Виконавши завдання, Ніккі відволокла дівчинку назад до натовпу. Тягнучи її за імпровізований нашийник, Ніккі раптово згадала…

Згадала, як перший раз побачила Річарда.

Майже всі сестри Палацу Пророків зібралися у великому залі, щоб зустріти нового хлопчика, якого привезла сестра Верна. Ніккі сперлася об поруччя червоного дерева, крутячи пальцями шнурок корсажа. Раптово подвійні двері з масивного горіха відчинилися. Всі розмови, що перемежовувалися вибухами сміху, стихли. Група на чолі з сестрою Фебою увійшла в зал і пройшла мимо величезних колон із золотими капітелями.

Хлопчики з чарівним даром народжувалися рідко, і коли їх знаходили і — після довгих мандрівок — доставляли у Палац, всі дуже раділи. На цей вечір була запланована урочиста вечеря. Більшість сестер, вдягнувшись у найкращі вбрання, стояли внизу, бажаючи привітати нового хлопчика. Ніккі залишилася на нижньому балконі. Їй було байдуже, побачить вона його чи ні.

Вона була вражена тим, наскільки сестра Верна постаріла за роки мандрів. Такі поїздки, як правило, тривали щонайбільше рік. Але цього разу подорож по той бік великого бар'єру, в Новий світ, зайняла майже двадцять років. Оскільки про те, що відбувалося по той бік бар'єру, було мало що відомо, сестру Верну, судячи з усього, відправили в шлях сильно заздалегідь.

Життя в Палаці Пророків було довгим і текло розмірено. Ніхто з мешканців Палацу не постарів за жалюгідні два десятиліття, але без захисту магії Палацу Верна постаріла. Сестра Верна, вік якої наближався десь до ста шістдесяти, була років на двадцять молодше Ніккі. І ось тепер вона виглядала удвічі старшою. Звичайно, люди за межами Палацу старіли, як годиться, але щоб таке настільки швидко сталося з однією з сестер…

У величезному залі пролунав грім оплесків, багато сестер навіть розплакалися. Ніккі позіхнула. Сестра Феба підняла руку, чекаючи тиші.

— Сестри, — голос Феби тремтів, — будь ласка, привітайте сестру Верну з поверненням.

Їй довелося знову підняти руку, закликаючи до тиші. Коли зал змовк, вона продовжила:

— І я рада представити нашого нового учня, нове чадо Творця, нашого нового підопічного. — Вона повернулася й витягнула руку, поворушив пальцями, запрошуючи сором'язливого, судячи з усього, хлопчини вийти вперед. — Будь ласка, привітайте Річард Сайфера у Палаці Пророків.

Коли він ступив уперед, сестри позадкували. Очі Ніккі розширилися. Спина випросталась. Це був зовсім не маленький хлопчик — цілком зрілий чоловік.

Натовп, незважаючи на загальне здивування, зааплодував і вибухнув привітальними вигуками. Але Ніккі нічого не чула — вона не могла відірвати погляду від цих сірих очей. Річарда представили комусь з сестер. Приставлена до новачка послушниця, Паша, підійшла до нього і спробувала заговорити.

Річард відсторонив її і вийшов один на середину залу… Вся його статура видавала те, що Ніккі побачила в його очах.

— Я хочу дещо сказати вам.

Повисла здивована тиша. Річард оббіг поглядом зал. Ніккі затамувала подих, коли на мить їхні погляди зустрілись — а він, звичайно, навіть цього не помітив.

Вона тремтячими пальцями вчепилася в перила, щоб не впасти.

У цей момент Ніккі присягнулася зробити все, аби увійти в число його наставниць.

Річард постукав по Рада-Хань, застебнутому у нього на шиї.

— До тих пір, поки на мені нашийник, ви мої тюремники, а я ваш бранець.

По залу пролетіло шепотіння. Рада-Хань надягали хлопчикові не тільки для того, щоб керувати ним, але і для того, щоб його захистити. Дітей ніколи не приводили як полонених — тільки як підопічних, які потребують захисту, турботи і навчання. Річард, однак, дивився на речі інакше.

— Я не нападав на вас, але ми стали ворогами. Ми з вами в стані війни.

Деякі сестри похитнулися, ледь не втрачаючи свідомість. Лиця доброї половини присутніх у залі жінок почервоніли. Решта побіліли. Ніккі і уявити собі не могла подібної поведінки. Але Річард повівся так, що вона боялася моргнути — лише б не втратити найменшої деталі. І ледь дихала — лише б не втратити ані слова. Однак серцебиття вона вгамувати не могла.

— Сестра Верна обіцяла, що мене будуть вчити управляти даром, а коли навчать, відпустять на свободу. Поки ви будете виконувати обіцянку, між нами збережеться мир. Але у мене є деякі умови.

Річард підняв над головою червоний жезл, що висів у нього на шиї. Тоді Ніккі ще не знала, що ця зброя Морд-Сіт.

— У минулому мені вже довелося носити нашийник. Та, що змусила мене надіти його, хотіла заподіяти мені біль, щоб замучити мене і зламати. Щоб підкорити своїй волі.

Ніккі знала, що тільки такою і може бути доля йому подібних.

— У цьому і полягає суть усіх нашийників. Нашийники надягають на звірів або на ворогів. Так само, як і вас, я просив цю жінку мене відпустити. Вона мене не відпустила, тоді мені довелося вбити її. Будь вона жива, жодна з вас не коштувала б її мізинця. Вона вчинила так тому, що її саму замучили і зламали, тому що, дійшовши до безумства, вона вирішила, що теж повинна мучити і поневолювати людей. Ви… — Він обвів хижим поглядом присутніх. — Ви ж робите так тому, що вважаєте це своїм правом. Ви позбавляєте людей свободи в ім'я вашого Творця. Я не знаю, хто він такий, ваш Творець, але точно знаю одне: за межами Старого світу так поступає тільки Володар. — Натовп ахнув. — По мені, так ви цілком могли б бути ученицями Володаря.

Тоді він ще не знав, що стосовно деяких сестер так воно і було.

— Якщо ви, подібно тій жінці, з допомогою нашийника заподієте мені біль, перемир'я закінчиться. І тоді повідець, за який, як ви сподіваєтеся, ви можете мене тримати, обернеться в блискавку, і блискавка вразить вас.

Настала мертва тиша.

Він гордо стояв один серед сотень чаклунок, які чудово володіли тією магією, що була дана їм від народження. Він практично нічого не знав про свій дар, до того ж носив на шиї Рада-Хань. Він повів себе як лось, але лось, який кинув виклик прайду левів. Голодних левів.

Річард закатав лівий рукав. Він дістав меч — меч! — Як виклик тій могутності, що було навколо. Чистий дзвін сталі рознісся по залу.

Ніккі зачаровано слухала, як він викладає свої умови. Він вказав мечем на свою недавню супутницю.

— Сестра Верна взяла мене в полон. Весь час нашої подорожі я пручався. Але вона зробила все можливе, щоб привести мене сюди, хіба що не вбила і не перекинула тіло через кінський круп. Хоча вона мені теж ворог, я дечим їй зобов'язаний. Якщо хтось із вас через мене зачепить її хоч пальцем, я вб'ю цього чоловіка і перемир'я закінчиться.

Ніккі і уявлення не мала про таке дивне понятті честі, але якимось чином розуміла: воно відповідає тому, що вона побачила в цих сірих очах.

Річард порізав собі мечем передпліччя, приклав обидві сторони клинка до рани і тримав, поки кров не закапала з вістря. Натовп знову ахнув. Ніккі виразно бачила, що меч єдиний з власною магією Річарда. Магія Річарда доповнювала магію меча.

Кісточки його пальців, що стискали руків'я, побіліли. Він підняв залитий кров'ю меч.

— Я даю вам клятву крові! — Вигукнув він. — Той, хто застосує насильство проти бака-бан-мана, проти сестри Верни чи проти мене, нехай знає: перемир'я закінчиться і між нами почнеться війна! Якщо ж почнеться війна, я спустошу Палац Пророків!

З верхнього балкона донісся насмішкуватий голос Джедді.

— Що, наодинці?

— Не хочете — не вірте. Вам же гірше. Я ваш бранець, і жити мені нема чого. Про мене сказано в пророцтві, я — Несучий Смерть.

Повисло здивоване мовчання. Швидше за все кожна жінка в цьому залі знала про пророцтво, що стосувалосяся Несучого Смерть, хоча точного його значення не розумів ніхто. Текст цього пророцтва — як і багатьох інших — перебував у глибокому сховищі Палацу Пророків. І те, що Річард знав його і наважився згадати, наводило на думку про саме моторошне з усіх тлумачень. Кожна з присутніх у залі левиць визнала за благо заховати кігті. На всяк випадок. Річард прибрав меч в піхви, як би підкреслюючи загрозу.