— Звісно, не розумієш, — нетерпляче відповів той. — Саме тому я навчаю тебе, а не навпаки. Але годі балакати, інакше ми нікуди не дійдемо. Я хочу, щоб цей камінець злетів над твоєю долонею й завис у повітрі. Утримуй його там якомога довше. Слова, які тобі знадобляться: «стенр рейза». Повтори.

— Стенр рейза.

— Чудово. А тепер спробуй.

Похнюплений Ерагон зосередився на камінці, намагаючись відчути всередині себе хоч якийсь натяк на нещодавню енергію. Юнак аж спітнів від напруги, але камінець навіть не думав поворухнутися. «Як же це зробити?» — мізкував парубок. Нарешті, Ерагон склав руки на грудях і роздратовано буркнув:

— Це неможливо.

— Неправильно! — вигукнув Бром. — Це я вирішуватиму, що можливо, а що ні. За це треба боротися! Не здавайся відразу. Спробуй іще.

Зосередившись, Ерагон примружив очі й подумки відсторонився від усього світу. Він глибоко вдихнув повітря й почав досліджувати найпотаємніші куточки власної свідомості, намагаючись знайти в собі ту кляту приховану силу. Натомість натрапляв на давні думки та спогади, аж раптом знайшов щось незвичне, схоже на маленький острівець, який ніби належав і водночас не належав йому. Схвильований, юнак подумки торкнувся його, намагаючись зрозуміти, що той приховує. Він відчув опір, наче якийсь бар’єр усередині, але знав, що сила перебуває з іншого боку. Тож юнак спробував подолати цю перешкоду. Вона виявилася досить міцною. Роздратований Ерагон почав таранити бар’єр, щосили б’ючись у нього, аж доки той нарешті не розлетівся на друзки, наче тонке скло, затоплюючи єство лавиною сяючого світла.

— Стенр рейза, — видихнув юнак.

Камінець захитався, здійнявшись у повітря, і завис над долонею, що випромінювала м’яке сяйво. Ерагон намагався втримати його якомога довше, але сила раптом вислизнула й зникла за бар’єром. Камінець м’яко впав на руку, і долоня згасла. Хлопець відчув легку втому, але був щасливий.

— Непогано для першого разу, — сказав на те Бром.

— А що це з моєю рукою? — спитав юнак. — Вона наче маленький ліхтарик.

— Того ніхто не знає, — відповів старий. — Вершники завжди випромінювали силу через ту руку, де в них була гедвей ігназія. Другою рукою це теж можна робити, але не так легко.

Якусь хвилину він дивився на Ерагона, а потім сказав:

— У першому ж селі — якщо воно не буде зруйноване — ми купимо тобі рукавички. Ти гарно приховуєш свою мітку, але не варто ризикувати. Сяйво від неї може привернути увагу ворога.

— А у вас вона також є? — несподівано спитав Ерагон.

— Ні. Її мають тільки вершники, — відповів Бром. — А ще ти мусиш знати, що на магічну силу впливає відстань — так само, як на стрілу чи спис. Якщо ти спробуєш зрушити щось за милю від тебе, це забере в тебе куди більше енергії, ніж якби та річ була ближче. Тому, коли побачиш переслідувачів, зачекай, доки вони наблизяться, і тільки тоді використовуй магію. А тепер до праці! Спробуй знову підняти камінь.

— Знову? — похнюпився юнак, пригадавши, скільки зусиль це коштувало йому першого разу.

— Так! І поквапся.

Вони вправлялися майже цілий день, а коли нарешті закінчили, Ерагон ледь не плакав від утоми. За цей час він зненавидів і камінь, і все, що його стосувалося. Після завершення уроку він замахнувся й хотів був пожбурити його куди подалі, але Бром зупинив парубка:

— Не треба. Залиш його в себе.

Юнак роздратовано блимнув на старого й неохоче запхав камінець до кишені.

— Ми ще не закінчили, — сказав Бром, — тож тобі ще рано розслаблятися.

І старий показав на невеличку рослину, назвавши її «делойс». Так він почав навчати Ерагона прадавній мові, розповідаючи назви речей: від «вьондр» — тонкої прямої палиці, до «Айдайль» — ранкової зірки.

Надвечір обидва знову змагалися на мечах біля багаття. Хоча Бром бився тепер лише однією рукою, його майстерність від того анітрохи не зменшилась.

Подальші дні минали за таким самим розпорядком. Зранку Ерагон вивчав прадавню мову й управлявся з камінцем, а ввечері вони з Бромом билися на дерев’яних мечах. Юнак відчував постійну втому, але поволі, майже непомітно, починав змінюватись. Невдовзі камінець, коли йому наказували здійнятися в повітря, уже хаотично не погойдувався. Ерагон уже засвоїв перші уроки, подані Бромом, і вони перейшли до більш складних. Та й знання прадавньої мови з кожним днем удосконалювались.

Зростала також Ерагонова впевненість та швидкість під час двобою. Тепер уже парубок рухався, наче та змія, його удари ставали сильнішими, а рука вже не тремтіла, коли він відбивав атаки. Тож сутички тривали все довше й довше, бо юнак навчився протистояти Брому. Тепер, коли вони завершували двобій, не лише Ерагон засинав із новими синцями.

Сапфіра теж підростала, хоча й повільніше. Довгі польоти та щоденне полювання неабияк загартували дракона. Тепер він був вищий за коня й значно довший. Але саме це й хвилювало Брома з Ерагоном, оскільки Сапфіра стала надто помітною для стороннього ока, вилискуючи своєю лускою й витаючи в небесах.

Мандрівники продовжували просуватись на південь слідом за разаками. Ерагона дуже дратувало те, що разаки весь час випереджали їх на кілька днів. Іноді він ладен був уже змиритися з невдачею, як раптом вони знаходили новий слід чи якийсь знак на дорозі, і в юнаковій душі знову спалахував вогник надії.

Упродовж усієї своєї подорожі берегами річки Нінор і прибережними рівнинами мандрівники так і не зустріли жодної живої душі. Тож їхнім вправам ніхто не заважав. Нарешті вони підійшли до Дарета, першого селища після Язуака.

В останню ніч перед відвідинами села Ерагонові наснився напрочуд яскравий сон. Він побачив Герроу з Рораном у зруйнованій кухні на фермі. Ті прохали допомогти їм відновити будинок, але він лише скрушно хитав головою. «Я переслідую твоїх убивць», — прошепотів він дядькові.

«Хіба ж я схожий на мертвого?» — ображено спитав Герроу.

«Я не можу вам допомогти», — м’яко відповів Ерагон, відчуваючи, як на очі йому навертаються сльози.

Несподівано пролунав рев, і Герроу обернувся на одного з разаків. «Тоді ти помреш», — прошипів той і рушив на хлопця.

Ерагон прокинувся в холодному поту й довго дивився на мерехтіння зірок.

— Усе буде добре, малий, — ніжно озвалась Сапфіра.

Дарет було розташовано по обох берегах річки Нінор, поруч з якою він, власне кажучи, тільки й міг існувати. Маленьке село виглядало занедбаним і не подавало жодних ознак життя.

Обережно роззираючись навсібіч, Бром із Ерагоном наблизились до нього. Цього разу Сапфіра сховалася неподалік і була готова будь-якої миті прийти на допомогу.

Прибульці в’їхали в Дарет, намагаючись не порушувати загальну тишу. Здоровою рукою Бром стискав свого меча, оглядаючи все довкола. Ерагон так само тримав лук напоготові. Проминаючи мовчазні будинки, вони обмінювалися збентеженими поглядами. «Якось недобре все це виглядає», — поділився своїми думками із Сапфірою юнак. Та нічого не відповіла, але він відчув, що дракон уже готовий вирушити до них. На дорозі з’явилися свіжі сліди дитячих ніг. Але де ж самі діти?

Бром в очікуванні застиг, коли вони в’їхали до центру Дарета, так і не побачивши жодної душі. Спорожнілим селищем гуляв вітер, здіймаючи куряву.

— Ушиваймося звідси. Мені це не подобається, — розвернув коня старий. Ерагон подався слідом.

Раптом за кілька кроків із-за будинків несподівано викотилися вози й загородили їм шлях. Наляканий Кадок рвучко спинився поряд зі Сніговієм. Назустріч прибульцям вистрибнув смаглявий чолов’яга. На боці в нього висів палаш, а в руках він тримав лук із напнутою тятивою. Ерагон також звів свою зброю й прицілився в незнайомця.

— Стій! — закричав той. — Опусти зброю. Ви оточені шістьма десятками лучників. Спробуйте бодай поворухнутись — і вони стрілятимуть.

Ніби підтверджуючи ці слова, на дахах сусідніх будинків виросли постаті озброєних чоловіків.