— Я не міг! Комітет дозволяє мені постачати рівно стільки, скільки я складаю. Мене б самого поховали в небі, якби я привозив більше, ніж мені дозволено привозити. У транспортній компанії за мною стежать всі і кожен! І тут же доносять у робочу комірку, якщо я навіть плюну не в ту сторону!

— Значить, — схрестила Ніккі руки на грудях, — Річард скористався вашим скрутним становищем. Він привозив по ночах вам метал, і у вас не було іншого вибору, окрім як заплатити йому стільки, скільки він вимагає, і йому про це добре відомо. Він отримав все це золото, обманюючи вас. Ось як він розбагатів — продаючи вам все за завищеною ціною. А це сама мерзенний різновид злодійства.

Коваль похмуро глянув на неї, як на ідіотку.

— Річард продає мені метал набагато дешевше, ніж я купую в транспортних компаній. У Іцхака, наприклад.

— Я продаю по тій ціні, яку мені вказує комітет, за справедливими цінами! Я нічого не можу зробити!

— Це дурниця якась, — сказала Ніккі ковалю, не звертаючи уваги на Іцхака.

— Навпаки, дуже розумно. Бачте, плавильні виробляють більше металу, ніж можуть продати, бо не мають права самі його поставляти клієнтам. Їм потрібно виробляти достатньо металу, щоб окупати витрати, платити робітникам та підтримувати безперервну роботу печей. Якщо вони не будуть купувати достатню кількість руди, шахти закриються, і тоді плавильні не отримають руди взагалі. Вони не зможуть існувати без сировини. Але Орден не дозволяє Іцхаку і йому подібним постачати стільки, скільки дійсно необхідно плавильникам. Орден же тижнями обмірковує найпростіші запити. Комітети розглядають кожну уявлювану персону, якій, як вони вважають, теоретично може бути завдано шкоди, якщо Іцхак доставить вантаж. Плавильники були в розпачі. Вони запропонували Річарду купувати в них надлишки за нижчою ціною…

— Значить, вони теж постраждали від шахрайства Річарда!

— Та ні ж! Завдяки тому, що Річард купує у них метал, вони більше продають і у них зменшуються витрати на виробництво. Вони отримують більше грошей, ніж до цього. Річард продає мені за нижчою ціною, ніж транспортні компанії, тому що сам купує за нижчими розцінками.

Ніккі гидливо сплеснула руками.

— І в довершення всього він ще позбавляє людей роботи! Він найгірший із злочинців — наживається на горбу бідняків, нужденних та робочих!

— Що?! — Запротестував Іцхак. — Я не можу взяти на роботу потрібну кількість людей і не можу отримати достатньо дозволів на постачання необхідних людям товарів! Річард нікого не позбавляє роботи — навпаки, він допомагає створювати нові робочі місця! Плавильні, з якими він працює, кожна найняла ще більше робочих з тих пір, як Річард став купувати у них метал!

— Цілком правильно, — кивнув коваль.

— Але ви просто не розумієте, — продовжувала наполягати Ніккі, відкинувши волосся з лоба. — Він вам очі зашорив. Він обманює вас, висмоктує насухо. Ви стаєте бідними, тому що Річард…

— Ви не зрозуміли, пані Сайфер? Річард збільшив доходи півдюжини плавилень. Вони зараз працюють тільки завдяки Річарду. Він купує у них товар тоді, коли їм потрібно його продати, а не тоді, коли вони нарешті отримають якийсь ідіотський дозвіл з купою печаток. Річард один, сам по собі, дав можливість цілій команді вуглекопів заробляти на життя, постачаючи наці плавильні вугілля, а також рудокопам і багатьом іншим. А я сам? Та з Річардом я заробив більше грошей, ніж міг собі уявити!

Річард всіх нас збагатив, зробивши дуже необхідну річ, і зробивши її куди краще, ніж інші. Він усім нам зберіг роботу. Не Орден зі всіма своїми комітетами, комісіями і осередками, а Річард.

Тільки завдяки Річарду я зміг не звільняти робітників. Він ніколи не говорить, що щось неможливо, а знаходить спосіб зробити це. І за цей час заслужив довіру всіх і кожного, з ким має справу. Його слово дорожче золота.

Та що там говорити, сам брат Нарев велів Річарду робити все необхідне, щоб поставляти мені потрібний метал. Річард відповів йому, що зробить. Та будівництво цього палацу зроду не просунулося б так далеко, як зараз, якби Річард не поставляв нам усе необхідне в строк.

Орден повинен дякувати Річарду, а не розплачуватися з ним тортурами і покараннями. Він міцно допоміг Ордену тим, що робив те, що їм потрібно. Ці колони, що стоять онде, досі б не звели, якби Річард не поставив мені метал для кріплень. А тих статуй у палацових стін теж би ще не було, якщо б він не привіз мені сталь, необхідну для виготовлення потрібних скульпторам інструментів, А на будівництві все перевозять на колесах з металевими ободами, які я зробив з тієї сталі, що поставив мені Річард. Та Річард зробив для зведення цього палацу більше, ніж будь-хто інший! Та ще й в процесі обзавівся друзями.

Ніккі ніяк не могла переварити почуте. Напевно, все так і є. Вона пам'ятала, що Річард зустрічався з братом Наревом. Як можна заробити стільки грошей, допомогти Ордену і щоб при цьому люди, з якими ти маєш справу, як і раніше тобі довіряли?

— Але він отримав такий прибуток… Коваль похитав головою, дивлячись на неї, як на підколодну змію.

— Прибуток — брудне слово тільки для всяких паразитів. Вони хочуть, щоб це вважали злом, щоб їм самим було легше урвати те, що вони не заслужили.

Нахилившись до неї, коваль грізно насупився і гаряче продовжив:

— Ось що б мені хотілося знати, пані Сайфер, так це те, чому Річард стирчить у смердючій тюрязі, де з нього тортурами вибивають зізнання, а його дружина в цей час сидить тут і несе нісенітницю через те, що він заробляє гроші і в процесі робить нас усіх задоволеними, щасливими і багатими.

У Ніккі жовч підступила до горла.

— Я не можу заплатити штраф до завтрашнього вечора.

— До зустрічі з вами я й подумати не міг, що Річард може помилятися. — Коваль стягнув через голову фартух і повісив на стіну. — З такими грошима ми можемо викупити його і раніше. Думаю, тут більше ніж достатньо. Іцхак, підеш зі мною?

— Звичайно! Вони мене знають. Мені довіряють. Я теж піду.

— Віддайте мені гроші! — Наказав коваль. Ніккі, навіть не замислюючись, впустила мішечок йому в долоню. Річард — не злодій. Дивна річ. Вона не розуміла чому, але ці люди були явно задоволені ним. Він допоміг їм всім збагатитися. Для неї все це було повною абракадаброю.

— Будь ласка, якщо ви зможе допомогти, я буду перед вами в боргу.

— Я роблю це зовсім не заради вас, пані Сайфер. Я допомагаю другові, якого дуже високо ціную і який заслуговує всілякої допомоги.

— Ніккі. Мене звати Ніккі.

— Я — пан Касселл, — гаркнув він, рушивши геть.

***

Пан Касселл виклав перед Народним Захисником Мускіним чотири золоті монети. Він сказав Ніккі з Іцхаком, що хоче мати дещо про запас, на той випадок, щоб вони могли «підкачати повітря», якщо знадобиться «більше жару».

Коваль горою височів над сидячою за столом людиною. Кілька чиновників уткнулись носом в роботу. Всі гвардійці, що знаходилися в приміщенні спостерігали за подіями.

— Річард Сайфер. Він у вас. Ми прийшли заплатити штраф. Захисник Мускін моргав, дивлячись на монети, як жирний короп, який занадто обжерся, щоб проковтнути черв'яка.

— Ми не приймаємо штрафів до завтрашнього вечора. Повертайтеся завтра, і якщо ця людина, Сайфер, не зізнався в чомусь більш серйозному, то зможете тоді заплатити.

— Я працюю на будівництві палацу, — промовив пан Касселл. — Брат Нарев завантажує мене роботою. Я тут зараз, так чому б нам не вирішити цю проблему, поки ми всі тут? Брат Нарев буде радий, якщо його старшому ковалю не доведеться тягнутися сюди завтра, коли я тут вже сьогодні.

Темні очі Захисника Мускіна забігали по сторонах, ковзаючи по плачучому натовпі. Рипнувши стільцем, він присунувся ближче до столу і склав товсті пальці на кіпі м'ятих папірців.

— Мені б не хотілося засмучувати брата Нарева.

— Не сумніваюся, — посміхнувся коваль.

— Однак братові Нареву не захотілося б, щоб я зневажив своїм обов'язком перед народом.