули запах паленого волосся на його грудях. Ніхто не насмілювався видати ні звуку. Час йшов, шкіра на грудях і животі Кардіфа почервоніла, почорніла. Ще хвилин п'ятнадцять — і шкіра почала тріскатися і розповзатися. Кадіф волав від болю вже безперервно. Від багаття йшов запах смаженого м'яса.

Потім командер зламався і почав благати про пощаду. Він кликав Ніккі, благаючи покласти цьому край — або звільнити його, або вбити. Слухаючи, як він кличе її, Ніккі погладжувала золоте кільце в губі. Його благання чіпали її не більше, ніж дзижчання мухи.

Тонкий шар жиру на могутній мускулатурі почав танути. Кардіф заревів. Підживлений жиром вогонь здійнявся вгору, опаливши йому обличчя.

— Ніккі! — Кадар зрозумів, що його благання залишають її байдужою. — Ти злісна сука! І сповна заслужила все те, що я з тобою робив!

Вона побіжно глянула в його скажені очі.

— Так, заслужила. Передай мою пошану Володарю, Кадар.

— Сама йому скажеш! Коли Джеган дізнається, він тебе в клаптики порве! Скоро ти опинишся в підземному світі, в руках Володаря!

Слова Кардіфа знову зазвучали для неї віддаленим дзижчанням.

Спектакль продовжувався. Лиця глядачів поступово покривалися потом. Не було потрібно додаткового наказу, щоб усі зрозуміли: вони повинні залишатися на місці і дивитися до кінця. Лише хлопчаків видовище зачаровувало. Вони обмінювалися розуміючими поглядами. Такого роду видовище небезпечно для юних незміцнілих умів. Коли-небудь вони стануть відмінними солдатами Ордена. Якщо не подорослішають.

Ніккі зустрілася поглядом з дівчинкою. У величезних очах горіла пекуча ненависть. Навіть коли вона перелякалася під час миття, її очі все ще говорили, що світ — чудове місце, і вона залишалася незайманою дитиною. Тепер же темні очі говорили: дитячій наївності прийшов кінець.

Весь цей час Ніккі гордо стояла, випрямивши спину, розправивши плечі, купаючись в ненависті дівчини і для різноманітності відчуваючи хоч щось.

Дівча і уявлення не мала, що командер Кардіф повис на рожні замість неї.

Коли командер нарешті замовк, Ніккі відвела погляд від дівчинки і звернулася до натовпу:

— Минулого більше немає. Відтепер ви — частина Імперського Ордену. Якщо не будете виконувати свій моральний обов'язок і сприяти процвітанню ваших братів по Ордену, я повернуся.

Вони ні на секунду не засумнівалися в її словах. Якщо ці люди чогось і хотіли, так це ніколи більше її не бачити.

Один із солдатів, притискаючи тремтячі кулаки до боків, невпевнено підійшов до Ніккі. Його очі були величезними від болю.

— Я хочу, щоб ти повернулася, дорогенька, — прогарчав він голосом, не відповідаючим здивованому виразу очей. Голос став загрозливим. — І негайно.

Це, безумовно, був голос Джегана.

Йому було важко контролювати розум звичайної людини, але зараз він тримав солдата намертво. Джеган ніколи не став би використовувати солдата, будь він у стані сам проникнути в розум Ніккі.

Однак Ніккі не мала ні найменшого уявлення, чому раптом Джеган втратив з нею зв'язок. Таке траплялося й раніше, і вона знала, що в кінці кінців Джеган цей зв'язок відновить. Залишається тільки чекати.

— Ви незадоволені мною, ваше превосходительство?

— А як ти думаєш? — Вона знизала плечима:

— Кадар був краще тебе в ліжку. Я думала, ти зрадієш.

— Негайно повертайся! — Гаркнув солдат голосом Джегана. — Зрозуміла?! Мухою!

— Слухаю і скоряюся, ваше превосходительство, — вклонилася Ніккі.

Випрямляючись, вона вихопила з-за пояса солдата кинджал і увігнала по саме руків'я йому в живіт. Рипнувши зубами від зусилля, Ніккі провернула клинок, розтинаючи йому нутрощі.

Ніккі сумнівалася, що солдат відчував хоч що-небудь, корчачись біля її ніг, поки вона чекала екіпаж. Він помер зі смішком Джегана на вустах. Оскільки соноходець міг перебувати тільки у живому мозку, на деякий час запанував спокій.

Карета зупинилася, якийсь солдат підскочив до Ніккі і відкрив для неї двері. Вона — вже на сходинці — обернулася, тримаючись за поручень, до натовпу. Світле волосся розвівалося на теплому вітрі.

— Не забувайте цей день, пам'ятайте, як ваші життя зберіг Джеган Справедливий! Коммандер вбив би вас. Імператор — за допомогою мене — продемонстрував вам своє співчуття. Рознесіть всюди звістку про милосердя і мудрість Джегана Справедливого, і мені не знадобиться повертатися.

У натовпі згідно загомоніли.

— Хочете, щоб ми забрали коммандера з собою? — Запитав якийсь солдат. Колишній вірний заступник Кадара Кардіфа тепер носив його меч. Вся його вірність кудись зникла.

— Залиште його дожарюватися у повчання. Решта повертаються зі мною в Ферфілд.

— Слухаю! — Воїн вклонився і віддав наказ «по конях».

Ніккі повернулась до візника:

— Його превосходительство бажає мене бачити. Хоча він цього і не говорив, я повністю переконана: він хотів би, щоб ти поспішив.

Ніккі, пряма, як палиця, всілася на жорстке шкіряне сидіння, візник свиснув, клацнув бичем, і екіпаж рушив. Ніккі трималася за дверцята, поки карета підстрибувала на брукованій площі, і відпустила її, лише коли вони вибралися на грунтову дорогу. У вікно било сонячне світло, освітлюючи порожнє сидіння навпроти Ніккі. Смужка світла поступово переміщалася, а коли карета повернула, дісталася до колін Ніккі і влаштувалася там, як тепла кішка. Попереду, з боків і позаду карети скакали вершники. З-під тупотячих копит вилітали клуби пилу.

Зараз Ніккі була вільна від Джегана. Оточена двома тисячами солдатів, вона тим не менше відчувала себе зовсім самотньою. Втім, незабаром жахливу порожнечу заповнить біль.

Вона не відчувала ні радості, ні страху. Іноді вона сама не розуміла, чому не здатна бажати нічого, крім болю.

Поки карета несла Ніккі до Джегана, її думки були зайняті зовсім іншим чоловіком. Вона згадувала всі зустрічі з ним, заново переживаючи кожну мить, проведену з Річардом Сайфером, або, як тепер його називали — і під яким іменем його знав Джеган, — Річардом Ралом.

Вона думала про його сірі очі.

До того дня, як вона вперше побачила його, Ніккі і не підозрювала, що така людина може існувати.

Коли вона міркувала про Річарда, в ній горіло єдине бажання: знищити його.

Величезні кричущо-яскраві шатри покривали найвищий пагорб біля Ферфілда, але — не дивлячись на багате забарвлення, шум, гам, сміх, хрипкі співи і суєту — в місто приїхав не цирк, а окупаційна армія. Шатри імператора і його наближених нагадували намети кочового племені Алтур-Ранга, батьківщини Джегана, проте були куди розкішніше. Імператор, що набагато перевершив самого великого вождя кочівників, творив власну культуру.