— Не треба з нами жартувати, хлопчику! — улесливий тон близнюків миттю зник. — Ми зможемо перевірити твою магічну силу. Але не забувай, що неправильно сказане закляття вбиває! Хоч ти і вершник, але нас двоє, і ми вдвічі сильніші за тебе!

— Добре, я подумаю над вашою пропозицією, — опанувавши себе, відповів юнак.

— Тоді вже завтра ми чекатимемо на твоє рішення. Сподіваємось, воно буде правильним.

Потому Близнюки неквапом вийшли з бібліотечної зали.

«Хай там чим вони займаються, але я ніколи не стану одним із Ду Врангр Гата!» — подумки вигукнув Ерагон.

«Ти повинен поговорити з Анжелою, — озвалась Сапфіра. — Вона мала справу з близнюками і, напевно, зможе підказати тобі щось таке, що знешкодить їхню лиху силу».

«Непогана ідея», — погодився хлопець і пішов шукати свого гнома-проводиря.

Він застав Орика за гострінням бойової сокири і сказав, що негайно хоче повернутись у фортецю. Той миттю провів Ерагона до воріт, де на нього вже чекала Сапфіра, як завжди, оточена натовпом.

— Цю проблему треба одразу ж вирішити, — сказала Сапфіра, коли вони прибули на місце. — Інакше близнюки й далі тебе залякуватимуть.

— Знаю, — відповів Ерагон. — Але вони й справді дуже небезпечні. Не наробити б дурниць…

— Ти теж можеш бути небезпечним супротивником, — зауважив дракон. — Чи ти вирішив здатися без бою?

— Не зовсім так, — похитав головою хлопець. — Я обов’язково скажу їм завтра, що не вступатиму до їхнього Ду Врангр Гата.

Залишивши дракона в печері, Ерагон вийшов із фортеці. Він хотів побачитися з Анжелою, але не міг одразу згадати, де та мешкає. Солембума ж поблизу не було… Тому юнак бездумно блукав коридорами, сподіваючись випадково надибати знахарку.

Провештавшись безкінечними переходами майже до вечора, юнак втратив будь-яку надію зустріти Анжелу й повернувся до печери. Біля входу він раптом почув, як Сапфіра з кимось розмовляє.

«Сапфіро, — подумки гукнув він, оголюючи меча. — Хто там у тебе?»

«Цс жінка, — озвався дракон. — Можеш заходити».

І справді, посеред печери стояла молода дівчина, зацікавлено розглядаючи Сапфіру. На вигляд вона мала років сімнадцять. На ній була темно-червона сукня, а на грудях висів інкрустований коштовним камінням кинджал у шкіряних піхвах.

Ерагон здалеку спостерігав за дівчиною, яка не помітила його появи.

— То чи не підкажете ви, де можна знайти вершника дракона? — спиталася дівчина в Сапфіри.

— Я тут, — тихо сказав юнак.

Дівчина миттю обернулася й злякано вчепилася в кинджал. У неї було дуже миле личко:

з мигдалеподібними очима, пухкими губами й округлими вилицями.

— Мене звати Насуада, — опанувавши себе, чемно вклонилась вона.

— Ну, а хто я, ви вже знаєте, — кивнув у відповідь Ерагон. — Але чого вам треба?

— Мій батько Аджихад прислав мене до вас із повідомленням, — посміхнулась дівчина. — Хочете його почути?

— Звісна річ, — сказав Ерагон, вражений тим, що ватажок варденів виявився сімейною людиною.

Відкинувши пишне волосся, Насуада урочисто промовила:

— Він радий, що у вас усе гаразд, але хоче попередити, що ваші дії на зразок вчорашнього благословення, не призведуть до добра. Скорше навпаки, вони створюють усе нові й нові проблеми. Також ви маєте негайно розпочати тренування, адже треба випробувати вашу силу перед зустріччю з ельфами.

— І ви піднялися сюди тільки заради того, щоб переказати це мені? — вражено спитав Ерагон, згадавши довжелезний Вол Турін.

— Я скористалася механізмом, за допомогою якого підіймають харчі на горішні рівні фортеці, — трохи зашарівшись, посміхнулася юна красуня. — Звісно, ви могли б отримати це повідомлення сигнальною поштою, але я хотіла з вами побачитись…

— То, може, ви присядете, — заметушився Ерагон.

— Ні-ні, на мене вже чекають, — весело засміялася дівчина. — А ще батько казав, що ви можете відвідати Мертага. Між іншим, я бачилася з ним, і йому дуже самотньо. Він хотів би з вами поговорити. — І Насуада розповіла юнакові, як знайти Мертагову камеру.

— А що з Арією? — спитав Ерагон, подякувавши за гарні новини, — їй краще? Я можу з нею зустрітися?

— Арія швидко одужує, як і всі ельфи, — посміхнулась дівчина. — Але поки що з нею можуть бачитись тільки мій батько, Ротгар та цілителі. Вони її доглядають.

Зиркнувши на Сапфіру, дівчина додала:

— Може, ви хочете щось переказати Аджихадові?

— Скажіть, що я хотів би побачити Арію, і більше нічого, — твердо мовив Ерагон. — А ще, звісно, подякуйте йому.

— Гаразд, я все перекажу, вершнику Ерагоне! — відповіла красуня, виходячи з печери. — Сподіваюся, ми ще побачимось.

«Якщо вона завітала в таку далечінь тільки для того, щоб погомоніти, — подумав юнак, — то це вже щось значить!»

— Звісна річ, — іронічно прокоментувала Сапфіра.

Озирнувшись, Ерагон помітив поруч із нею Солембума, що задоволено муркотів, вимахуючи хвостом.

— То це з ним ти збиралась зустрітися? — розреготався юнак.

— Авжеж! — одночасно підморгнули змовники. Веселого Ерагона зовсім не здивувала ця таємна дружба, адже обидві істоти мали схожі характери й були магічними створіннями.

— Солембуме, — звернувся він до кота-перевертня, — ти часом не знаєш, де зараз Анжела?

— Вона десь у місті, — солодко потягся той.

— А коли повернеться?

— Скоро, — муркнув кіт у відповідь.

— Як же скоро? — дратуючись, перепитав юнак. — Мені треба сьогодні з нею поговорити.

— Не так скоро, — знову муркнув Солембум і змовк, відвернувшись від хлопця й примостившись побіля Сапфіри.

«Я обов’язково маю відвідати Мертага», — думав Ерагон, неуважно споглядаючи солодку парочку.

На третій день перебування в місті Ерагон прокинувся сповнений сил та енергії. Він почепив на пояс Зарок, закинув за плечі лук зі стрілами й подався разом із Сапфірою до Тронжхейма. Зустрівши біля міської брами Орика, юнак розповів йому про візит Насуади.

— Дивовижна дівчина, — озвався той, з осудом зиркнувши на Ерагонів меч. — Вона віддана своєму батьку й в усьому йому допомагає. Іноді навіть сам Аджихад не здогадується, хто залагоджує справи з його партнерами.

— А хто її мати? — поцікавився хлопець.

— Цього я не скажу, бо не знаю, — відповів гном. — Коли Аджихад приїхав з маленькою Насуадою до Фартхен Дура, він був сам. А потім ніколи не говорив, звідки ця дівчина.

«Отже, вона теж виховувалася без матері», — промайнуло Ерагонові в голові. Відігнавши сумні спогади, він знову звернувся до Орика:

— Слухай, я відпочив і готовий до роботи. А де Аджихад збирається мене випробовувати?

— Поле для тренувань за півмилі від Тронжхейма, — махнув рукою гном. — Там вправляються і люди, і гноми.

— Я теж піду, — нагадав Ерагонові дракон.

— А ось це зовсім небажано, — смикнув себе за бороду гном, коли юнак переказав йому Сапфірине бажання. — На полі буває повно людей, і дракон відволікатиме їхню увагу.

— А я таки піду! — гаркнула Сапфіра, і питання вирішилося само собою.

На тренувальному полі, до якого вони незабаром дісталися, лунав брязкіт металу, хрускіт дерева й гомін людських голосів. У навчальних боях брала участь шеренга піхотинців, озброєних сокирами та щитами, і сотня окремих воїнів, що завзято вимахували мечами, списами й ланцюгами. Гномів було стільки, скільки й людей, але вони боролися окремо. Неподалік вправлялися стрільці з луків.

Щойно Ерагон роззирнувся довкола, як до нього наблизився бородатий здоровань у кольчузі, вкритій грубою вовною, і залізному шоломі. У нього за спиною висів довжелезний меч.

— Орику, — прогримів він, зиркнувши на Ерагона з драконом. — Де тебе носить? Тут така нудьга.

— Це тому, — посміхнувся гном, — що ти всіх перебив своїм страшним мечем!

— Усіх, окрім тебе, — уточнив чолов’яга.

— Бо я швидший за такого неповороткого борова, як ти, — озвався Орик.

Не звернувши жодної уваги на жарт, здоровань знову зиркнув на Ерагона.