Від порогів відрізняються в Дніпрі забори. Забори — ті ж ланцюги диких гранітних скель, що розкидані по руслу Дніпра, як і низки порогів, але тільки не перетинають річку ціляком від одного берега до іншого, а займають частину її, переважно з правого берега, і таким чином залишають з іншого берега вільний для суден прохід. Усіх заборів нараховувалося в Дніпрі в межах запорізьких козаків 91, але із них великих, споконвіку відомих заборів, було шість — Волощинова, Стрільча, Тягинська, Воронова, Крива і Таволжанська.
Від заборів відрізняються камені, що самотньо стримлять поодинці серед річки або при берегах її; серед безлічі каменів, що розкидані по Дніпру, найвідоміших було сім — Богатирі, Монаєтирко, Корабель, Гроза, Цаприга, Гаджола та Розбійники.
Між порогами та заборами, далеко вище та далеко нижче їх, по всьому Дніпрі в межах землі запорізьких козаків, нараховувалося 265 великих і малих островів, із котрих найвідоміших було 24 — Великий, Романів, Монастирський, Становий, Козлів, Ткачів, Дубовий, Таволжанський, Перун, Кухарів, Лантухівський, Гавин, Хортиця, Томаківка, Стукалів, Скарбний, Скалозуб, Коженин, Каїр-Козьмак, Тавань, Бургун, Тягинка, Дідів та Сомів.
Майже весь береговий простір Дніпра зодягнено було розкішними та ледь прохідними плавнями, що споряджали запорізьким козакам і ліс, і сіно, і багато дичини та звірини. Плавні ці уявляли собою, як і тепер представляють, низину, що покрита трав’яною та деревинною рослинністю, порізану в різних напрямах річками, притоками, єриками, заливами, лиманами, заточинами, покриту безліччю великих і малих озер. Зі всіх заплав особливо відома була заплава Великий Луг, що починалася навпроти острова Хортиці і закінчувалася на відстані 100 верст, навпроти урочища Паліївщини, вище Микитиного Рогу. Для запорожця, що не знав у середовищі суворих товаришів “ні неньки рідненької, ні сестри жалібненької, ні дружини вірненької”, всю рідню складали Січ та Великий Луг: “Січ — мати, а Великий Луг — батько, от там і треба помирати”; запорожець у Великому Лузі почувався, що в безмежному морі: тут він недосяжний був “ні татарину-бусурману, ні ляху поганому”.
Наприкінці своєї течії Дніпро мав навряд чи обраховану кількість островів, покритих такою густою травою, таким непролазним комишем і такими високими деревами, що недосвідчені моряки здалеку вважали величезні дерева річки за щогли кораблів, які плавали по дніпровських водах, а всю масу островів — за один суцільний, велетенський острів».
118
У 1988 році вперше у світі була здійснена повністю автоматична посадка на зразок літакової безпосередньо з навколоземної орбіти. Почавши спуск при швидкості 28 тисяч кілометрів на годину за 22 тисячі кілометрів до точки посадки, «Буран» приземлився на аеродромі з точністю до метра, незважаючи на надзвичайно сильний вітер. Ця посадка і сьогодні залишається світовим рекордом.
119
Чи не характерно, що слідом за цим США відмовились від створення американської орбітальної станції «Фрідом»? Франція й Англія заморозили роботи над своїми човниками «Ермес» і «Хотол». Західні німці теж припинили проект свого човника. Справа просто в тім, що всі три човники розроблялися для однієї «Фрідом», точніше, до європейського модуля «Коламбус». Рахувати гроші, як з’ясувалося, багаті вміють краще бідних. Може, тому вони і багаті.
120
Улітку 1991 року в газеті «Московские новости», яка багато зробила для демократичного виховання своїх читачів, можна було прочитати наступну заяву: «Сегодня все осознают, что эпоха “великих космических свершений” закончилась вместе с породившей ее системой». Малося на увазі, отже, що польоти в космос — щось дуже погане, цілком під пару системі, що породила ГУЛАГ, колективізацію, «залізну завісу», цензуру і т. п. У цей самий час тисячі радянських громадян уперше відкрито читали книгу А. І. Солженіцина «В круге первом», у якій є епізод: у сорок шостому році ув’язнені інженери розмірковують «на шарашці», хто першим полетить на Місяць, і один з них упевнено пророкує: американці. Це писалося до пілотованих космічних польотів.
121
У 1999 році в Києві виникло Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання «Сузір’я» на чолі з народним депутатом України Олегом Петровим, яке знайшло, на мій погляд, правильне рішення: відзначати всі пам’ятні дати радянської космонавтики 1957 — 1999 років як одночасно і українські, і російські (пам’ятаючи про те, що вони також казахські, білоруські і так далі), пропагувати досягнення радянської космонавтики, вивчати їх, збирати інформацію, спогади учасників, влаштовувати зустрічі космонавтів, розроблювачів, конструкторів і виробників ракетної техніки і космічних апаратів, готувати публікації. Коли мене попросили стати почесним президентом об’єднання, я з радістю погодився.
122
Тут не випадково написано «50-мільйонний народ», а не «40-мільйонний», що приблизно відповідало б кількості українців у тодішній УРСР. Це було б абсолютно неправильно. У цивілізованих країнах сповідається принцип: «Твоя батьківщина — це країна, де ти живеш, чиє громадянство в тебе в паспорті, її інтереси тобі ближчі за все». Цей принцип сьогодні актуальний для будь-якої багатонаціональної країни — а мононаціональних у світі вже практично не залишилося.
123
Свідчення людини, що працювала в ці роки в Росії — книга головного конструктора ракетно-космічної системи «Енергія» Бориса Івановича Губанова «Триумф и трагедия “Энергии”». Оскільки я зараз не приватна особа, мені зручніше послатися на об’єктивного свідка, ніж ділитися дуже схожими (вже повірте) спогадами самому. Всього один маленький епізод. «Наш министр [пише Б. І. Губанов, не називаючи міністра загального машинобудування СРСР Олега Миколайовича Шишкіна. — Л. К.] в конце 1990 года, при смене руководства КБ “Южное” сказал: “Да будет тебе известно, что в дальнейшем днепропетровский куст мы развивать не собираемся. Сочувствую тому руководителю, который будет свидетелем гибели этого КБ”». Мова йде, підкреслюю, про союзного, а не про російського міністра! І якщо Станіславу Миколайовичу Конюхову, генеральному конструктору — генеральному директору «Південного», не довелося бути свідком загибелі свого КБ, заслуга в цьому належить незалежній Україні.
124
Приблизно за рік до цих подій я завів спеціальну книгу для записів. Події нагромаджувалися, і я подумав, що їх варто хоча б дуже коротко фіксувати — не зберігати ж гори газет. Чомусь я не здогадався, що ці події вже незабаром вивчатимуть історики. Перегортаю записи, початі 3 червня 1989 року. Остання сторінка закінчується на даті 14 серпня 1991 року. Серед записів ледь не переважають тривожні. Перегортаю навмання.
4 червня 1989року. На перегоні Челябінськ — Уфа через витік і вибух газу згоріли два пасажирських потяги, загинули сотні людей, біля половини з них — діти, що їхали до Криму на відпочинок.
З’їзд народних депутатів освистав і заплескав академіка Сахарова.
5 череня 1989.В Узбекистані криваві сутички між узбеками і турками-месхами, убито більше ста чоловік. Рафік Нішанович Нішанов пояснив: усе відбулося через миску полуниці.
6 червня 1989.На З’їзді народних депутатів письменник Валентин Распутін («Прощание с Матерой» і ін.) загрожував іншим республікам: Росія, мовляв, вийде із складу СРСР, навіщо Росії такий баласт?
17 червня 1989.Сутички і кровопролиття в Новому Узені (Казахстан). Місцеві жителі громлять приїжджих кавказців, вимагають їхнього виселення.
6 липня 1989.Активісти «Руху» приїхали до Полтави протестувати проти святкування 280-річчя перемоги в Полтавській битві над шведами. Їх перехопила міліція.
11 липня 1989.У Вірменії вже цілий тиждень загальний страйк.
17 липня 1989.Великі страйки в Донбасі.
У Львові створений міський робочий комітет.
