Але з самого дитинства щось часом просвічувало. Я намагався зрозуміти, де точно через костобобрівський яр проходить кордон, щоб стати однією ногою в Україні, а другою в Росії, і мені було прикро, чому межа ніяк не позначена. Пам’ятаю, мене тішила думка, що я перебуваю саме тут — хай і на самому краї української землі, але все-таки в Україні. Думка про кордони продовжувала непокоїти мене аж до закінчення школи, і довгий час я був твердо переконаний, що для дорослих це теж гра: вони домовляються про кордони, щоб не так нудно було жити. Але поруч з цим я не раз уявляв собі, як кордон стає справжнім, Україна відокремлюється від СРСР, стає самостійною, у нас з’являються прикордонники в сірих мундирах і сірих сукняних кепі з прямим козирком (у якому фільмі я угледів таку форму?), а на російському боці всі залишаються в радянській формі. Нехай це була гра, але була ж якась причина, чому в такого свідомого комсомольця виникали подібні марення? Я ніколи не замислювався над причиною цього всерйоз, але химерний образ кордону був чомусь завжди поруч.

Поки пройдеш дев’ять верст шляхом до школи або із школи, які тільки картини (звичайно, книжкового походження) не промайнуть перед тобою! Я часто уявляв собі чубатих козаків Стародубського полку. Їм нікуди було поспішати, їх було троє чи четверо. Спішившись, вони вели коней за вуздечку, смалили люльки, за поясами і з сідельних сумок стирчали довгі кремінні пістолети. Один кінь був зайвий, його покривала килимова попона. Подарунок чи військовий трофей? І це теж було десь поруч.

Бачилися мені і московські люди. Вони були в червоних каптанах, бородаті, здається з алебардами, тепер уже не пам’ятаю, на лискучих, ситих конях, вигляд мали поважний і гордовитий. Вони направлялися до Чернігова проводити там перепис.

На стику 80-х і 90-х, коли, мабуть, кожен відчув, що Україну підхопив і несе потік історії — про це багато хто тоді почав писати і говорити, — мені раптом стало ясно, що насправді світова історія відбувалася завжди, щодня. Однією з головних, хоча і прихованих її пружин у XX столітті були відносини Росії й України. Ні та, ні інша сторона не залишалася нерухомою, і там, і там під товстим шаром льоду відбувалися великі зміни. Навіть у роки, що здаються тепер зовсім млявими, траплялося багато важливого. Тепер зрозуміло, що обидві країни, ще того не підозрюючи, щосили рухалися до 1991 року. Треба було зробити надзвичайно багато, щоб до вирішальної миті все було готове. Певен, що я не був виключенням, певен, що навіть у найглухіші часи мільйонам людей без жодних помітних причин і поза всяким зв’язком з тодішньою дійсністю являвся образ незалежної України. Когось він навіть лякав, але все одно був.

Читаючи різні прогнози, я не перестаю дивуватися тому, як легко оракули поводяться із словами «завжди» і «ніколи». У них на очах цілий світ на схід від Одера повністю змінився за якихось 10 — 12 років, життя сотень мільйонів людей стало зовсім іншим, але оракулів це нічому не навчило, вони як і раніше позбавлені уяви і продовжують повторювати: «країна Y відтепер назавжди залишиться відсталою», «країна Z ніколи не досягне європейських стандартів». Мені смішні ці камлання. Я з упевненістю дивлюся в майбутнє України.

Наша дорога не така рівна, як хотілося б. Підйом буває крутий, ноги часто грузнуть у піску. Але я добре пам’ятаю, як у дні юності, варто було мені подолати довгий піщаний косогір, і відразу виникав хрест далекої церкви і йти ставало набагато легше. Поки що ми не побачили такого ж ясного орієнтира. Чи вже побачили? Може, наш головний орієнтир — Європа?

Я твердо знаю, що покоління моєї дочки, я вже не кажу про покоління онука, побачать «вступ» до Європи і України, і Росії, але повторюю: за головними показниками на душу населення і по добробуту народу Україна не буде позаду Росії. Дотепер мої передбачення збувалися.

Ілюстрації

Украина - не Россия - _0.jpg

Скіфська баба. Скіфи — стародавні напівкочові племена, які населяли Причорномор’я (між Дунаєм та Доном).

Украина - не Россия - _1.jpg

Золота пектораль (металеве нашийне оздоблення) жриці богині родючості Деметри з кургану Велика Близниця на Таманському півострові. IV с. до н. е.

Украина - не Россия - _2.jpg

Руїни Херсонеса Таврійського — античного міста в Криму. В Херсонесі прийняв хрещення великий князь Київський Володимир.

Украина - не Россия - _3.jpg

Ганна Ярославна. Біля 1024-1075. Дочка Ярослава Мудрого, з 1049 — дружина французького короля Генріха І. Французька мініатюра.

Украина - не Россия - _4.jpg

Саркофаг Ярослава Володимировича (Мудрого, 978-1054), великого князя Київського з 1019.

Украина - не Россия - _5.jpg

Украина - не Россия - _6.jpg

Украина - не Россия - _7.jpg

Украина - не Россия - _8.jpg

Храм святої Софії в Києві. Головний православний храм домонгольської Русі. Був закладений за княжіння Ярослава Мудрого на місці переможної битви киян з печенігами, освячений в 1032 році Середньовічна західноєвропейська гравюра.

Украина - не Россия - _9.jpg

Успенський собор. 1239. Чернігів.

Украина - не Россия - _10.jpg

Данило Романович (Галицький). Біля 1201-1264. Князь волинський, з 1238 — галицький.

Украина - не Россия - _11.jpg

Корона Данила Галицького.

Украина - не Россия - _12.jpg

Михайлівський Золотоверхий монастир. 1108-1113. Перебудований у XVIІ—XVIIІ ст. Малюнок першої половини XIX століття

Украина - не Россия - _13.jpg

Святі Борис і Гліб. Молодші сини київського князя Володимира Святославича.

В міжусобній боротьбі були вбиті за наказом їх старшого брата Святополка (Окаянного). Ікона XIII ст.

Украина - не Россия - _14.jpg

Оранта (Богородиця, яка молиться). Ікона Покрова. Фреска в київському Софійському соборі.

Украина - не Россия - _15.jpg

Княжий Київ. Реконструкція.

Украина - не Россия - _16.jpg

Литовський князь Дмитро Іванович Вишневецький («Козак Байда») — гетьман, засновник Запорізької січі. Загинув у турецькому полоні в 1564.

Украина - не Россия - _17.jpg

Богдан-Зиновій Хмельницький (1595-1657), гетьман війська Запорізького з 1648, засновник Козацької держави. Очолив Переяславську раду (1654), яка проголосила возз’єднання України з Росією.

Украина - не Россия - _18.jpg

Княжий Київ. Реконструкція.

Украина - не Россия - _19.jpg

Козацьке поселення. Середньовічна гравюра.

Украина - не Россия - _20.jpg

Кодак. Фортеця XVI І—XVIII ст. Село Старі Кайдаки біля Дніпропетровська

Украина - не Россия - _21.jpg

Петро Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) 1570-1622. Гетьман українського реєстрового (правобережного) козацтва з 1614.

Украина - не Россия - _22.jpg

Козацька атрибутика і символіка. Надпис на печатці: «Печатка славного війська запорізького низового».

Украина - не Россия - _23.jpg