Вдалині — за ними — вогненний шторм висвітлив нічну тьмуу. Зедд з Уорреном пригощали імперців старим добрим вогнем чарівника, як сказав Зедд. Страхітлива демонстрація, нехай і недостатня, щоб зупинити настільки численного супротивника, як Імперський Орден. Коли підоспілі нарешті імперські маги виставили щити, то нанесеної противнику шкоди стало дещо менше. Але обидва чарівника забезпечили Келен необхідне прикриття.

Поскакав далі, Келен почула улюлюкання Кари. Угледівши коня Кари, покритий піною кінь швидко скинув темп. Жеребець дуже втомився. Як і Келен. Коли вони спішилися біля Кари з Філіпою, Верна кинула порожнє відро на землю. Келен пораділа, що темно й інші не бачать, як в неї тремтять ноги. І з полегшенням побачила, що крапелька чарівного вогню згасла перш, ніж встигла прогризти шкіряні лати.

Вони вчотирьох дивилися, як ніч освітлюється полум'ям. Велика частина вогню розбивалася об щити, але все ж вражала всіх, хто опинявся поблизу. Зедд з Уорреном посилали одну смертоносну вогненну сферу за одною. Крики обпалених лунали по всій лінії наступаючих імперців.

Маги супротивника наносили удари у відповідь, сіючи смерть в рядах д'харіанців, але сестри Світла теж виставляли щити.

І все ж величезні полчища імперців продовжували рухатися вперед. Смертоносний вогонь хіба що трохи уповільнив їх просування, та порушив стрункість лав.

Поступово маги з обох сторін оволоділи ситуацією і абсолютно нейтралізували дії один одного. Келен знала, що у передових ліній д'харіанців немає ніякої надії витримати натиск імперської орди. Навіть сповільнити її наступ. При світлі місяця вона бачила, як д'харіанці залишають позиції.

— Чому ця штука не діє? — Здивовано прошепотіла Келен. Вона нахилилася до Верне. — Ти впевнена, що її зробили як треба?

Спостерігаюча за швидким натиском противника Верна, здавалося, не чула питання. Келен перевірила меч. Вона розуміла, наскільки безнадійна буде бійка. Вона відчувала меч Річарда на спині і зважувала, чи не витягнути його, але потім вирішила, що все ж краще швидше звідси забратися. Вона підштовхнула Верну до коня.

Але перш ніж Келен вділа ногу в стремено, вона помітила, що Орден уповільнює рух. Солдати почали спотикатися. Одні витягували уперед руки. Інші падали.

— Дивись! — Закричала Верна.

В ночі пролунав нескінченний стогін болю і відчаю. Спотикаючись, імперці падали один на одного. Хтось рубав невидимого ворога, але замість нього наносив удари своїм осліплим соратникам.

Тепер передні ряди імперців ледь повзли. Задні ряди напирали, налітаючи на практично виведених з ладу йдучих попереду. Коні, охоплені панікою, скидали вершників. Перелякані коні топтали всіх, хто попадався на шляху. Фургони переверталися. В рядах ворога почався повний бедлам.

Наступ захлинувся. Імперський Орден зупинився.

Підскакали Зедд з Уорреном і спішилися. Обох, незважаючи на морозну ніч, заливав піт. Келен стиснула руку Зедда.

— Під кінець ви двоє врятували наші шиї.

— Він, не я, — вказав Зедд на Уоррена.

— Я побачив ваші труднощі, — знизав плечима Уоррен. Вони зачаровано спостерігали, як сліпне ворожа армія.

— У тебе вийшло! — Вигукнула Келен. — Верна, ти зі своїм склом врятувала нас!

Вони з Верної обнялися, не намагаючись стримати сльози.

Келен пройшла через перевал однією з останніх. Обрану ними долину з півдня відмінно захищали височенні скелясті гірські кручі. Ордену доведеться робити довгий і важкий шлях в обхід цих гір, якщо він наміриться напасти на них тут. Хоча армія д'харіанців зовсім не мала наміру вічно відсиджуватися в цій долині, на даний момент це було цілком безпечне місце.

На гірських схилах росли величезні старі ялини, що хоч якось захищали від вітру. Вся земля в лісі була заставлена наметами. Приємно бачити багаття і чути запах диму — ознака того, що місце тут досить безпечне для того, щоб розводити багаття. У нічному повітрі витали також аромати їжі, що готується. Перетягнути таку кількість військ і спорядження по перевалу — заняття непросте, так що всі неабияк зголодніли.

Генерал Мейфферт виглядав вельми задоволеним — як і будь-який інший генерал на його місці, — адже армія, яку він боявся втратити, перейшла за перевал в цілості й схоронності. Він провів Кару з Келен до намету, приготовленому для них. І всю дорогу розповідав, як пройшов перехід армії через перевал, і виклав короткий перелік того, що довелося залишити на колишньому місці.

— Нічка буде холодною, — повідомив генерал, коли вони нарешті дісталися до намету, встановленого в стороні від решти між двома височенними ялинами. — У мене є для вас мішок з підігрітими в багатті каменями, Мати-сповідниця. І для вас теж, пані Кара.

Келен подякувала йому, і Мейфферт пішов. Кара вирушила на пошуки їстівного. Келен заявила, що особисто вона хоче одного — завалитися спати.

У наметі Келен виявила на маленькому столику «Сильну духом». Лампа під стелею освітлювала статуетку. Келен на мить зупинилася, щоб провести пальцем по майорячій сукні фігурки.

У неї зуб на зуб не попадав, і їй до смерті хотілося заповзти в ліжко в обнімку з мішком теплих каменів. Продовжуючи роздумувати над тим, наскільки вона замерзла, Келен, замість того щоб лягти спати, вибралася з намету і рушила по табору на пошуки сестер Світла. Нарешті їй зустрілася одна з сестер, і, слідуючи вказаному напрямку, Келен пішла між наметами і дісталася до молодих густих ялинок, де виявила маленьке укриття, в якому можна було тільки лежати.

Присівши навпочіпки, вона заглянула всередину і в тьмяному світлі найближчих багать ледве-ледве розгледіла купку покривал.

— Холлі? Ти тут?

З-під покривал висунулася маленька голова.

— Мати-сповідниця? — Дівчинку трясло. — Щось сталося? Я вам потрібна?

— Взагалі-то так. Ходімо зі мною, будь ласка. Холлі, загорнувшись у покривало, виповзла назовні. Взявши її за руку, Келен мовчки повела дівчинку до свого намету. Очі Холлі округлилися, коли Келен впихнули її всередину. Перед столиком дівчинка зупинилися, і зачаровано задивилась на «Сильну духом».

— Подобається? — Поцікавилася Келен. Трясучись від холоду, Холлі шанобливо провела тоненьким пальчиком по руці статуетки.

— Де ви взяли таку красу?

— Річард вирізав її для мене. — Холлі нарешті насилу відірвала очі від фігурки і подивилася на Келен.

— Я скучаю по Річарду. — Келен бачила в холодному повітрі намету пару від дихання дівчинки. — Він був завжди добрий до мене. Багато ставилися до мене погано, а він завжди був добрим.

Келен раптово відчула гострий напад туги. Вона не очікувала, що мова зайде про Річарда.

— Що вам завгодно, Мати-сповідниця?

Келен відкинула тужливі думки і посміхнулася.

— Я пишаюся тим, що ти сьогодні зробила. Ти відмінно нам допомогла. Я пообіцяла, що тобі буде тепло. І нині вночі так воно і буде.

— Правда? — У дівчинки зуб на зуб не попадав. Келен поклала Меч Істини в кут ліжка і зняла дещо з одягу. Потім погасила лампу і сіла на солом'яний матрац. Світло найближчих багать м'яко освітлювало стінки намету.

— Давай, лізь до мене. Нині вночі буде дуже холодно. Так що ти мені необхідна, щоб зігрітися.

Холлі міркувала буквально частки секунди.

Лігши на матрац, Келен притиснула Холлі спиною до себе, а з іншого боку поклала дівчинці мішок теплих каменів. Обнявши мішок, Холлі пискнула від задоволення. Келен умиротворено посміхнулася.

Вона просто раділа тому, що Холлі в теплі і безпеці. Присутність дівчинки допомагала забути про всі жахи сьогоднішнього дня.

Десь далеко, високо в горах, самотній вовк завивав на місяць, виливаючи йому свою тугу. Виття луною розносилося по горах, поступово затихаючи, але знову і знову повторювався з тужливою наполегливістю.

Меч Істини лежав за спиною, і думки Келен знову повернулися до Річарда. І ось так, думаючи про нього, розмірковуючи, де він і що з ним, Келен тихо плакала, поки не заснула.